Михайло Дуда
Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Коли історію беруться трактувати неспеціалісти – це завжди погано. Коли політики – погано подвійно. А вже якщо це ще й некомпетентні політики, то результат їхньої роботи схожий на виверження вулкану: яскравий спалах – і непроглядний туман.
Державні мужі й дами мають поводитись із історією як із вазою епохи Мін – обережно і без поспіху. Будь-яке втручання влади у трактування минулого – це завжди стрес із непередбачуваними наслідками. Суворо кажучи, існує лише одна ситуація, закріплена міжнародним прецедентом, коли держава дає юридичну оцінку історичним подіям – ідеться про засудження злочинів минулого. Поза цим вузьким сегментом можновладцям розмахувати шашкою категорично не рекомендується.
Як же їм дотримуватись помірності, якщо в Москві то передачу Криму Україні назвуть незаконною, то незалежність країн Балтії оскаржать?
Але чиновники в «підросійському» Криму про це не здогадуються. Та й те слово – як же їм дотримуватись помірності, якщо в Москві генпрокуратура то передачу Криму Україні 1954 року назве незаконною, то незалежність країн Балтії оскаржить? У цьому руслі Наталія Поклонська теж взялась давати «оцінку» минулому, і це абсолютно очікувано. Легку несподіванку викликав лише об'єкт її «аналізу» – зречення Миколи II. 13 липня на відкритті пам'ятника самодержцю в Лівадії «прокурор» заявила буквально наступне: «Будь-який хоч трохи юрист розуміє, що офіційний документ повинен мати ознаки такого офіційного документа. Тому що та копія паперу, яку в підручниках з історії підносили як нібито зречення від влади, адже вона не має ніякого юридичного сенсу. Це копія папірця, підписана олівцем без дотримання всіх юридичних і процесуальних необхідних процедур, форм. Тому цей папірець не несе в собі ніякої юридичної сили».
Якщо закон не встановлює вимог за формою і процедурою, то про яке їх «недотримання» може йтись?
То не має юридичного сенсу чи юридичної сили? Навіть якщо не заглиблюватись у зречення Миколи по суті, то за формою ніяких «юридичних і процесуальних процедур, форм» імператор не порушував... за повною відсутністю таких. Стаття 37 Зведення Основних Законів Російської Імперії свідчила: «При дії правил... про порядок спадщини Престолу, особі, яка має на оний право, надається свобода зректись цього права за таких обставин, коли за цим не слідує ніякого ускладнення в подальшому спадкуванні Престолу». От і все, власне. Якщо закон не встановлює вимог за формою і процедурою, то про яке їх «недотримання» може йтись?
Тож зволіли «господар землі Русской» зректись, і зреклись. Достовірність зречення самого Миколи ніхто не оскаржував. На документі є його підпис, є і завіряє віза міністра двору Фредерікса, та й зі свідками проблем немає. Більше того, Маніфест про зречення опублікований у пресі, тож вступ його в законну силу – доконаний факт.
По правді кажучи, в емігрантських колах юристи-монархісти до хрипоти сперечались, чи мав право Микола зрікатись ще й за свого сина, та ось до нашого питання результати цієї суперечки відношення не мають.
Виходить, після повалення влади компартії Росією має керувати не президент, а цар-батюшка. Ну або государиня-матінка, як пощастить
Втім, дивним у всій цій історії є зовсім інше. Гаразд, захотілося прокурору вчинити за прикладом старших товаришів і трохи «підправити» історію. Гаразд, вийшло це не дуже. Але ви лише оцініть глибину історичної шизофренії в її заяві. Уявіть на секунду, тільки на секунду, що Поклонська має рацію і зречення Миколи незаконне. Що це означає? Та тільки те, що більшовики 1918 року розстріляли не приватну особу, а законного Государя, і, до того ж, узурпували владу в усе ще легітимній Російській імперії. Отже, після повалення влади компартії Росією повинен керувати не президент Російської Федерації – правонаступниці СРСР, а цар-батюшка. Ну або государиня-матінка, як пощастить. А ще це означає, що немає ніякої «Республіки Крим» і ніякого в ній прокурора, а є богорятівна Таврійська губернія з широким земським самоврядуванням. І, нарешті, найпікантніше полягає в тому, що борги царського уряду країнам Антанти повертати доведеться, а там і без відсотків сума чимала. Останнє взагалі виглядає як диверсія проти російського бюджету.
Загалом і в цілому, гіршим за дурня може бути лише ініціативний дурень. У гонитві за хвилинною популярністю підривати конституційні основи власної держави і при цьому демонструвати кричуще професійне невігластво – до цього могли додуматись лише російські чиновники, ведені апологетом «священної Корсуні» і знавцем історії взагалі Володимиром Путіним.
Михайло Дуда, кримський історик
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
