Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: П'ять українських стереотипів про Крим


Павло Казарін

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Останні двадцять років Україна про Крим майже нічого не знала. Ізоляціонізм був взаємним – фраза про те, що «за Перекопом землі немає» звучала у кримчан, але житель материкової області теж, загалом, міг би з нею погодитись.

Для середньостатистичного українця «кримський набір» був дуже умовний. Море. Пляж. Невибагливий сервіс. Всюди російська мова. Кримськотатарська національна екзотика. Два тижні на рік. Мабуть, усе. Цілком достатньо для курортника, але явно мало для спроби поговорити всерйоз.

Чи варто дивуватись тому, що Крим сьогодні не впізнає себе в українських новинах про півострів?

«У Криму все погано»

Забудьте про узагальнення. У Криму в побутовому відношенні все по-різному: щось гірше, щось краще. Так, ціни виросли, півострів сьогодні дорожчий за Київ і для українського туриста попросту неконкурентоспроможний. Але рівень доходів теж зріс – хоч і досить неоднорідно.

«Кримська весна» була історією не про зміни, а про відсутність змін. Їх і не сталось​

Ніякого дефіциту товарів в Криму немає – хіба що скорочення продуктового асортименту. Ті, хто примудрявся жити в Криму, не стикаючись із державою, відчули зміни хіба що у зміні цінників. Дороги в тому ж Сімферополі кращі за київські, приватний бізнес продовжує працювати, а введені санкції торкнулись лише невеликих сегментів населення. Багато в чому через те, що і минулими роками півострів був «аналоговим» – тут віддавали перевагу кешу перед банківськими переказами, зарплати з карт знімали в день получки, а подорожі за межі півострова були долею меншини.

З однозначних втрат – втрата будь-якої свободи слова: порядок денний у медіа Криму став тотально одностайний. Критикувати можна хіба що «місцевих бояр», і то – за недостатньо точне виконання волі «доброго царя». В іншому ж ступінь внутрішнього феодалізму і становості мало чим відрізняється від часів «пізнього Януковича». Власне, «кримська весна» і була історією не про зміни, а про відсутність змін. Їх і не сталось.

«Кримчанам принциповий курортний сезон»

Улюблена розвага – це публікувати фото напівпорожніх пляжів. Зі злорадними нотками: мовляв, курорт був, та весь загув. Хоча це не так.
Туристи в Криму є – просто повністю змінилась структура галузі. Якщо раніше 70% відпочивальників приїжджали з України, а 25% – з Росії, то тепер туристи з двоголовими орлами на паспорті – практично монополісти. В абсолютних цифрах турпотік зменшився щонайменше вдвічі, але для самих кримчан це зовсім не привід для жалоби.

Абсолютна більшість жителів Криму ніколи не жили «з сезону»

Справа в тому, що абсолютна більшість жителів Криму ніколи не жили «з сезону». Частка тих, хто весь рік жив на зароблені в літні місяці гроші навряд чи перевищувала чверть населення. А решта кримчан працювали у сферах, які від курортного сезону майже не залежали. Крим був відчайдушно дотаційним минулими роками, залишився таким і тепер. Змінилось лише джерело грошових вливань – раніше вони йшли з Києва, тепер – із Москви. Тому для більшості жителів півострова скорочення турпотоку – це привід самим приїхати на пляж і скупатись без аншлагів і черг.

«Кримчани всі проросійські»

Ні не всі. Більше того, структура кримського суспільства досить неоднорідна. За суб'єктивним відчуттям, у ньому є близько третини ядерного проросійського електорату. Це ті люди, які завжди відчували своєю батьківщиною саме Росію – незалежно від того, сильною вона була чи слабкою. Вони завжди були проросійськими – і тоді, коли нафта коштувала 20 доларів, і тоді, коли вона коштувала 110.

П'ятдесят відсотків кримчан – це та соціальна група, яка в усі часи голосувала «за стабільність» і за принципом «аби не було війни»

Якщо поглянути на електоральні карти, то можна додати, що точно так само в Криму є близько 20% проукраїнськи налаштованих громадян. Навіть під час президентських виборів 2010 року – на тлі загальної втоми від «помаранчевого» табору – за Юлію Тимошенко в Криму голосували 17% виборців.

А останні п'ятдесят відсотків кримчан – це та соціальна група, яка в усі часи голосувала «за стабільність» і за принципом «аби не було війни». Ці настрої минулими роками вміло використовували «регіонали» – не випадково Віктор Янукович з усіх білбордів обіцяв саме стабільність. Для цієї соціальної групи важлива передбачуваність, прогнозованість, «поганий мир», який кращий за «добру сварку». Ситуативно вони можуть бути на будь-якій стороні барикад – на боці тієї столиці, що буде гарантувати їм це саме «спокійне життя». І якщо Україна в їхніх очах буде великим гарантом цієї самої «спокійної стабільності», то вони легко проголосують за неї.

«Всі проукраїнські кримчани виїхали»

У тому то й справа, що не виїхали. Півострів залишили близько 20 тисяч людей – в першу чергу, це ті, хто ризикував опинитись у прицілі уваги російських спецслужб. І немає сенсу порівнювати цифри еміграції з Криму і з Донбасу, бо природа цих цифр надто вже різна.

Так, із Донбасу до інших областей України лише за офіційними відомостями виїхали 1,37 мільйона людей. Але ці люди залишили свої будинки зовсім не обов'язково в силу своїх проукраїнських настроїв – вони бігли від війни, від обстрілів і через небажання жити в атмосфері хаосу і беззаконня. Їхній переїзд був викликаний прагненням до побутової безпеки, а не політичними поглядами.

Проукраїнські кримчани на півострові є, просто їх не чутно. Як не було чутно 2012-го всіх тих громадян України, які за два роки підуть до добровольчих батальйонів або у волонтерський рух

Доля Криму надто вже відрізняється від долі Донбасу, аби міряти їх однією міркою. Багато проукраїнськи налаштованих людей воліли «залягти на дно» і не афішувати своїх поглядів. Просто тому, що, на відміну від жителів Донецька і Луганська, їм є що втрачати. У когось на руках літні батьки, хтось не може продати майно, хтось просто не збирається залишати півострів, бо вважає саме його своєю батьківщиною.

Цих людей візьметься засуджувати лише той, хто в житті не робив більш серйозного вибору, ніж замовлення вечері в ресторані. Але проукраїнські кримчани на півострові є, просто їх не чутно. Як не було чутно 2012-го всіх тих громадян України, які за два роки підуть до добровольчих батальйонів або у волонтерський рух.

«Крим ніколи не повернеться»

Доля Криму залежить не від кримчан. Під час Майдану і до цього – коли Янукович на всіх парах рухався до підписання Асоціації з ЄС – у Криму не виникло жодного проросійського Майдану з проросійським же порядком. Всі процеси під час «кримської весни» почались лише після того, як російські військовослужбовці захопили Радмін і парламент півострова. Лише після цього кримські чиновники осміліли, на вулицях з'явились казаки, а на дорогах – «блокпости». Саме Кремль виступив у ролі тієї сили, що здійснила зміну громадянства півострова – і роль самих кримчан у цьому процесі була глибоко вторинною.

І точно так само будь-які рішення про долю Криму залежатимуть від центральної російської влади. Якщо вона під тиском обставин вирішить повернутись до розгляду статусу Криму – то ніякі місцеві рухи цьому процесу перешкодити не зможуть. Майбутнє півострова в цьому сенсі є розмінною монетою – і ніякої крапки в цьому питанні досі не поставлено.

Пам'ятайте про це.

Павло Казарін, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG