Доступність посилання

ТОП новини

Листи кримчан: «Святкові» спогади


Набережна Алушти

Варвара Кримчанка

12 червня – чергове нав'язане Криму свято – «День ненашої батьківщини» – наша сім'я вирішила використати з максимальним позитивом. І він таки був! Проїхали своїми улюбленими кримськими прибережними місцями.

Дуже пораділи. Ось наш улюблений санаторій «Утес»:

Зверніть увагу на державну символіку:

Ми – кримчани – можемо оцінити справжню кількість, а тепер і якість туристичного «максимуму». Щось не відчувається сплеску російського патріотизму (про наплив туристів я взагалі промовчу – завжди шалено завантажена траса Сімферополь – Ялта пройдена в рекордно стислі терміни).

Намагаємося розглянути всенародну російську радість. Констатую: так, вона все-таки була... Але наступного дня. Вдалині... Як виявилося – з орендованого човника – нетверезі голоси гримнули хоч і не струнко, але патріотично – чи то газманова, чи то любееее, і відразу стало зрозуміло: росіяни встають із колін! Вже вкотре за останні дні два...

І наостанок – ще одне фото, просто бальзам на душу – ще не вмерла!!!

Хтось скаже: зловтішається. Не буду кривити душею – ТО Є ТАК!

Країна – Росія – була і залишається мені близькою, і завжди було її шкода. З бідними і безправними провінціями, незважаючи на всю медійну брехню. Мої діти мають російське коріння. Але держава Російська Федерація не викликає в мене позитивних емоцій. А після всього, що сталося з Кримом і Сходом моєї країни – і поготів.

Я не можу хронологічно визначити, коли я, що народилася в Криму ще в минулому столітті – в Українській РСР – стала українкою не тільки за походженням і місцем народження – тоді ми всі були радянським народом. Я вчилася у звичайній радянській школі – була жовтеням – піонером – комсомольцем. І, слава Богу, напевно, генетично, не забула якого я роду-племені. Мені дуже сподобалася фраза однодумця з інтернету: «виросла нормальною бандерівкою». Просто люблю і поважаю країну, яка була і є моєю Батьківщиною, моєю державою – незаслужено ображеною і приниженою колись братнім сусідом.

Як люблять говорити росіяни – # нашидєдивоєвалі. Так ось: мої українські діди воювали – один загинув у німецькому місті Галле, похоронку отримали наприкінці квітня 1945 року, а другий – помер після війни, отримавши туберкульоз в окопах, захищаючи Кримський Перекоп.

Ну, якось так.

Варвара Кримчанка, російськомовна, україномисляча кримчанка

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG