Максим Романів
Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Оце днями випадково зустрів у Сімферополі, біля воріт кафедрального собору святого, благовірного, великого князя Олександра Невського, який ось уже 13-й рік поспіль у стадії активного «відновлення», давню знайому і колегу Галину. Трохи побалакали про життя-буття, згадали спільних знайомих. У тому числі й тих, котрих «кримська весна» враз розділила і світоглядно і, так би мовити, географічно. Втім, у цю дражливу тему все ж надто не заглиблювались. Галина, як з’ясувалось, давно відійшла від попередніх партійних підходів і принципів (колись була прес-секретарем одного відомого тутешнього партійного лідера), нині просто пересічна парафіянка нового храму. Хоча геть не забуває про своє «світське» журналістське ремесло і навіть пише якусь там книгу.
Не стримався, аби мимоволі не вивідати у благовірної християнки притомних міркувань стосовно необхідності розміщення по периметру огорожі храму аж трьох масивних щитів – з боку вулиць Сєрова, Рози Люксембург і Долгоруковського обеліску – з інформацією про патронат президента РФ Володимира Путіна. Адже раніше, включно до 2014 року, такий «патронатний» щит перед собором був лише один. Спочатку, як відомо, на ньому фігурувало прізвище голови кримського уряду Сергія Куницина, згодом президентів України Леоніда Кучми і Віктора Януковича (Віктор Ющенко такої «високої» честі не був удостоєний). «Так про це якось на службі сам владика Лазар (митрополит Сімферопольський і Кримський – авт.) обмовився, – каже жінка, – мовляв, через Аксьонова попросив у Володимира Володимировича допомогти у відновленні храму. І той не відмовив, виділив значну суму – двісті чи то навіть двісті п’ятдесят мільйонів рублів. І народ, мовляв, про цю особисту опіку президента має знати».
Знайти підтвердження цієї інформації і заодно уточнити терміни завершення будівництва собору Олександра Невського у прес-секретаря єпархії Людмили Миколаївни, як вона назвалась по телефону, не вдалося. Вона заявила,що не вважає за потрібне давати «окремі коментарі», а тим паче «незалежним журналістам». Відсутня подібна інформація і на сайті єпархії. За винятком хіба того, що триває перерахування благодійної допомоги на відродження собору, що, як сказано у зверненні з цього приводу митрополита Лазаря, «завжди буде пам’ятником тим, хто робив святу справу: обстоював свою Вітчизну».
Цікава деталь: на офіційному сайті Сімферопольської і Кримської єпархії жодного слова про її чітку конфесійну приналежність, тобто до УПЦ (МП) чи напряму РПЦ. Утім, випала б нагода, особисто спитав би митрополита не лише про цю формальність. А, скажімо, таке: до розряду яких справ він відніс би «діяння» Ігоря Гіркіна? Того самого, котрий, за його ж зізнанням, «натиснув на спусковий гачок» нинішньої війни на Донбасі. І того самого, кого він, як ієрарх УПЦ (МП), тепло зустрічав на сімферопольській землі разом Дарами волхвів наприкінці 2014 року, за три тижні до запланованої Кремлем появи у Криму «зелених чоловічків». Передовсім для того, щоб якось збагнути, чим істинне грішне різниться від істинного праведного. Не на словах, звичайно, зі святого Писання…
А щодо нинішнього «виправлення помилки минулих часів», тобто будівництва фактично «з нуля» Олександро-Невського собору, то, схоже, ніхто достеменно не знає, коли воно завершиться. Щоправда, у так званому верхньому храмі собору служба вже йде з минулого року, хоча внутрішні оздоблювальні роботи тривають, а розпис взагалі ще не розпочинали. Поруч із храмом будівельники ТОВ «Кримбудіндустрії» (на знімку) зводять окремі будівлі – для хрещення і павільйон. В останньому мають розміститись майстерні і крамниці. «Якщо вже сам Путін втрутився в це будівництво, – зізнався мені один із робітників, до слова, приїжджий із Сумщини, – то, гадаю, за рік впораємось». Інший, зварювальник із Сімферополя заперечив, мовляв, точних термінів завершення будівництва ніхто не встановлював.
Трохи соборної історії
У 1804 році протоієрей Микита Петровський і священик Кирило Забуженко звернулися до Таврійського губернатора Мертваго з проханням розпочати будівництво соборного храму. Для цього вибрали місце на березі Салгіра, в Олександрівському редуті, який спорудив під час військових дій Олександр Суворов (нині на цьому місці розташований готель «Україна»). У вересні 1809 року новий Таврійський губернатор Андрій Бороздін, доповівши герцогу де Рішельє, правителю Новоросії, що зведення соборної церкви досі не розпочато «з причини неявки підрядників», уклав договір на будівництво із французькими майстрами Ніколом, Феррі, Латті. За два роки ті звели тільки стіни і допустили загрозливу перевитрату грошей. У 1812 році почалася Вітчизняна війна, і будівництво храму тимчасово припинилося, завершити його збиралися після настання миру. Однак навесні 1813 містом пронісся сильний буревій, вітер зірвав покрівлю собору, розвіяв пісок, решту заготовленого будматеріалу попросту розтягли. Недобудований храм почав поступово руйнуватися.
У 1816 році велінням імператора Олександра I була створена слідча комісія, яка, оглянувши храм, дійшла висновку: будівлю необхідно розібрати через глибокі тріщини в його стінах. Губернський архітектор міста Полтави Парадіс рекомендував підшукати для будівництва більш зручну ділянку, подалі від обривистих берегів Салгіра. Автором проекту став відомий архітектор титулярний радник Шарлеман. Його проект і кошторис обсягом 200 тисяч рублів (із використанням старого матеріалу з розібраної церкви), в 1821 році були затверджені імператором. Новий храм заклали 12 березня 1823 року. Таврійський губернатор Перовський (дід Перовської, страченої за організацію замаху на Олександра II) власноруч заклав перший камінь.
Новий собор будували з місцевого бутового каменя, який привозили із сусідніх сіл татари. Капітелі, колони, пілястри, карнизи та інші деталі виготовлялися з тесаного каменя. Дах вирішено було покрити листовим залізом і пофарбувати в зелений колір. Урочисте освячення нового собору в ім'я благовірного князя Олександра Невського відбулось 3 червня 1829 року. Розпис купола всередині собору й оформлення іконостасу виконав житель Чернігівської губернії Калістрат Карягін. Територію навколо храму оточили ажурною литою огорожею з чотирма входами у внутрішній дворик.
Олександро-Невський собор неодноразово розширювався і перебудовувався. Так, 1869 року в ньому були побудовані три вівтарі, галерея на західному фасаді. У 1881 році закінчилися будівельні роботи, і собор постав у всій своїй оновленій красі. Стіни, пофарбовані в охристий колір, чудово гармоніювали з позолотою іконостасу, риз, із золотистим відтінком дубового паркету. Сімферопольці пишалися своїм кафедральним собором, називали його «Ісаакіївським» (за аналогією зі схожим у Петербурзі).
Відомий факт: 28 лютого 1911 року в соборі знову, але вже посмертно, відлучили від церкви автора всесвітньовідомого твору «Війна і мир» Льва Толстого. Точний опис цієї події навів письменник Костянтин Треньов в антицерковній повісті «Владика» (1912 р).
У 1922 році нова більшовицька атеїстична влада закрила Олександро-Невський собор. Певний час його використовували як сховище для церковного майна, вилученого в храмах і монастирях Криму. Згодом храму додати «цивільного» вигляду: зняли дзвони, збили хрести. А у ніч з 26 на 27 вересня 1930 року пролунав вибух, і від колись прекрасного храму залишилася купа каміння. Його поступово розвезли на зведення будинків, а на місці, де раніше височів величний собор, облаштували сквер.
У 1944 році там, у братській могилі, були поховані солдати, які визволяли Сімферополь від фашистських окупантів. А над їхньою могилою встановлено пам'ятник – танк. Пізніше останки воїнів перепоховали на військовому кладовищі. У 1999 році Верховна Рада Криму і Сімферопольська та Кримська єпархія вирішили відтворити Олександро-Невський собор. 9 січня 2000 року відбулося освячення першого каменя та закладення капсули у фундамент майбутнього храму. І лише три роки потому розпочалось його безпосереднє будівництво, що триває досі.
Максим Романів, кримський оглядач
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
