Петро Буряк
За два місяці в Києві я зіткнувся з тими самими проблемами, що й інші переселенці – і з Криму, і зі Сходу України. Звісно, поряд із пошуком роботи, реєстрацією, влаштуванням дітей до шкіл і садків та іншим, всі ми стикаємось із проблемою житла. Ця проблема розв'язується по-різному, і часто не на користь переселенців.
Наприклад, у санаторії, куди поселили й мене, я побачив, як живуть молоді родини. Чоловік із дружиною та двоє дітей туляться в маленьких кімнатках, їм важко, підтримка від держави – слабенька, а як довго їм бути тут, як це все затягнеться в часі – на півроку, рік, на п'ять – невідомо. Зустрічав кримчан, які на півострові мали свій бізнес, а тепер живуть у якомусь гуртожитку, мають вистоювати черги на прання тощо.
Впадає в очі нарастаюче утриманство. Коли людині дають, вона починає звикати і не хоче працювати, чекає, що їй знову дадуть
З іншого боку, впадає в очі зростаюче утриманство. Коли людині дають, вона починає звикати і не хоче працювати, чекає, що їй знову дадуть. Допомагати треба, але це не повинно тривати вічно, роками. Людина має розуміти, що їй надали, наприклад, перший рік безкоштовного проживання, гуманітарну допомогу, а через рік потрібно буде себе якось забезпечувати.
Переселенці зможуть і жити, і працювати в компактних поселеннях
Питання і житла, і працевлаштування можливо розв'язати завдяки компактному поселенню.
Має діяти державна програма для переселенців з виділення земельних ділянок, будівництва житла, хоча б маленьких будиночків. Зараз будівельні технології дозволяють зробити це швидко і ефективно. Але держава, система не працює...
Як виглядатимуть такі компактні поселення?
По-перше, для будівництва такого містечка можна залучати фахівців і робітників з числа самих же переселенців, яким буде виплачуватися заробітна плата, при цьому якісь квадрати вони отримуватимуть безкоштовно. Це здешевить собівартість житла, стимулює працівників. Саме будівництво таких містечок повинно бути прораховано незалежними економічними експертами, щоб не допустити корупції та відкатів.
Будинки не треба давати безкоштовно, а робити так, щоб людина могла його викупити з часом, розробляти програми кредитування
При цьому таке містечко має бути розташоване біля якогось промислового чи аграрного об'єкта – заводу, ферми тощо.
Також необхідно розробити фінансову програму: будинки не треба давати безкоштовно, а робити так, щоб людина могла його викупити з часом, розробляти програми кредитування.
Реалізація цих ідей допоможе зробити остаточний вибір і переїхати із зони бойових дій, а також із Криму. У тих областях, де триває війна, люди не можуть виїхати, бо знають: виникнуть проблеми з житлом, роботою, грошима. І тому вони ризикують своїм життям і здоров'ям, але залишаються в своїх будинках. Подібне можна сказати і про багатьох кримчан, які не бажають миритись із нинішнім станом справ, але побоюються переїхати на материк.
Петро Буряк, вимушений переселенець із Криму
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
