Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Якщо росіяни коли-небудь захочуть дізнатися свою справжню історію, то зануряться у величезну кількість брехні, яку їм видавали за правду, а багато про що взагалі дізнаються вперше. Російська армія продовжує традиції Радянської, додаючи все нові і нові криваві сторінки до історії. Це стосується не лише абсолютно спланованого військового протистояння в Україні, але і безглуздих, жорстоких і цинічних убивств мирних жителів. Так було в Чечні і в Дагестані, зараз повторюється в Україні. Так було і в Фінляндії в розпал Другої світової війни.
У період з 1941 по 1944 рік радянські партизани вбили у Фінляндії близько двохсот мирних жителів, здебільшого жінок, дітей і старих
У період з 1941 по 1944 рік радянські партизани вбили у Фінляндії близько двохсот мирних жителів, здебільшого жінок, дітей і старих. Найбільш жорстоко повелись партизани з мешканцями хутора Лямсянкюля – зігнали хуторян до дерев'яного будинку і спалили його. Тоді в результаті рейду загинули семеро мирних жителів, включно з двома дітьми шести і трьох років. В північній Фінляндії 4 липня 1943 року радянські партизани в селі Лаан обстріляли готель і вантажівку, в якій їхали мирні жителі. В результаті загинуло більше десяти осіб. Про дії радянських диверсантів, які чомусь називали себе «партизанами», мало відомо. Російська Вікіпедія воліла про це не писати, але у Фінляндії про ті події пам'ятають.
У журналі «Російська історія» наводили документи, які розкривали цю надмірну жорстокість, насамперед щодо цивільного населення Фінляндії. «У 1942-1943 роках у зв'язку з гострою нестачею особового складу в партизанських загонах Карельського фронту, викликаної великими втратами в бойових діях, як поповнення стали прибувати люди з таборів і в'язниць. Наприклад, у березні 1943 року з виправно-трудових колоній НКВС до штабу партизанського руху Карельського фронту прибули 175 осіб. З них 77 осіб були засуджені за побутові злочини, 66 – за посадові. Вони розглядали партизанські загони як свого роду «штрафні роти», а своє перебування в них – як вимушене, щоб спокутувати свою провину кров'ю. Такі партизани були готові, не замислюючись, виконувати будь-які накази».
4 липня 1943 року радянські партизани під керівництвом О.С.Смірнова напали на автомашину, яка перевозила цивільних осіб на мосту річки Лаанійокі вночі о 02:45. Вони застрелили водія та продовжили обстріл після того, як машина зупинилась. Під час цієї атаки загинув єпископ Оулу Урьйо Валлінмаа. Цієї ж ночі цей самий загін «Більшовик Заполяр'я» атакував поблизу гостиний двір у Лааніла, де внаслідок обстрілу загинула одна людина. Дивує цинізм радянських воєначальників, які давали диверсійним, або як би зараз назвали, терористичним групам звучні назви – «Більшовик Заполяр'я», «Вперед», «Радянський Мурман», «Червоний Онежець», «Червоний партизан», «Бойовий клич», «Бойові друзі», ім.Чапаєва. Частина загонів базувались у Мурманській області, тут вони готувались, розробляли маршрути проникнення на територію Фінляндії. Партизани були вдягнені в теплий одяг, але не військовий – звичайні ватники, бушлати, чоботи або валянки.
Як і зараз в Україні, де багато бойовиків мають українські прізвища, частина радянських партизанів були етнічними фінами, які жили в СРСР
До сих пір на ветеранських сайтах можна знайти бравурні тексти про подвиги радянських партизанів у Фінляндії. Хоча партизани, як правило, – це місцеві жителі, які борються з ворогом і не є професійними військовими. У випадку з Фінляндією партизани були військовозобов'язаними, їхні операції розробляли військові, і нагороджували їх військовими орденами та медалями.
Тобто, майже як зараз в Україні – ніби і військові, але російська влада не визнає цього, каже, що не має до них ніякого відношення. Як і зараз в Україні, де багато бойовиків мають українські прізвища, частина радянських партизанів були етнічними фінами, які жили в СРСР. Із захоплених у полон розвідників або партизанів військовий трибунал Фінляндії чи військово-польові суди засудили до смерті близько трьохсот осіб, із яких у третини були фінські прізвища.
