Доступність посилання

ТОП новини

«Ми повернемось на Батьківщину, і не ви, а ми скажемо останнє слово»


Февзі Сейдалієв

В історії кримськотатарського національного руху були герої з воістину трагічною долею. Один з них – Февзі Сейдалієв. Його життя обірвалось у в'язниці – в молодому віці, в самому розквіті сил. Відтоді минуло майже 47 років, але досі обставини цієї трагедії невідомі...

Февзі Сейдалієв народився в 1928 році в селі Фоті-Сала. Його батька звали Сейдалі-«ескадронець» – до революції він служив у Кримському кінному ескадроні. Мати Зеліха працювала в колгоспі. Февзі закінчив сім класів школи. Війна, окупація Криму і депортація кримськотатарського народу – такі основні події його отроцтва.

У місцях вигнання сім'я опинилася в Бекабаді, як і багато депортованих кримських татар, Февзі працював на Фархадбуді. У 1946 році родина Сейдалієва разом з кількома сім'ями інших кримськотатарських спецпереселенців була відіслана на роботу до Таджикистану, у Вахшську долину – дешева робоча сила потрібна була і тут. Февзі вивчився на водія, працював на Калінінобадській ГЕС.

За свідченням родича Мустафи Закір’яєва, «наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років у Таджикистані, у Вахшській долині, починався рух за повернення кримських татар на батьківщину, його лідером став Февзі Сейдалієв. У 1960-х роках він був організатором зборів кримських татар, розповідав про національний рух свого народу, який вже активно діяв у сусідньому Узбекистані».

Відразу ж після Указу від 5 вересня 1967 року, згідно з яким кримські татари нібито були реабілітовані і могли жити «на всій території Радянського Союзу», разом із родиною Февзі зібрався до Криму. Але... сильно захворів його родич і близький друг – Шевкет Закір’яєв, і тільки після його смерті в березні 1968 року Февзі вирушив на батьківщину. З ним була його сім'я – дружина Гульнара і четверо дітей – три хлопчики і дівчинка – малий мала менше.

Обіцянки Указу вищого органу радянської влади були липовими, і аж ніяк не означали, що кримські татари тепер можуть жити на батьківщині

На жаль, обіцянки Указу вищого органу радянської влади були липовими, і аж ніяк не означали, що кримські татари тепер можуть жити на батьківщині. Тих із них, хто намагався оселитися в Криму – чекали численні випробування, які подолати було практично неможливо.

Сім'я Февзі Сейдалієва повною мірою відчула єзуїтську «милість» влади... І в Зуї, і в Бахчисараї, куди вони приїхали, у прописці їм відмовили. Але повертатися до Таджикистану вони більше не збиралися...

12 червня 1968 року Февзі Сейдалієв відвідав Бахчисарайський історико-археологічний музей. «Він приєднався до групи екскурсантів і під час огляду музею ставив екскурсоводу провокаційні питання», – сказано в документі Кримської прокуратури.

Сейдалієв звернув увагу екскурсовода на некоректне викладення ним подій історії Криму і кримських татар. Наступного дня, як йдеться далі в документі, «він знову з'явився в музей і, використовуючи ту обставину, що там перебувала група іноземних туристів, намагався передати їм тенденційну інформацію наклепницького змісту про становище татар, які раніше жили в Криму». За порушення громадського порядку, «що виявилось у непокорі працівникам міліції та чиненні їм фізичного опору, рішенням нарсуду Бахчисарайського району Сейдалієв був заарештований на 10 діб».

Документ про Сейдалієва
Документ про Сейдалієва

Як повідомлялося далі в документі, «під час перебування під арештом Сейдалієв у присутності інших осіб висловлював своє вороже ставлення до Радянської влади, зводив наклепи на національну політику СРСР, дискредитував Радянський уряд і КПРС». Під час відбування терміну в Бахчисарайському відділенні міліції він склав листа дружині, а також рукопис, який назвав «Протест проти свавілля і беззаконня, що чиняться в Радянському Союзі проти кримськотатарської нації». У листі до дружини Февзі повідомив, що розповів іноземцям для передачі в ООН про «наше татарське питання», відтепер, писав він, «нам нема чого чекати від Радянського уряду».

«Подібного змісту він склав рукопис, у якому зводив наклепи на Радянський уряд і КПРС, які нібито ведуть політику захоплення і поневолення дрібних народностей і звернувся із закликом до татар вимагати постановки питання в ООН про надання їм Криму, утворення т.зв. татарської держави і відторгнення Криму від СРСР», – ішлось у документі Прокуратури Криму. Зрозуміло, ні про яке відторгнення Криму та утворення «татарської держави» не йшлося – Сейдалієв говорив про дискримінацію цілого народу, який, як і раніше, не може жити на рідній землі.

У липні 1968 року в колгоспі «Більшовик» Красногвардійського району кілька кримськотатарських сімей, зокрема і сім'я Сейдалієва, зайняли порожні будинки переселенців. Після депортації кримських татар йшло масоване заселення Кримського півострова переселенцями з різних районів Росії, а потім і України – хронічно не вистачало трудових рук. Але кримські татари до щасливої категорії довгоочікуваних переселенців не входили. Вони на своїй батьківщині і раніше були «нежаданими гостями», і в розумінні влади так і залишалися спецпереселенцями...

Февзі Сейдалієв з дитиною
Февзі Сейдалієв з дитиною

Вночі до будинків, у яких оселилися кримські татари, під'їхали машини з міліціонерами і дружинниками. Вони вихоплювали з-під дітей пальто і ковдри. Жінкам і старим викручували руки, грубо волокли їх до машин.

«Продали Крим, знову приїхали продавати. Забирайтеся геть. Тут житимуть наші – українці!», – кричали карателі у міліцейській формі. Присутні місцеві жителі заступилися за кримських татар. «Знайшли кого жаліти, їх треба стріляти», – кричали «правоохоронці» обуреним місцевим жителям.

Вони завантажили до машин речі та чотирьох кримських татар, а за кілька годин приїхали за рештою з криками «Хапайте, хлопці!». У метушні у багатьох кримських татар були вкрадені речі, гроші. Февзі Сейдалієв був сильно побитий, обличчя його було знівечене. Посадивши людей до вантажівки, їх відвезли до залізничних колій, там у супроводі співробітників міліції і КДБ пересадили до вагонів і відправили за межі Криму.

Февзі Сейдалієв з дружиною Гульнарою
Февзі Сейдалієв з дружиною Гульнарою

Такі були жорстокі реалії поводження з кримськими татарами, які після Указу від 5 вересня 1967 року намагались повернутись на свою батьківщину... За інформацією книги «Ташкентський процес», «близько 12 тисяч кримських татар, які побували в Криму після опублікування державних документів, були тим або іншим способом вислані назад».

Вкотре вигнаний із Криму, у вагоні, як дізнаємось із документа Кримської прокуратури, «Сейдалієв виготовив сім антирадянських, наклепницьких листівок, які 13 липня 1968 року в згорнутому вигляді викинув через вікно на ст. Новоолексіївка Херсонської області. Ці листівки були підібрані співробітником міліції. У листівках містяться заклики такого змісту: «Свобода і повна незалежність кримським татарам на своїй споконвічній батьківщині в Криму», «Ганьба Генеральному секретареві ЦК КПРС Брежнєву за дискримінацію кримських татар», «Ганьба Радянському імперіалізму, що займається внутрішнім захопленням», «Геть дискримінацію кримських татар», «Геть нацистів радянського імперіалізму, свободу кримським татарам»...

Кілька разів Сейдалієвиха заарештовували і висилали за межі Криму

Кілька разів Сейдалієвиха заарештовували і висилали за межі Криму. Одного разу в супроводі міліції до самого Чимкента...

Доведений до відчаю, у вересні 1968 року Февзі Сейдалієв із сім'єю провів демонстрацію протесту на Червоній площі в Москві. Демонстрація перебігала в самому серці столиці – біля Мавзолею Леніна.

«7 вересня 1968 року Сейдалієв з'явився на Красну площу, де за порушення громадського порядку був затриманий працівниками міліції. При затриманні він вигукнув гасло «Геть Радянську владу» і чинив фізичний спротив», – ідеться в офіційному документі. Зрозуміло, їх негайно заарештували. Вони потрапили до різних камер. Дружину Гульнару і дітей незабаром відпустили та етапували до Аккургану, а Февзі залишився у в'язниці, де його сильно побили.

Сейдалієв повністю підтвердив усі висунуті йому звинувачення, але наголосив, що винним себе не вважає. 14 жовтня 1968 року Февзі Сейдалієв був направлений на судово-психіатричну експертизу до Москви в сумновідомий Центральний науково-дослідний інститут судової психіатрії ім. Сербського. Як сухо йдеться в офіційному документі: «При етапування до Москви під час перебування в слідчому ізоляторі УООП Дніпропетровської області 19 жовтня 1968 року Сейдалієв Ф. помер».

Гульнара Сейдалієва з дітьми
Гульнара Сейдалієва з дітьми

Згідно з висновком лікарів, смерть настала внасліок інфаркту міокарда й набряку легенів. Постановою старшого слідчого Башмакова від 5 листопада 1968 року кримінальну справу проти Февзі Сейдалієва припинили. Розслідування причин смерті у слідчому ізоляторі не проводили, оскільки «з акту розтину трупа причини були відомі і сумнівів не викликали». За яких обставин досить молода (йому було тоді тільки сорок) і здорова людина померла від хвороби серця – досі залишається загадкою...

Гульнара Сейдалієва разом із чотирма дітьми повернулась до Аккургану, працювала на цегельному заводі, в пекарні. Сім'я повернулася до Криму 1990 року.

У домашньому архіві збереглися вірші Февзі Сейдалієва – хочеться вірити, що пророчі:

Мен эминим

Анъа юртгъа

Биз къайтармыз

Сонки сёзни

Сиз дегиль де биз айтармыз!

Я вірю,

Ми повернемося на Батьківщину,

І не ви, а ми

Скажемо останнє слово…

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG