Доступність посилання

ТОП новини

Як українка і росіянка в Крим пробиралися


Сімферополь – Доїхати зі Львова до Криму коштувало мені 650 гривень, агресії херсонської бабусі і відчуття емпатії до росіянки.

Я завжди захоплювалася Запорізькою Січчю, одна згадка про пороги на Дніпрі викликала в мені трепет. Але в ХХ столітті в Союзі збудували ГЕС і порогів не стало, зате в Крим пішла вода і електроенергія. За іронією долі пороги були затоплені заради мого Криму. Материкові чорноземи були затоплені заради мого Криму. Але я не дуже замислювалася про цей зв'язок, а от у Херсоні за це на кримчан дехто дуже злий.

Все почалося в поїзді

Зазвичай я вилізу на другу полицю і мирно їду, нікого не чіпаючи. Але не цього разу.

Цього разу херсонська бабуся, дізнавшись, що я з Криму, притиснула мене до стінки. Її невдоволення кримчанами я відчула на собі.

– Боже, у них кури лежать! За радянських часів, Лариса, пам'ятайте, – зверталася вона до сусідки у купе з Херсона, – пам'ятаєте, який дефіцит продуктів був? А в Криму – кури! Я в Херсоні консерви робила, і все на Крим відправляли! Я була там, була в «Артеку», дивлюся на прилавок, а там кури лежать! Кури! 15 сортів ковбаси! А у нас три! Тільки три!

Бабуся зверталася до мене з докором, в її очах я бачила образу. І я не заважала їй вилити душу.

Скільки чорнозему нашого затопили заради вашого Криму! І електроенергія, і вода – все від нас. Ось чому Херсон обурений, невдячні! Все вам було! Ось чому ви за СРСР сумуєте!

​– Знаєш скільки водосховищ на Дніпрі? Скільки чорнозему нашого затопили заради вашого Криму! І електроенергія, і вода – все від нас. Ось чому Херсон обурений, невдячні! Все вам було! Ось чому ви за СРСР сумуєте!

Напад гніву закінчився. Але херсонська бабуся оповідала далі. Тільки тепер про маленьку негарну голову Петра Першого, якого вона, однак, безцеремонно називала Петюня, і хитрого Мазепу, який більше не бажав надавати військову силу і ресурси царю. А потім поїзд зупинився. Далі Херсона він не йшов. Далі – в Херсоні – потрібно було шукати автобус. І коли я спустилася з херсонського залізничного мосту, автобус з написом «Сімферополь» вже чекав своїх пасажирів.

На прикордонні

На материковій стороні мені випало йти за одним пропускним талоном з росіянкою. Крім російського паспорта, у неї був дозвіл з Києва на в'їзд до Криму. Їй довелося змотатися до столиці України, щоб потрапити до батьків у рідну Феодосію.

Бажання потрапити до рідного дому перетворює наші нерви в канати без п'яти крапель нашатирю. Всього п'ять хвилин біля віконця прикордонника

​Я сказала їй, що я зі Львова, і спочатку було заговорила українською, не знаючи, звідки вона... Ми мовчали і спокійно стояли в черзі до віконця українського прикордонника. Коли здали йому паспорти і він побачив російський паспорт з дозволом з Києва, віконце перед нами закрилося, і моя попутниця почала перебирати пальцями. Смикати мізинець. А я думала, що через півгодини ми потрапимо до віконця російського прикордонника і смикати мізинець буду я. Бажання потрапити до рідного дому перетворює наші нерви в канати без п'яти крапель нашатирю. Всього п'ять хвилин біля віконця прикордонника.

У цих чергах до прикордонників обурені все. Десятки людей очікують, а працюють тільки два віконця. Невже не вистачає співробітників?

Не громадянам України, щоб потрапити на півострів, доводиться ще й їздити за спецдозволами до Києва. Як довелося це зробити росіянці, яка їхала зі мною. Таким чином українська влада нагадує: Крим – наш.

Ми пройдемо 800 метрів буферної зони і опинимося у російських прикордонників. Як не дивно, мені буде спокійно

​Потім ми підемо нейтральною зоною. Це напівпорожня дорога з перспективою на російський і кримський прапори. На краю цієї дороги біля своїх фур стоять далекобійники і жартівливо пропонують нам взяти їх з собою на митницю – вони цілодобово безперервно чекають дозволу проїхати. Хтось із них прямо перед своєю фурою смажить м'ясо на багатті й обідає на здоровенному бензобаку. Кругом валяються кинуті пакети та інше сміття. Це називається – нейтральна зона.

Ми пройдемо 800 метрів буферної зони і опинимося у російських прикордонників. Як не дивно, мені буде спокійно. Через дві години автобус привезе своїх пасажирів до Сімферополя. У підсумку на дорогу додому в мене піде 27 годин і незліченна кількість нервових клітин.

Ілона Болконська, кримчанка, блогер

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG