Доступність посилання

ТОП новини

Сергій Громенко: Кримські татари – ціна війни, ціна миру. Закінчення


Сергій Громенко

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Вшанування 70-ї річниці перемоги над нацизмом та 71-х роковин депортації знов актуалізували питання про героїв та колабораціоністів, про депортацію кримських татар та про боротьбу за відновлення їхніх прав. Безумовно, не лише кримські татари є жертвою теперішніх історичних фальсифікацій, але з огляду на поточну політичну ситуацію, саме кримцям сьогодні доводиться найтяжче.

Це – друга частина нарису, який є спробою, спираючись на документальну базу, розвінчати найбільш поширені міфи навколо «кримськотатарських питань» і визначити «ціну війни та ціну миру» для цього народу. Зрозуміло, ці підрахунки аж ніяк не є істиною в останній інстанції, але сподіваюсь, що цей текст допоможе фаховій дискусії щодо непростих сторінок минулого.

Живі герої

Окрім ув’язнених, до списків спецпоселенців не потрапили червоноармійці – кримські татари. Їхня демобілізація розпочалась відразу після перемоги над Німеччиною і тривала до наступного року. Воякам-переможцям так само не дозволили залишитись у Криму, по кількох роках трудових таборів Уралу вони возз’єдналися із родинами на засланні. Загалом вцілілих після війни бійців нараховували 8995 осіб, зокрема 524 офіцери і 1392 сержанти.

На всіх фронтах

Як показала історія з українцями-визволителями Аушвіцу в січні 2015 року, наші опосередковані підрахунки можуть бути доволі точними

Питання, скільки саме кримських татар воювало на боці Червоної/Радянської армії та скільки поклали свою голову в боротьбі проти нацизму, належить до найскладніших. Через безглуздий режим секретності в Центральному архіві Міноборони РФ в Подольску, ми не маємо документальних свідчень, а відтак змушені для розв’язання проблеми йти іншими шляхами. Втім, як показала історія з українцями-визволителями Аушвіцу в січні 2015 року, наші опосередковані підрахунки можуть бути доволі точними.

Розпочнемо з найголовнішого – загальної кількості призовників і мобілізованих із Криму 1941 року. Згідно з підрахунками Володимира Брошевана, після оголошення 22 червня загальної мобілізації чоловіків від 23 до 36 років, із Криму до лав Червоної армії вирушили 74,2 тис. осіб. Призовники з 19 років і без того несли строкову службу, їхня кількість трохи перевищувала 21,2 тис. осіб, відповідно, до середини серпня 1941 року загалом в діючій армії перебували 95,5 тис. кримчан. Схожу цифру – 90 тис. – зазначили в своїй сумнозвісній доповідній Кобулов і Сєров 22 квітня 1944 року, в якій також ішлося про начебто 20 тисяч кримськотатарських дезертирів.

Володимир Поляков по «Книзі пам’яті Криму» нарахував 3271 загиблого та зниклого кримця поза Кримом

Оскільки кримські татари вважались лояльними до радянської влади і не потрапляли під призовні обмеження (як німці чи поляки), нема причин вважати, що у військах їхня частка була меншою, ніж серед кримчан загалом. Таким чином, на початку війни в Червоній армії служили понад 17 тис. кримчан. Але всупереч поширеній думці, вони не воювали на території Кримського півострова (див. нижче). А оскільки нам відома кількість вцілілих бійців, неважко порахувати, що за перемогу над нацизмом заплатили життям: 17 тис. – 9 тис. = 8 тис. кримських татар. І це лише поза межами Криму! Кількість облікованих дезертирів із числа кримчан є сміховинною – менше півтисячі, тож скільки б не було серед них кримських татар – на наші підрахунки це не надто вплине. Щоправда, Володимир Поляков по «Книзі пам’яті Криму» нарахував 3271 загиблого та зниклого кримця поза Кримом, але не будемо тішити себе ілюзіями щодо повноти записів у цьому виданні.

Міф про 20 тисяч дезертирів

Власне, зруйнувати міф про 20 тисяч дезертирів-кримців неважко, було би бажання. 17 тис. кримських татар, призваних до та мобілізованих після початку війни, воювали з нацизмом поза Кримом, натомість справа оборони півострова була покладена на 51-у Окрему армію, до якої кримчани до 1895 р.н. мобілізувались додатково з 14 серпня відповідно до директиви Ставки ВГК №00931. Решта кримчан-призовників уже воювали на «великій землі».

До 51-ї армії мобілізували приблизно 5,2 тис. кримських татар, і «20 тисячам дезертирів» з’явитись було просто нізвідки

Новостворену армію, яка нараховувала 68,5 тис. вояків, можна було умовно розділити на дві частини. Першу складали «старі» кадрові стрілецькі дивізії: 106-та та 156-та; «нові» дивізії: 271-а та 276-а, а також три кавалерійські дивізії: 40-а, 42-а та 48-а, – разом 39,5 тис. бійців, серед яких кримчан не було. Другу частину становили 1-а, 2-а, 3-я та 4-а «кримські дивізії народного ополчення» (пізніше отримали загальну нумерацію), до яких набирали місцевих мешканців, мобілізованих згаданою вище директивою. Друга кримська дивізія нараховувала лише 4 тис. солдат, проте створена вона була на базі прикордонних військ НКВС. До трьох «звичайних» кримських дивізій, таким чином, набрали по 8,3 тис. осіб в кожну. Якщо попередні пропорції вірні, то загалом до 51-ї армії мобілізували приблизно 5,2 тис. кримських татар, і «20 тисячам дезертирів» з’явитись було просто нізвідки. Після ж розгрому, який вчинила 11-а армія Манштейна радянським частинам, із них розбігалися призовники всіх національностей, а не лише кримці.

У боях за Крим

Скільки ж кримських татар загинули, захищаючи свою батьківщину в лавах 51-ї армії, в партизанських загонах, та скільки їх не дожили до перемоги через тягар окупації? Це ще одне питання, на яке немає документальної відповіді, а лише «арифметична», тож сподіваймося, що наші попередні розрахунки були правильними.

Війна забрала життя понад 7,7% кримських татар і зламала долю решті

Отже, з 232 тис. кримських татар у живих залишилися: 194 тис. спецпоселенців + 9,5 тис. ув’язнених ГУЛАГу + 9 тис. військових + 1,5 тис. емігрантів = 214 тис. осіб. Таким чином, усього загинуло, померло та зникло без вісти з різних причин 18 тис. кримських татар. Вище ми вже зазначили, що кількість загиблих комбатантів на боці Німеччини – 6-7 тис., на боці Радянського Союзу – 8 тис., а разом – 14-15 тис. Виявлена різниця – 3-4 тис. осіб – це і є кримськотатарські жертви бойових дій в Криму 1941 року, жертви серед партизан та цивільного населення протягом всього періоду окупації. В. Поляков лише загиблих та зниклих в боях за Перекоп кримців нарахував 1290 осіб. Слід також зауважити, що кількість цих людей може збільшуватися: якщо в довоєнному Криму мешкало більше кримських татар, ніж ми порахували, то всі вони врешті-решт потрапляють до цієї категорії, оскільки статистика після 1944 року вже не зміниться.

Війна забрала життя понад 7,7% кримських татар і зламала долю решті – про це не можна забувати.

Замість епілогу

Зберемо всі отримані нами цифри разом.

УСЬОГО кримських татар у Криму на початок бойових дій: 232 тис.

Усього загинуло, померло, зникло без вісти: 18 тис.

З них:

– на боці СРСР: 11-12 тис. (8 тис. у боях поза Кримом; 3-4 тис. у боях в Криму, в загонах партизан та внаслідок окупаційного терору)

– на боці Німеччини: 6-7 тис. (5-6 тис. в боях поза Кримом; 1 тис. в Криму)

Усього ув’язнено за колабораціонізм: 9,5 тис. (6 тис. в Криму; 3,5 тис. в Європі)

Усього депортовано з Криму: 194 тис. (183 тис. спецпоселенців; 6 тис. мобілізованих до резервних таборів; 5 тис. на роботи до «Московугля»)

Усього демобілізовано та долучено до спецпоселенців військових: 9 тис.

Усього емігрувало: 1,5 тис.

Понад 30 тис. загиблих протягом року на нових місцях кримських татар однозначно спростовують неосталіністські вигадки про те, що депортація була «благодіянням» чи навіть «спасінням» для кримчан

Цей невеличкий екскурс в демографічну історію кримських татар каменя на камені не залишає від традиційних міфів щодо них. По-перше, хоча колабораціонізм серед кримців і мав місце, до того ж помітне (зрештою, жоден народ під нацистською окупацією не уник цього гріху, навіть євреї), все ж ні про яку «тотальну співпрацю з ворогом» не може йтись. Окрім того, в лавах Червоної армії та партизанських загонах все одно служило більше кримських татар, ніж у Вермахті. По-друге, ніяких 20 тисяч дезертирів не було, і суто арифметично не могло бути ні в Червоній армії загалом, ні в нещасливій 51-й зокрема. По-третє, абсолютна більшість колабораціоністів-кримців або загинула в боях, або понесла індивідуальну кару (і понад тисяча осіб – безневинно), тому змушувати розплачуватись за їхні вчинки весь народ – це не «справедлива відплата», а очевидний злочин проти людяності, на які радянська влада була щедрою. І, нарешті, по-четверте, понад 30 тис. загиблих протягом року на нових місцях кримських татар однозначно спростовують неосталіністські вигадки про те, що депортація була «благодіянням» чи навіть «спасінням» для кримчан.

Україна має обов’язок визволити історію кримських татар із полону міфів, навіть якщо поки що не в силах врятувати з окупації сам народ.

Сергій Громенко, кримський історик і політолог

Першу частину читайте тут

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG