Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Ще перед поїздкою до Криму Валентина Матвієнко повідомляла, що її «давно кличуть до Севастополя». І ось після зустрічей у Сімферополі вона – в «місті російської слави». Не мудруючи лукаво, спікер Ради федерації повторила те саме, що говорила в Сімферополі: її цікавить, що треба «добудувати» у федеральному законодавстві, щоб Севастополь швидше інтегрувався в Росію.
Втім, про законодавство в Севастополі розмов було найменше. Провізор за фахом, Валентина Матвієнко, не заглиблюючись у деталі, обмежилася заявами, аналогічними тим, які були зроблені і в Сімферополі: загалом – за півтора роки «безпрецедентний обсяг юридичної, правової, реєстраційної роботи, аналізу та ревізії раніше ухвалених рішень». А потім і до частковостей: «важливо, що в Севастополі 12 підприємств із 22 (найкрупніших) сьогодні завантажені вже від 70 до 100 відсотків», «держава зацікавлена в розвитку рибодобувної галузі регіону», «питання водопостачання та енергозабезпечення є сьогодні пріоритетними для розвитку Севастополя», «при будівництві нових ТЕС слід використовувати тільки вітчизняні агрегати», «туристичний сезон цього року перебігає успішно, в Криму та Севастополі є можливості для відпочинку людей із різним рівнем прибутку», і «потрібно зупинити цю хаотичну, безглузду, незаконну забудову, коли зневажаються історичні місця Севастополя та природні заповідники», – ці приємні вуху будь-якого севастопольця, а насамперед – начальства, сентенції вже рознесли всі інформагентства, що висвітлюють поїздку спікера Ради федерації.
Потім Валентина Іванівна відвідала панораму «Оборона Севастополя 1854-1855 рр.». І її, «почесного громадянина Севастополя», супроводжували головні посадовці міста. Вона також сказала, що хотіла би провести в Криму частину відпустки, але де і скільки буде відпочивати голова законодавчої гілки влади Росії – залишилося секретом.
Приїзд Матвієнко – це всього лише візит ввічливості важливої дами дорогою на курорт
Банальність висловлених «рекомендацій», відсутність важливих нарад і нових рішень, запопадливі вирази облич господарів і підкреслена ввічливість протокольного прийому говорили про те, що приїзд Матвієнко – це всього лише візит ввічливості важливої дами дорогою на курорт. Валентина Іванівна заїхала до господарів привітатися, а заразом запитати «про здоров'я», тобто, про те, що вони думають з того чи іншого питання, і заодно подякувати і сказати, що вони великі молодці, що відняли Крим у її батьківщини, і що інтеграція дійшла ось до такої міри, що і вона може приїхати сюди позасмагати, а то поки Крим належав її рідній Україні, то їздити сюди було не з руки, адже не дарма ж її прозвали «зрадницею із Шепетівки», і приготували «стовп ганьби».
Вона ініціювала ухвалення рішення про скасування передачі Криму Україні, але чому цього не сталося?
Щоб не псувати настрій, ввічливі господарі не стали питати важливу даму, яка приїхала на власну дачу, про багато речей, про які б варто було запитати голову Ради федерації. Наприклад, вона ініціювала ухвалення рішення про скасування передачі Криму Україні, але чому цього не сталося?
Або ще. Валентина Матвієнко виступила ініціатором створення в Криму Силіконової долини, чим скористався і Севастополь, але ідея померла, не проживши й кількох місяців. Їй не шкода?
Чи приїде коли-небудь Валентина Матвієнко в Україну?
Природно, ніхто не наважився запитати гостю, чи не збирається вона з'їздити, поки у відпустці, до України? Може, до Шепетівки, де народилась, або до Черкас, де навчалась? Чи не хоче вона поговорити з місцевими жителями, однокласниками чи однокурсниками з медучилища, або просто зі своїми співвітчизниками?
Чи не було в неї прагнення «добудувати» законодавство Росії, яка вічно воює, так, щоб ніхто ніколи нікого не вбивав?
Все-таки, до Володимира Путіна, росіянина за національністю, який захопив Крим у перебігу спеціальної військової операції і після якої вніс законопроект про анексію Криму, одні питання. А до неї, українки, яка ухвалила це рішення про незаконне відторгненні шматка території від її батьківщини, зовсім інші. До росіянина Володимира Путіна, який просив дозволу ввести війська до її батьківщини, тобто її благословення на війну, одні питання, а до неї, українки і вихованки України, яка дозволила йому сіяти смерть там, де вона росла і вчилася, – зовсім інші. Що вона відчувала в той момент? Що вона думала тоді? Чи не було в неї прагнення «добудувати» законодавство Росії, яка вічно воює, так, щоб ніхто ніколи нікого не вбивав?
Чи пам'ятала Валентина Матвієнко прізвища росіян, які протестували проти війни в Афганістані або проти введення військ до Чехословаччини 1968 року? Чи бачила вона протести петербуржців проти війни Путіна в Україні?
Чи про губернаторство у Петербурзі в екс-українки залишилися не зовсім втішні спогади? Все почалось із неприємностей, як писало «Право.Ru», «юристи документально довели, що обрання Матвієнко на муніципальних виборах Санкт-Петербурга нелегітимне, а щодо організаторів виборів має бути порушена кримінальна справа». Можливо, з цього моменту у Валентини Іванівни цілком специфічне ставлення до закону, і вона вважає, що якщо потрібно, то закон можна порушити. У цьому вона запевняла кримчан, виправдовуючи Аксьонова, який захищає міністрів, викритих у порушенні законів.
Може, вже тоді відпрацьовувались механізми «партнерства з судами», в результаті яких вибори і відбулись. Із обранням до Ради федерації аналогічна ситуація. Факт про неї потрапив навіть до статті у «Вікіпедії». 27 липня 2011 року Матвієнко подала заявку на участь у довиборах до муніципалітету МО «Петровський» і МО «Красненька Річка» міста Санкт-Петербурга, набравши відповідно 95,61% і 97,29% голосів виборців. Організація виборів і високі результати на них Матвієнко викликали критику з боку опозиції. Це дуже нагадало радянські часи. Результат майже як на «референдумі» в Криму, мабуть, працювали ті ж механізми, адже ставлення до права і до закону в голови Ради федерації і у лідерів російського Криму, як виявилось, однакове.
Втім, тепер стає логічно зрозумілим, чому Людмила Нарусова, вдова Анатолія Собчака і колишній сенатор Ради федерації, не прийшла до Валентини Матвієнко отримувати грамоту, і сказала: «Огида – це, напевно, слово, яке найбільше відображає мій стан... я різко виступила проти того, у що перетворюється Рада федерації, штампуючи репресивні антиконституційні закони. Я хотіла зайвий раз переконатись у ступені людського, морального падіння моїх товаришів, колег...». Закон про приєднання Криму – саме з цієї категорії, і він став можливим завдяки не так авантюризму Путіна, скільки уродливості та непрофесіоналізму Валентини Матвієнко, вважають багато пітерців.
Чи не було в неї хоча би хвилинного бажання поїхати в Кремль і сказати Путіну, що погано вбивати українців?
Чи не було в неї хоча би хвилинного бажання поїхати в Кремль і сказати Путіну, що погано вбивати українців? І що ця війна принесе багато незліченних бід не лише в українські, але і в російські родини? І чи не хоче її єдиний син, 40-річний Сергій Матвієнко, власник ЗАТ «Імперія» (див. «Валентина Матвієнко та її син»), яке зараз оцінюють у мільярд доларів, і банку «Санкт-Петербург», повоювати на цій війні, все одно – хоч за велику або ж можна і за малу батьківщину своєї матері? Якщо вже вона благословила цю війну своїм підписом.
Чи шкода його, адже в нього вкладені підсумки 8-річного правління в Північній Пальмірі, за яке Сергій перетворився з рекетира (матері довелосю, повернувшись із Мальти, де вона служила послом, визволяти його з-за ґрат, куди він потрапив за грабіж і здирство) в доларового мільярдера.
Чи хотілося, щоб був «Кримнаш», адже екс-градоначальник Санкт-Петербурга ще не забула, як за її головування збудований в Ялті на кошти бюджету Санкт-Петербурга за 100 мільйонів доларів санаторій «Санкт-Петербург» (нині носить дивну назву «Маєток графа Устинова») був проданий усього за 9 мільйонів доларів зареєстрованій на Британських Віргінських островах офшорній компанії Besant Limited. А згодом виявилося, як відкрила Фонтанка.Ru, що за цією компанією ховається представник Смольнинської адміністрації, очолюваної тоді Валентиною Матвієнко. Сьогодні день відпочинку в «Графі Устинові» коштує кілька сотень доларів. І, до речі, можливо саме в ньому проведе частину відпустки екс-градоначальник, а тепер уже спікер Ради федерації?
Серед численних нагород Валентини Матвієнко є і український Орден княгині Ольги III ступеня, яким її нагородили 2002 року – «за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-російського співробітництва
Серед численних нагород Валентини Матвієнко є і український Орден княгині Ольги III ступеня, яким її нагородили 2002 року – «за вагомий особистий внесок у розвиток українсько-російського співробітництва, активну участь у забезпеченні проведення Року України в Російській Федерації». Ніхто не наважився також запитати, що саме вона вважає більш «вагомим особистим внеском» – дозвіл на введення військ в Україну чи заяву про те, що Росія ніколи не поверне Крим Україні?
І як не дивно, але саме українка Валентина Матвієнко сьогодні в Криму все робить для того, щоб закріпити цю анексію.
Костянтин Симоненко, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
