Доступність посилання

ТОП новини

Олександр Янковський: «Кримська» окупація Балтії


Олександр Янковський

«Анексія Криму багато в чому перебігала за сценарієм захоплення Литви, Латвії та Естонії 1940 року»

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Порушення світового порядку. Аншлюс Австрії, мюнхенська змова, окупація Чехословаччини, поділ Польщі, напад на Фінляндію – усе це було в історії, і в усьому цьому можна знайти аналогії російської окупації Криму 2014 року.

Втім, будь-яка подія – тим більше, якщо вона відстоїть від нас на кілька десятиліть, – навряд чи має повну відповідність до того, що зараз відбувається в Україні. Тим не менш, окупація за практично повної відсутності спротиву з боку місцевого населення вже була в історії нашої країни – 1939 року, коли жителі західної України в більшості своїй радісно зустрічали солдатів Червоної Армії, а польським військовим навіть надійшов наказ – не вплутуватися в бої з радянськими військовими підрозділами. (Хоча польський генерал Клееберг і відступив від цього наказу – і завдав низку поразок Червоній Армії – робив він це виходячи з особистої ініціативи, а не за наказом, – авт.)

З незгодними розбиралися просто: немає людини – немає проблеми

За кілька тижнів після того як Червона Армія встановила контроль над територією Західної України, там провели вибори до так званих Народних Зборів Західної України. 22 жовтня 1939 року обрали 1484 депутатів. Фактично всіх цих «депутатів» призначила НКВС. Потрапити до «народних зборів» людині, яка не симпатизувала комуністам, було просто нереально. Загалом, усе як на «референдумі» в Криму чи в Донецькій і Луганській областях. З незгодними розбиралися просто: немає людини – немає проблеми.

Але повернемось до подій 1939 року. Наприкінці жовтня у Львові на засіданні Народних Зборів Західної України ухвалили 4 декларації:

1) встановити радянську владу в Західній Україні;

2) приєднати Західну Україну до УРСР і СРСР;

3) конфіскувати землі поміщиків, монастирів і великих чиновників;

4) «націоналізувати» промисловість і банки.

Зараз саме слово «націоналізація» звучить якось особливо по-кримськи, де в України фактично вкрали понад 4 тисячі підприємств.

14 листопада 1939 року третя Позачергова сесія Верховної Ради УРСР постановила: «Прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки і возз'єднати тим самим український народ в єдиній українській державі».

Націоналізація» в Західній Україні перебігала стихійно і часто перетворювалась на звичайне пограбування

«Націоналізація» в Західній Україні перебігала стихійно і часто перетворювалась на звичайне пограбування. Трохи відомостей з досліджень «Меморіалу»: «облпрокурор Кригін у квітні 1940 року казав, що у Дрогобицькій області «в Судово-Вишнянському районі проводили націоналізацію таким порядком: <...> забрали все майно, аж до пелюшок і дитячих ліжечок, і звезли все до кооперації». У Львівській області в якогось Віммера націоналізували однокімнатну квартиру; при націоналізації знімали з громадян і описували особисті речі: персні, сережки і т.п.; у зубного лікаря Насса вилучили лікувальні інструменти.

Під час націоналізації допускали і такі речі: опис брудної білизни, опис обручок тощо

Свавілля влади набуло такого розмаху, що на це був вимушений звернути увагу Секретаріат ЦК ВКП (б), який розбирав у січні 1940 року лист кореспондента «Правди» у Львові Г. Певзнера. За його свідченням, «під час націоналізації допускали і такі речі: опис брудної білизни, опис обручок тощо». У Тернопільській області під час націоналізації вилучали майно в лікарів, інженерів, учителів і навіть робітників. Обком у своєму рішенні від 27 січня 1940 року відзначав, що «було допущене описування і вилучення таких речей, як старі панчохи, брудна білизна тощо». При вилученні цінностей з монастиря партійні та радянські працівники були побиті місцевими селянами».

Втім, мріям деяких селян Західної України про те, що зараз вони отримають свою землю і зможуть на ній вільно працювати, так і не судилося здійснитись. А багатьох тисяч жителів анексованих областей уже за кілька місяців репресували, посадили до тюрем або заслали до Сибіру.

Західна Україна стала для російських окупантів великим полігоном для відпрацювання подальших дій з анексії Молдови та країн Балтії.

Чому для нас важливі приклади радянської анексії саме Литви, Латвії та Естонії?

Справа в тому, що анексію Балтійських країн ніколи не визнавали США. Право на захоплення Росією цих трьох республік схвалив лише Гітлер.

У Литві, Латвії та Естонії 1940 року теж не було військової відсічі окупантам – фактично як у Криму. Законні уряди змістили впродовж декількох годин.

У Криму – Чорноморський флот, який у лютому – на початку березня 2014 року блокував українські військові частини і кораблі. У країнах Балтії – Червона Армія з'являється восени 1939 року, після підписання під загрозою застосування сили «договорів взаємодопомоги». Влітку 1940 року, після того як Гітлер змушує Францію капітулювати, Сталін висуває новий ультиматум керівництву Литви, Латвії та Естонії: негайно призначити новий уряд за участі комуністів і допустити на територію країн Балтії додаткові контингенти Червоної Армії.

Голосування фактично було обов'язковим: кожному, хто проголосував, ставили штамп у паспорті. Немає штампа – ворог народу

Литва, Латвія та Естонія фактично погоджуються з ультиматумом. 15 червня 1940 року Червона Армія окупує Литву, 17 червня – Латвію та Естонію. Нові «уряди», створені під диктовку Москви, проводять нові вибори за традиційним комуністичним принципом – один кандидат на одне місце в парламенті. У всіх трьох країнах вибори проводяться в один день – 14 липня. Голосування фактично було обов'язковим: кожному, хто проголосував, ставили штамп у паспорті. Немає штампа – по суті ворог народу. Звідси і вражаюча, практично «кримськореферендумна», явка – близько 95%.

Через тиждень новообрані балтійські «парламентарі» ухвалили декларації про входження до складу СРСР.

У США продовжували діяти посольства Латвії, Литви та Естонії, аж до відновлення незалежності балтійських держав

Але США не визнали цієї анексії і вважали, що з 1940 по 1991 рік Латвія, Литва та Естонія були окуповані СРСР. А тому в США продовжували діяти посольства Латвії, Литви та Естонії. Аж до відновлення незалежності балтійських держав.

До речі, про те, що кримська історія тісно пов'язана з історією окупації країн Балтії в грудні 2014 року сказав і заступник голови МЗС Росії Сергій Рябков: «Свого часу США не визнали факт входження прибалтійських держав до складу СРСР. І за весь час існування СРСР це супроводжувалось неафішованою, але правовою колізією. Я очікую рівно такої ж ситуації на десятиліття вперед стосовно Криму і Севастополя. Оголосивши про невизнання входження цих двох суб'єктів до складу Росії, США будуть дотримуватися цієї позиції і не будуть її змінювати».

Який ми можемо зробити з цієї аналогії висновок? Їх декілька. Це і те, що агресивна політика Росії відносно сусідів не змінилася за останні 75 років. І те, що анексія Криму багато в чому перебігала за сценарієм захоплення Литви, Латвії та Естонії 1940 року. І те, що США та інші країни ніколи не визнають російську анексію українського півострова Крим. Навіть якщо для повернення півострова Україні знадобиться багато років.

Але найголовніше – американське невизнання російської анексії дало Латвії, Литві та Естонії надію на звільнення. Ця надія тепер є і у нас. Тому що через 75 років російську анексію Криму не визнали не тільки Америка, але і всі країни ЄС і більшість країн світу. А це дає надію, що Крим буде звільнений набагато швидше за 50 років, які для звільнення знадобилися Литві, Латвії та Естонії.

Олександр Янковський, кримський журналіст, автор і ведучий телепрограми «Крим.Реалії»

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG