Доступність посилання

ТОП новини

«Ми пишаємося тим, що можемо назвати себе його друзями»


Олександр Лавут

Те, що чоловік це був незвичайний, знали всі, кому пощастило з ним спілкуватися. Особливою людиною він був для кримських татар, і навіть помер у символічний день – 23 червня, через 35 років після самоспалення Муси Мамута – героя кримськотатарського народу.

Олександр Лавут – дисидент, математик, редактор легендарної «Хроніки поточних подій», політв'язень. Дисиденти – а до них належали дуже небагато представників радянської інтелігенції – в своїй більшості не ставили перед собою політичних завдань, у них були різні ідеологічні позиції і погляди. Сутність їх життєвої філософії полягала в категоричній несумісності з тоталітарною системою, її фальшивими цінностями. У цьому моральному протистоянні лицемірству Лавут зайняв своє – унікальне – місце.

Він народився в Москві 4 липня 1929 року в сім'ї організатора поїздок і виступів діячів культури і вчених Павла Лавута. Про його батька – «тихого єврея Лавута» – Володимир Маяковський згадав в одному з віршів, а Павло Ілліч написав про спілкування зі знаменитим поетом книгу «Маяковський їде Союзом».

Олександр Лавут в 1960-і
Олександр Лавут в 1960-і

Кілька років дитячого життя Саша провів в Узбекистані – з того періоду в його пам'яті збереглися світлі спогади і деяке знання узбецької мови. У 1951 році Олександр закінчив мехмат МДУ. Кілька років викладав у середніх навчальних закладах Казахстану і у вишах Москви, в 1966-1969 роках працював у лабораторії математичних методів геології МДУ.

У цей час він зблизився з тими, кого сьогодні називають «дисидентами»... Разом з кількома своїми соратниками Лавут висловив відкритий протест проти судового вироку учасникам демонстрації на Красній площі у зв'язку зі вторгненням до Чехословаччини (1968 р).

З 1969-го року Олександр Лавут – член Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР, учасник боротьби проти переслідування інакомислячих, національних та релігійних рухів, насамперед кримськотатарського руху. У 1974-1980 роках спільно з Тетяною Великановою, Сергієм Ківаловим та іншими він – упорядник і редактор «Хроніки поточних подій».

У 1980 році Лавут був заарештований. 24-26 грудня Московський міський суд слухав справу за обвинуваченням Лавут Олександра Павловича «у поширенні завідомо неправдивих і наклепницьких вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад». Його звинувачували в тому, що «з 1968 до 1980 року брав участь в обговоренні, виготовленні, підписанні та розповсюдженні на території СРСР і за кордоном завідомо неправдивих вигадок... про нібито порушення громадянських свобод, про використання приміщення в психіатричні лікарні в політичних цілях».

Йому інкримінувалося підписання низки листів у складі ІГ з захисту прав людини в СРСР, інших правозахисних листів, підтримка і участь у складанні декількох документів Московської групи «Гельсінкі», поширення книг Олександра Солженіцина, статті «Про скасування смертної кари» Андрія Сахарова, книги Тетяни Ходорович «Історія хвороби Плюща». В обвинувальному висновку зазначалося також, що підписані Лавутом листи, протести і звернення публікувалися в «Хроніці захисту прав», а також деякими західними видавництвами і оголошувалися західними радіостанціями, і що сам Лавут «мав відношення» до «Хроніки поточних подій».

Промова прокурора фактично повторювала обвинувальний висновок. Адвокат Резнікова зазначила позитивні характеристики підсудного з усіх місць роботи та чудові відгуки як про людину. Адвокат звернула увагу суду на те, що навіть у в'язниці Лавут продовжував наукову роботу, яку не встиг закінчити на волі. Вона піддала сумніву обґрунтованість деяких доказів, висунутих обвинуваченням, і зажадала виправдання для свого підзахисного.

Олександр Лавут на форумі правозахисників в Криму, 2012 рік
Олександр Лавут на форумі правозахисників в Криму, 2012 рік

В останньому слові Лавут говорив, що якби дійсно, як зазначав прокурор, для зміцнення соціалістичної держави дотримувалися законності і правопорядку, цей процес не зміг би відбутися. Він підкреслив, що в його справі немає фактичних матеріалів по суті обвинувачення, як і в справі активіста кримськотатарського національного руху Решата Джемілєва, де слідство свідомо знищило величезну кількість документів і фактичних матеріалів, що підтверджують правдивість викладених ним фактів і є речовим доказом, в його, Лавута, справі зроблено те ж саме, «тільки культурніше».

Останнє слово Лавут закінчив відповіддю на питання головуючого про те, невже йому нічого не подобається в країні, де він живе: «Мені подобається країна, мені подобаються люди. Все».

26 грудня Олександру Лавуту був винесений вирок, максимально можливий за статтею – 3 роки таборів загального режиму.

Звернення, датоване 4 січня 1981 року, підписали його однодумці, члени Московської Гельсінкської групи Олена Боннер, Софія Каллістратова, Іван Ковальов, Наум Мейман, Фелікс Сєрєбров, а також підтримав звернення академік Андрій Сахаров: «Ми близько знаємо Олександра Павловича, ми пишаємося тим, що можемо назвати себе його друзями, що нас пов'язує з ним не тільки близьке знайомство, а й спільна справа, справа захисту прав людини в нашій країні. Олександр Лавут – талановитий математик, автор кількох наукових праць в галузі прикладної математики. Йому органічно притаманна чесність, сумлінність і відповідальність справжнього вченого за кожне слово, кожну кому. Ці якості незаперечно поширюються для нього на будь-яку діяльність, якою би він не займався... Його вклад у збір і поширення правдивої інформації про боротьбу за права людини і про порушення цих прав у нашій країні неможливо переоцінити. Олександр Павлович не шукав ні слави, ні почестей, він «всього лише» мав мужність відстоювати свою громадянську позицію протиставлення злу і насильству, яку вважав єдино можливою. Він захищав несправедливо переслідуваних. Тепер захисту потребує він сам».

Особлива сторінка біографії Олександра Лавута – сприяння кримськотатарському національному рухові в боротьбі за повернення на історичну батьківщину...

У його московській квартирі в кінці 1960-1980-х знаходили притулок активісти руху. Йому ж ми зобов'язані тим, що численні факти дискримінації щодо кримських татар в 1970-х роках були зафіксовані в бюлетені «Хроніка поточних подій».

Олександр Лавут з дружиною Сімою Мостинською
Олександр Лавут з дружиною Сімою Мостинською

Дуже точно написав про Лавута правозахисник Леонард Терновський: «Бувають люди – непримітні зовні, але сповнені внутрішньо рідкісних достоїнств і благородства. Поки немає потреби в їх допомозі, – вони ніби в тіні. Але звалиться на тебе біда, – і така людина виявиться поруч і підставить своє плече. Мине потреба в його допомозі, – і він знову відступить в тінь. Він не замикається в собі, але й не нарозхрист. Ненав'язливий і надійний. Доброзичливий до людей, він не має ворогів. З'являється така людина без шуму і суєти, навіть дзвінка чомусь майже не чути, немов не в двері він увійшов, а крізь стінку просочився. Але й не привид зовсім: і за столом посидить, і поговорить, і пожартує, і горілочки вип'є, і закусить, і трубочкою попихкає. А потім знову непомітно зникне, точно в повітрі розчиниться. Таким знають друзі Сашу Лавута. Олександра Павловича»...

Напевно, головне, про що відразу ж пригадується – його робота в якості редактора «Хроніки поточних подій»: ніякої «води», лаконічний стиль, вміння виявити основне і виявити «неявне, зробити видимим прихований зв'язок незв'язаних на поверхневий погляд подій».

З початку 1970-х Лавут був редактором кримськотатарського розділу «Хронік поточних подій». Завдяки цій роботі сьогодні, через десятиліття, можна сформувати цілісне уявлення про те, якими були масштаби і факти репресивної політики влади щодо кримських татар.

31-й випуск «Хроніки...», що вийшов в травні 1974 року і приурочений до 30-річчя депортації, був підготовлений Олександром Лавутом і присвячений кримськотатарській проблемі.

Ювілейний номер відкривали докладні повідомлення про два політичні процеси активістів національного руху – Джеппара Акімова, що відбувся з 21 до 28 листопада 1972 року, що і Решата Джемілєва, засудженого 12 квітня 1973 року Ташкентським обласним судом до 3 років таборів.

Вінки від кримських татар на церемонії прощання з Олександром Лавутом 26 червня 2013 року
Вінки від кримських татар на церемонії прощання з Олександром Лавутом 26 червня 2013 року

Наступний розділ 31-го випуску «Хроніки» названий «Положення кримських татар у Криму». Він починається так: «У 1956 році з кримських татар зняли комендантський нагляд. Указ 5 вересня 1967 року «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму» скасував для них обмеження у виборі місця проживання (заодно скасувавши їх як націю своєю назвою). Після Указу, як стверджує «Звернення до ХХIV з'їзду КПРС»... тисячі сімей поїхали в Крим, але тільки сотні змогли там залишитися. Згідно з іншим документом національного руху кримських татар «Незаперечні факти з життя кримських татар в період з 1967 до 1973 року», в 1968-1969 роках в Криму оселилися близько 900 сімей, з них приблизно 250 за оргнабором, який припинився (для кримських татар) до кінця 1969 року. Ще близько 600 сімей змогли прописатися, приїхавши самостійно, деякі – пройшовши через одне або декілька виселень. У 1967-1969 рр. родину Февзі Поска виганяли з Криму 5 разів, сім'ю Асана Чобанова (9 осіб) – двічі. Перед кримськими татарами, які намагаються повернутися на батьківщину, встає глуха стіна «оформлення»: прописка, робота, договір про купівлю будинку».

Наступний розділ 31-го випуску «Хроніки» – «Заяви кримських татар з Криму». Він відкривається скаргою Ельдара Шабанова Генеральному секретарю ООН. Шабанов повідомляє, що 2 липня 1969 року нарсуд Білогірського району засудив його за статтею 196 КК УРСР до висилки на 2 роки з Криму; пізніше такий же вирок був винесений його дружині Зері Шабановій. Спроби домогтися скасування вироку не дали результату. У 1944 році Шабанову було 4 роки, його батько загинув на фронті. 14 лютого 1969 року він повернувся до Криму і почав клопотати про влаштування у Білогірському районі з відвідин міліції, де йому повідомили, що пропишуть при наявності санітарної норми – 13,65 кв. м на людину. Будинок, який продавався в селі, він не зміг купити, бо голова колгоспу не дав необхідної для цього довідки. Він купив будинок у Білогірську (48 кв. м) і оселився з дружиною, матір'ю і дитиною. Нотаріус відмовилася оформити купівлю будинку, вимагаючи спершу отримати прописку. Шабанов не зміг заперечити цю незаконну відмову... 25 квітня кілька кримських татар, які добивалися прописки, серед них і Шабанов, були заарештовані.

Це лише кілька з численних фактів дискримінації кримських татар, зафіксованих «Хронікою...».

Після арешту Олександра Лавута в квітні 1980 року кримськотатарський розділ «Хроніки...» істотно скоротився, а незабаром бюлетень припинив існування. Шестирічне ув'язнення і заслання Лавут відбував у Хабаровському краї.

Мені пощастило спілкуватися з Олександром Павловичем вже в 1990-2000-х роках. Його перше питання завжди було незмінним: «Як там кримські татари?». Відповісти на це питання було дуже важко: сказати «добре» – означало злукавити, а відповісти «погано» – також сказати неправду, адже Лавут був один з небагатьох, хто знав і пам'ятав, як воно було – бути кримським татарином сорок, тридцять, двадцять років тому. Все пізнається в порівнянні – а вже це математик Лавут знав як ніхто...

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG