Доступність посилання

ТОП новини

Московські акції кримських татар влітку 1987-го. Закінчення


Кримські татари в Москві, 1987 рік

1987 року кримськотатарський національний рух переживав підйом (початок матеріалу тут). З кінця червня до Москви почали прибувати активісти руху з усіх регіонів проживання кримських татар...

19 липня 1987 року в Ізмайловському парку Москви відбулася Третя нарада ініціативних груп національного руху. На нараді обговорювалися перші результати діяльності делегатів у Москві, текст «Звернення представників кримськотатарського народу», вибори центральної ініціативної групи координування та керівництва роботи делегатів у Москві; шляхи розвитку руху.

У ухваленому плані подальших дій делегатів у Москві і учасників руху на місцях передбачалося, що якщо до 26 липня 1987 року не буде ухвалене позитивне рішення щодо кримськотатарського питання, необхідно провести демонстрації та мітинги в Москві і в регіонах проживання кримських татар. Обговорювалися також питання дисципліни і тактики делегатів у Москві на випадок різних провокацій.

Москва, літо 1987
Москва, літо 1987

23 липня 1987 року близько 100 кримських татар зібралися біля будівлі Центрального комітету КПРС, вимагаючи зустрічі з Михайлом Горбачовим. До них, однак, вийшов тільки завідувач приймальні Центрального комітету КПРС Молокоєдов. О другій годині дня кримські татари організовано попрямували на Красну площу. У собору Василя Блаженного їх зупинила міліція. Тоді демонстранти (близько 600 чоловік) сіли на землю і відмовилися піти з площі до задоволення їх вимог.

О 9 годині вечора на Центральному телебаченні передали повідомлення ТАРС про створення Державної комісії на чолі з Андрієм Громико для розгляду «комплексу проблем, які піднімаються в листах кримських татар». Тон «Повідомлення ТАРС» і особливо історична преамбула, в якій в черговий раз повторювалися звинувачення у «співпраці частини татарського населення з німецько-фашистськими окупантами», викликали бурхливе обурення серед кримськотатарських представників. Активістами руху був складений текст «Відкритого протесту», в якому спростовувалися найбільш одіозні положення «Повідомлення...».

На наступний день, 24 липня, демонстранти знову з'явилися біля будівлі Центрального комітету КПРС. Їм була запропонована чергова зустріч з Демічевим, від якої вони відмовилися. А на наступний день, 25 липня 1987 року, відбулася знаменита демонстрація кримських татар на Красній площі.

Близько 500 демонстрантів голосно скандували: «Батьківщина! Батьківщина!», «Горбачов! Горбачов!»,і трясли в повітрі кулаками. Вони тримали над головою плакати з вимогами повернення до Криму і відновлення національної автономії, портрети Леніна і Горбачова. Демонстранти вигукували також: «Ганьба ТАРС!», протестуючи проти тону повідомлення ТАРС від 23 липня 1987 року.

Москва, 1987
Москва, 1987

Міліція демонстрантів до собору Василя Блаженного не підпустила і, встановивши кордон, закрила Красну площу для відвідувачів. Діяла вона при цьому досить обережно, не вдаючись до насильства, але й не пропускаючи до кримських татар ні радянських громадян, ні іноземних кореспондентів. Кількість міліціонерів в оточенні поступово збільшувалася, явно перевершуючи кількість демонстрантів. На площу були доставлені також автобуси і машини з водометами, які утворили суцільний бар'єр навколо демонстрантів. Близько 150 демонстрантів залишалися на площі всю ніч, не було зняте і міліцейське оточення.

Кримські татари в Москві, 1987
Кримські татари в Москві, 1987

Вранці 26 липня кримські татари відновили скандування гасел. Демонстранти розійшлися після того, як була досягнута домовленість про те, що наступного дня, 27 липня, їх прийме Андрій Громико. Пропозицію про це передав особисто міністр внутрішніх справ СРСР Олександр Власов.

Отже, 27 липня 1987 року Громико зустрівся з групою народних представників в Кремлі. На зустрічі були 21 особа з-поміж кримськотатарських делегатів. З офіційних осіб були присутні також Демічев і Власов.

Після коротких виступів кримських татар слово взяв Громико. Зміст його промови зводився до того, щоб закликати їх до терпіння, оскільки питання це нібито дуже складне: «Викиньте, будь ласка, ви з голови думку про те, що можна, знаєте, одним помахом вирішити це питання. Це було б чудово, але неможливо це зробити, неможливо!». Громико не дав членам делегації ніякої певної відповіді на їхні вимоги, переконуючи дочекатися рішення комісії.

Москва, Ізмайловський парк, 1987
Москва, Ізмайловський парк, 1987

Наступного дня делегати знову зібралися в Ізмайловському парку, щоб прослухати магнітофонний запис зустрічі і обговорити план подальших дій. Кількість присутніх перевищила 1000 осіб. Було ухвалене одностайне рішення залишитися в Москві і продовжувати акції протесту, а також звернутися до керівників держав світу з проханням про підтримку.

Міліція інформувала кримських татар, що їм дозволяється продовжити демонстрації в Москві за умови, що вони будуть проходити не на Красній площі і що влада буде повідомлена про це заздалегідь. Вранці 30 липня 1987 року міліція відвідала низку квартир, де ночували кримські татари, зокрема, квартиру відомої московської правозахисниці Лариси Богораз, де ночували троє кримських татар. Їх попередили про відповідальність за порушення паспортних правил, вимагали покинути Москву, а також не ходити на демонстрацію, яку намітили провести в цей день біля будівлі ТАРС. Того ж дня близько 200 кримських татар провели демонстрацію на Пушкінській площі в Москві. Міліція не чинила перешкод. Демонстранти розійшлися через сильну зливу. Трохи пізніше близько 900 татар зібралися на чергову зустріч в Ізмайловському парку.

Цього ж дня на Центральному телебаченні було оголошено, що московській міліції «через надзвичайні обставини» надані «особливі повноваження» для наведення порядку в Москві. На ранок на квартиру, де перебувала більшість членів Ініціативної групи національного руху, з'явилися міліціонери разом з прокурором Сидоровим. Їх стали виводити по одному, бити в ліфті і спускати вниз, де садили в міліцейські машини. Всіх затриманих – 23 людини – відвезли у відділення міліції, а потім – в аеропорт, звідки під конвоєм відіслали в Ташкент. В ОВС Фрунзенського району Ташкента їм зробили попередження про відповідальність за статтею 190-3 КК РРФСР («групові дії, що порушують громадський порядок»). Серед висланих були Сабріє Сеутова, Сафінар Джемілєва, Решат Джемілєв, Фуат Аблямітов. Ще один член Ініціативної групи Бекір Умеров 31 липня був висланий за місцем проживання в Кримськ Краснодарського краю. Йому також зробили попередження. Попередження отримав і московський правозахисник Олександр Подрабінек, який на мітингу в Ізмайловському парку був внесений до складу Ініціативної групи.

Активісти національного руху в Ізмайловському парку Москви, 1987
Активісти національного руху в Ізмайловському парку Москви, 1987

Вслід за членами Ініціативної групи з Москви почали висилати й інших учасників кримськотатарських демонстрацій. В останніх числах липня – початку серпня основна частина делегатів була депортована. На мітинг в Ізмайловському парку 3 серпня 1987 року зібралися лише 200 чоловік. Перед ними виступив заступник міністра внутрішніх справ Єлісєєв, який умовляв кримських татар роз'їхатися по домівках і запевняв, що їх «проблема буде вирішена». Після цього мітингу ще одна група кримських татар була вислана з Москви, зокрема й другий, новообраний склад Ініціативної групи. Було ухвалене рішення добровільно покинути Москву більшості учасників акцій, залишивши тут лише новий, третій за рахунком склад Ініціативної групи.

Фінал цієї історії – висилка кримськотатарських делегатів з Москви – був, мабуть, закономірним. Перевірку на демократію нова влада не витримала. В той же час акції в Москві, незважаючи на удавану поразку, продемонстрували безпрецедентну організованість і масовість кримськотатарського руху. Тепер уже було очевидно – рух переживає новий підйом, і на цей раз народ має намір йти до кінця – без яких би то не було компромісів і поступок.

Як справедливо зазначав після подій, що відбулися в Москві, в журналі «Гласність» його головний редактор Сергій Григорьянц: «У становищі цього народу, який втратив більше, ніж інші народи СРСР, – навіть саму землю своїх предків, – перед яким ми всі в боргу, намічаються, нарешті, якісь зміни на краще».

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

XS
SM
MD
LG