Влітку – восени 1941 року такі підрозділи створювали армійські розвідувальні та органи НКДБ-НКВС. Для підготовки диверсійних кадрів до дій у тилу противника організували короткочасні курси з 57-годинною програмою. Загалом за липень-вересень 1941 року органи НКВС підготували та направили до ворожого тилу 73 диверсійні групи в кількості 565 осіб. Але лише окремі з них потрапляли на територію Фінляндії. Активно партизанські загони почали діяти в 1942-44 роках, поки їх не розформували.
У 1943-44 роках партизани систематично нападали на населені пункти і на мирних жителів у північній Фінляндії
Бойові завдання партизан – рейди по тилах ворога для нанесення ударів по дорогах Фінляндії, за якими йшло постачання німецької армії. Партизани підривали мости, лінії зв'язку та електропередач, військові склади, нищили невеликі гарнізони ворога, захоплювали полонених і документи. Але водночас, особливо в 1943-44 роках партизани систематично нападали на населені пункти і на мирних жителів у північній Фінляндії. Наприкінці червня – початку липня 1943 року двічі нападали на село Малахвіанваара поблизу міста Суомуссалмі. Загинули 35 жителів. 15 липня 1943 року загін ім.Чапаєва напав на групу селян на сінокосі в містечку Ківіаапа поблизу села Хаутаярві. Тоді вбили п'ятеро осіб. Ще п'ятеро людей, яких партизани забрали з собою, додому не повернулися. Наступними днями партизани оточили два села – Хаутаярві і Ніемеля – і тримали їх у блокаді.
Влітку 1944 року тактику залякування цивільного населення прифронтової Фінляндії продовжили і розширили. 7 липня 1944 року повністю знищили жителів села Сейіаярві. За тиждень, 14 липня, загін «Сталінець» завдав удару по селищу Локка, де був розташований гарнізон супротивника. Під час бою загинули 21 з 68 мирних жителів.
Дивно читати у працях військових російських істориків пояснення щодо вбивств цивільного населення. Виявляється, по-перше, партизани не хотіли, щоб їх бачили. По-друге, «в очах партизанів» мирні жителі переставали бути такими. По-третє, в умовах безкомпромісної запеклої війни під впливом цілеспрямованої пропаганди у радянських людей формувався образ підступного і жорстокого ворога, який не заслуговує на пощаду. Це було закономірно і виправдано. Заклик «Убий німця!» в умовах Карельського фронту трансформувався в гасло «Убий білофінами!». І, нарешті, дивним поясненням є поповнення партизанських загонів звільненими із в'язниць злочинцями. Нехай такі партизани були готові виконувати будь-які накази. Але ж хтось ці накази віддавав?
Радянські партизани здійснили 70 терористичних нападів на 23 фінські прикордонні села від Петсамо до Іломантсі, де їх жертвами стали понад 150 мирних жителів
1998 року стався скандал – фінський дослідник Вейкко Ерккіля опублікував книгу «Замовчувана війна. Напади радянських партизанів на фінські села». 2011 року найбільше фінське видавництво «Otava» випустило ще одну книгу Ерккіля – «Останній ранок. Замовчені сліди радянських партизанів». Радянські партизани, як випливає з його книги, здійснили 70 терористичних нападів на 23 фінські прикордонні села від Петсамо до Іломантсі, де їх жертвами стали понад 150 мирних жителів.
Само собою, обидві книги в Росії назвали наклепницькими, що не відображають реальні події. Як і зараз події в Україні в Росії оцінюють виключно з позиції офіційної пропаганди, сповіщування української сторони в розрахунок не беруть. Події 1941-1944 років у прикордонній Фінляндії – лише епізод Другої світової війни, і кількість загиблого цивільного населення куди менша, ніж кількість загиблих за дві війни чеченців чи тепер українців. Але всі ці події – усталена традиція радянської, а тепер і російської армії.
Олег Панфілов, професор Державного університету Іллі (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
