На другому десятку років існування радянської держави, в 1937-1938 роках, відбувалися настільки криваві події, що пізніше цей період був названий епохою «великого терору». Одним із тих, хто потрапив у вир історії, був Бекір Чобан-заде – видатний вчений-тюрколог, філолог, літературознавець, поет; класик не лише кримських татар, а й усіх тюркських народів.
Бекір Ваап оглу народився 15 травня 1893 року в Криму, в Карасубазарі (нині Білогірськ), у бідній сім'ї. Батько його – Чобан, незважаючи на здібності і працьовитість, не зміг отримати освіту, але палко мріяв про іншу – кращу – долю для сина: «Не володіючи грамотою, жалісливий батько мій відчуває себе відповідальним перед своєю совістю і перед Всевишнім і цілком повірив у необхідність вчення, п'ятий рік поспіль взимку і влітку щодня, крім п'ятниці, посилав мене до школи». Як знак любові і вдячності батькові можна вважати і те, що його прізвищем пізніше стане Чобан-заде – «син пастуха».
Після завершення іспитів у початковій школі, де навчався Бекір, 6 червня 1906 року відбулася церемонія нагородження учнів. Серед тих, хто виступив, були директор школи-рушдіє Юсуф Зія Ефенді, редактор газети «Ветан хадімі» Асан Сабрі Айвазов, а від імені учнів – Бекір Ваап оглу. Свою промову 13-річний хлопчик завершив словами: «З надр серця вигукую: «Хай живуть вчені та освітяни нашого народу! Хай живуть ті, хто веде нас до світла!».
Після закінчення початкової школи здібного хлопчика на кошти Мусульманського благодійного товариства відсилають на навчання до Стамбула. Але тут все складається непросто. В медресе «Султаніє» Бекір виявляється не до місця, з'ясовується, що місць немає. Гроші благодійників стрімко закінчуються. І тоді юнак записується на прийом до... самого міністра освіти, пояснюючи йому, що ніяк не може повернутися в Карасубазар, не завершивши курсу навчання – адже його направило на навчання Мусульманське благодійне товариство, виправдати надії якого він просто зобов'язаний. Незабаром він уже навчається в медресе...
Бекір стає одним з найкращих учнів і лідером в середовищі кримськотатарської молоді, що навчається в Туреччині
Бекір стає одним з найкращих учнів і лідером в середовищі кримськотатарської молоді, що навчається в Туреччині. Він зосереджується на вивченні мов – навчається на словесному відділенні ліцею, одночасно відвідуючи курси арабської та французької мов при Стамбульському університеті, після завершення яких отримує право викладати ці мови у середній школі та ліцеї.
У 1914 році Чобан-заде повертається до Криму, а незабаром вирушає в Одесу, щоб продовжити навчання – удосконалювати знання російської мови. Тут юнака призивають до армії – триває Перша світова війна. Його відсилають на фронт, наприкінці 1914 року юнак потрапляє в полон і опиняється в Угорщині.
У Будапешті він вступає на історико-філологічний факультет університету, швидко освоює складну угорську мову – через півроку не тільки розуміє її, а й говорить і пише. Схильність до скрупульозних наукових досліджень призводить до того, що вже дуже скоро Чобан-заде захищає докторську дисертацію. Деякий час він викладає в Східній академії, але в 1920 році покидає Будапешт і повертається до Криму. У Сімферополі Чобан-заде викладає на факультеті сходознавства Таврійського університету, де його затверджують у званні професора.
Після падіння врангелівського режиму і встановлення в Криму радянської влади Чобан-заде перейшов на сторону Совєтов, його запрошують на роботу в губернський відділ народної освіти на посаду завідувача татарським відділом. На першому Кримському з'їзді Совєтов Бекіра Чобан-заде обирають членом Центрального Виконавчого Комітету Кримської АРСР. У цей період він ще є одним із керівників кримськотатарської партії «Міллі-Фірка», яка спочатку існувала легально і не була забороненою в СРСР. Так триває недовго...
Влітку 1924 року професора Чобан-заде запрошують в Баку для роботи в Комітеті нового тюркського алфавіту як ученого-консультанта
Влітку 1924 року професора Чобан-заде запрошують в Баку для роботи в Комітеті нового тюркського алфавіту як ученого-консультанта. Подальше його життя пов'язане з Азербайджаном. В Азербайджанському державному університеті Бекіра Чобан-заде обирають професором кафедри азербайджанської мови і літератури, а в 1925-1927 роках Чобан-заде очолює Східний факультет університету, де викладає введення в тюркологію, тюрко-татарську діалектологію, порівняльну граматику тюркських мов, орхонські та давньоуйгурські пам'ятники, методику викладання азербайджанської мови і літератури, новітній період тюрко-татарської літератури. Він бере участь у роботі Азербайджанського термінологічного комітету, де керує гуманітарною секцією. У 1927 році стає головою наукової ради Всесоюзного Центрального Комітету нового тюркського алфавіту.
Відхід від участі в діяльності партії «Міллі Фірка» і переїзд до Азербайджану не тільки сприяють його науковій кар'єрі, але й продовжують йому життя... У середині 1920-х багатопартійність в СРСР закінчується. Сакраментальна біблійна фраза «Хто не з нами, той проти нас» як не можна точно описує суворі реалії цього періоду будівництва країни Рад.
Ще на початку 1920-х в немилості у Сталіна опинятється один з національних лідерів-більшовиків – Мірсаїд Султангалієв. В орбіту уваги чекістів потрапляють всі, хто мав з ним хоч якісь зв'язки. Зміцнення особистої влади Сталіна немислиме без зачистки політичного простору від найбільш небезпечних конкурентів (таких як Зинов'єв, Каменєв, Троцький, Бухарін, Риков) та інакомислячих політичних груп. У травні 1928 року розстріляний голова ЦВК Кримської АСРР Велі Ібраїмов, незабаром арештовані і 63 «найбільш активних керівних працівників» партії «Міллі Фірка».
Як сказано в документі НКВС у справі партії: «У 1927-1928 роках антирадянська діяльність «Міллі Фірка» була припинена органами ОГПУ». І тут же: «У тісному блоці з «Міллі Фірка» діяла тюрко-татарська націоналістична контрреволюційна організація – Султангалієвський центр». На щастя, в цей час Бекір Чобан-заде вже перебуває в Азербайджані...
У своїх віршах Чобан-заде постає тонким ліриком і патріотом своєї батьківщини
Ще в Будапешті, під час навчання в університеті, відбувається становлення його як поета. У своїх віршах Чобан-заде постає тонким ліриком і патріотом своєї батьківщини. У поетичніому щоденнику «Къавал сеслери» («Звуки сопілки») молодий поет пише проникливі сумні вірші: «Анам» («Моя мама»), «Сув анасы» («Русалка»), «Яз акъшамы, уй алдында» («Літнім вечором біля будинку»), «Тувдым бир уйде» («Народився в одному я домі»). Хрестоматійними стали рядки Чобан-заде про рідну мову, тюркське братерство з його знаменитого вірша – «Тувгъан тиль» («Рідна мова»):
Тебя я в Крыму и Казани нашел,
И сердце вскипело, как трепетный шелк.
Когда на чужбине я с грустью бродил,
Когда за спиною надежды носил,
Когда обнимал и делился бедой,
Ты слово сказал – я пошел за тобой…
Покуда во мне твои песни звучат
И словом отчизны со мной говорят,
В краях полуночных, где стужа и мрак,
По улицам шумным хожу, как чужак.
Ты тюрок, татарин? Не знаю, кто ты.
Но вкус твой от Бога, в нем сладость мечты.
Татарских и тюркских теченье речей,
Меня обнимает печалью очей.
И в Вене, и в дальних казацких краях,
В Китае, на Инде поешь на устах
И враг, коль поймет, то полюбит тебя,
И сердце растает, любовь обретя.
Хочу, чтоб звучал ты всегда без преград –
Старинных поэм жемчуговый оклад.
Хочу, чтоб тобою и птицы, и волк
Со мной говорили, в том ведая толк.
Хочу, чтоб входил ты в мечеть и дворец.
От края до края, с конца и вконец.
Хочу, чтоб тобою писали указ
Врагам, для которых ты – грозный приказ…
Когда же посланцы за мной прилетят,
И Ангел разрежет тебя на сто крат,
Скажу: «Говори на моем языке –
Родном языке, что как сердце в руке!»
В печали и скорби, средь горя и бед,
Во тьме и когда наступает рассвет,
Родной мой язык, без тебя не могу
И тайну твою не открою врагу.
Як написав про його вірші знаменитий калмицький поет Давид Кугультінов: «Прочитавши вірші Чобан-заде – великого поета – про його працю, надзвичайно важливу, без знання якої закритий шлях до справжньої поезії, я подякував Долі, Часу за те, що він зробив мудрішими, благороднішими, кращими все людство».
Важлива віха в науковій долі Чобан-заде – Всесоюзний тюркологічний з'їзд, який відбувається в 1926 році в Баку
Важлива віха в науковій долі Чобан-заде – Всесоюзний тюркологічний з'їзд, який відбувається в 1926 році в Баку. Сюди запрошені провідні вчені-тюркологи з різних країн. Чобан-заде входить до складу оргкомітету з'їзду, веде організаційну та науково-методичну роботу, є членом редакційної колегії з видання бюлетеня з'їзду, що випустила згодом стенографічний звіт. Про нього дізнаються як про видатного тюрколога з енциклопедичними знаннями...
Ці роки для наукової роботи Бекіра Чобан-заде особливо успішні. Він пише і видає «Методику викладання тюркської мови і літератури» у двох частинах, близько десятка наукових і науково-методичних статей. У 1927 році його призначено головою наукової ради Всесоюзного комітету нового тюркського алфавіту. У наступному році його обрали дійсним членом Інституту Сходу в Москві.
Втім, як і багато його колег, Чобан-заде живе в очікуванні арешту – особливо після вироку над колишніми кримськими однодумцями. Знайомі азербайджанські комуністи попереджають його постійно, що він ось-ось буде заарештований. Проте професор продовжує працювати, а до середини 30-х років його становище здається цілком благополучним. Зовні його кар'єра розвивається успішно. З 1932 року він – старший вчений спеціаліст сектора мови Азербайджанського філіалу Академії Наук, в 1935 році обраний членом Паризького товариства лінгвістики...
Істотну роль тут грав його авторитет серед низки керівників Азербайджану. Чобан-заде цінував видатний азербайджанський комуніст Рухулла Алі огли Ахундов, який більшу частину 20-х років (з перервами) був секретарем ЦК Компартії Азербайджану. Однак у 30-ті роки становище Ахундова стало погіршуватися через конфлікт з новим керівником Азербайджану Багіровим, який очолив в 1933 році ЦК Компартії республіки. Ахундов залучив Чобан-заде до роботи в Академії наук, постійно йому допомагав. Однак до кінця 1936 року в азербайджанському керівництві загострилася боротьба за владу. Джафар Багіров, у минулому начальник Головного Політичного Управління Азербайджану, використовував свої давні зв'язки з Лаврентієм Берією...
На початок 1937 року Чобан-заде був професором Бакинського університету і співробітником Азербайджанського філіалу АН СРСР
На початок 1937 року Чобан-заде був професором Бакинського університету і співробітником Азербайджанського філіалу АН СРСР. Але регалії і величезний науковий авторитет не врятували його від арешту. Бекіра Чобан-заде заарештували 28 січня 1937 року в Кисловодську, де він перебував на лікуванні.
Незадовго до загибелі під час допиту зломлений тортурами вчений так характеризував свою діяльність:
«1. Я є першим професором на Радянському Сході за своєю спеціальністю, який удостоєний цього звання радянською ж владою і читав перші лекції рідними мовами народів цих країн. Мною вперше розроблені університетські курси зі своїй спеціальності.
2. За весь період моєї наукової діяльності мною написані приблизно сто п'ятдесят наукових праць, з яких minimum сто є першими спробами наукового обґрунтування проблем азербайджанської мови і літератури азербайджанською мовою. Більшість цих робіт і тепер не втрачають свого наукового значення.
3. Мною підготовлені сотні фахівців мовознавців і літературознавців майже на порожньому місці; серед цих моїх учнів є десятки висококваліфікованих науковців-доцентів і асистентів, які зарекомендували себе своїми науковими роботами за межами своєї країни» (зі слідчого справи Б.В.мсЧобан-заде № ПР26926, опублікованої Ф. Ашніним і В. Алпатовим).
Суд відбувся в Баку і тривав 20 хвилин. Видатному вченому Бекіру Чобан-заде був винесений смертний вирок без права оскарження. Вирок був приведений у виконання 13 жовтня 1937 року.
Справедливість восторжествувала лише через двадцять років – Бекір Чобан-заде був реабілітований рішенням Верховного Суду СРСР 25 червня 1957 року.
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
