Доступність посилання

ТОП новини

Леонід Пилунський: Споглядаю те, що відбувається. Іноді на межі зриву


Леонід Пилунський

Леонід Пилунський – особистість в Криму відома. Трудову діяльність він розпочав у далекому 1965 році. Доля так розпорядилася, що життя його було пов'язане з морем, журналістикою, громадською діяльністю і політикою. Чим він займається зараз і як оцінює кримські реалії, Крим.Реалії поцікавилися у нього самого.

– Чим займаєтеся останнім часом? Адже ви людина творча, напевно, без діла не сидите...

– Чим займаюся? Споглядаю те, що відбувається. Іноді на межі зриву. Наприклад, від небаченої, жахливої брехні при дивовижному угодстві й піддакуванні тих, хто точно знає, що це брехня, але радісно киває... Ще від фарисейства колишніх, вчорашніх знайомих, приятелів, які за української влади жили, як у Христа за пазухою. Ці могли благополучно і безкарно красти, отримувати високі звання, медалі, нагороди, вчені ступені. Порахуйте, скільки серед цих Героїв України, заслужених журналістів, юристів, лікарів, діячів мистецтв, лікарів, а також професорів і навіть академіків... Іноді сидиш, слухаєш і острах бере: ви ж це про себе говорите, панове-товариші! Хоча кому і які ви товариші? Ви дерибанили бюджет, не гребували отримувати нечувані хабарі, відкати за послуги і вами ж затверджувані нездійсненні програми, а за це купували немислимі за вартістю машини, будували такі будинки-палаци, що і багатьом потомственим аристократам минулого не снилося. А тепер тавруєте владу, яка пішла, проклинаєте навіть тих, у кого брали або давали хабарі, тобто самі себе і проклинаєте.

Але, незважаючи на це, я раптом виявив людей гідних, несподівано чесних. Перед деким можна було б і покаятися – думав гірше, бачив у них зовсім інших...

– Багато хто з колишніх ваших колег-депутатів тепер сидять у кріслах вже російської Держради Криму, деякі перейшли працювати у виконавчу вертикаль. Як ви оцінюєте їхню діяльність?

– А у тих, перевертнів, все поки виходить і за нової влади. Вони намагаються дурити, дерибанити, розтягувати бюджет, обкрадати населення без розбору, тепер уже іншої країни, найбільше публічно декларуючи Новий, Великий Патріотизм і проголошуючи, що жити нечесно вже неможливо.

Спостерігаю і думаю: ну має ж коли-небудь за одне сакральне місце схопити їх лютий страх? А от і ні – вони стали більше брати

Спостерігаю і думаю: ну має ж коли-небудь за одне сакральне місце схопити їх лютий страх? А от і ні – вони стали більше брати. Так би мовити, ставки виросли, тепер це націнка «за страх і ризик». Такий собі податок на надзвичайне жлобство і нелюдську жадібність. І знову ж з'явилися (а може, вони й були, та я не знав?) ті, хто в цьому розгулі не беруть участь.

Але злодіїв і спраглих жити щасливо за чужий рахунок не сильно поменшало. Але якщо такі «сміливці» і є, то вони, схоже, почуття самозбереження втратили остаточно. На цій території має діяти закон страху зовсім іншого роду. Має діяти люта підозрілість і конкуренція з боку тих, хто сюди приїхав на роботу-заробітки з іншого державного центру. Можливо, вони ловці удачі, ну хто благополучний поїде в неблагополучний і чужий край?

І знову ж таки, все не зовсім так – є і серед них і чесні, і нормальні, і фахівці, а значить, на них можна і нарватися. Ось тому смертельно бояться «варягів». Вони зовсім чужі – це вам не свої «македонці» Татусеві.

За допомогою ЗМІ, політиків і політиканів, як місцевих, так і з Першопрестольної, несусвітність тиражується як моторошний і антигуманний епос на весь ареал проживання тих, хто в це вірить

Але саме в цій точці зіткнення минулого і нинішнього місцеві, кримські легальні і нелегальні шахраї вигадують для себе стовідсоткове алібі, мовляв, ледь жили-виживали, страждали, мучилися, гинули. Ось заради цього постулату взялися завзято розповідати небилиці, перекази і навіть байки про смердюче минуле. Зрозуміло, що вигадки ці винятково для внутрішнього користування, адже далеко не всі вірять у «страждання». Але за допомогою ЗМІ, політиків і політиканів, як місцевих, так і з Першопрестольної, несусвітність тиражується як моторошний і антигуманний епос на весь ареал проживання тих, хто в це вірить!

– Чи повернетеся ще в політику? Чи немає гонінь на вас?

– Я уважно спостерігаю за всіма цими дивовижними процесами і метаморфозами, але не регулярно, не систематично, щоб не псувати здоров'я і акт добровільного самітництва. На ці теми нічого не пишу і, тим більше, не публікую, і навіть не друкую на всякий випадок. Навіть не все запам'ятовую. (Ви, сподіваюся, зрозуміли, для кого я це говорю?)

Я живу за принципом «моя персона ТУТ мовчазна краща, ніж ТАМ гавкаюча». Мені здається, що це взаємовигідна і корисна для мого здоров'я та їхньої політики угода. Не писана, але усвідомлена, мені здається.

Втім, вороги – і мої особисті, і загальнодоступні, ті, хто впевнений, що вони будуть перебувати вище сьомого неба вічно, – є, живуть, топчуть землю, і у великій кількості.

А що роблю я? Пишу художні, так би мовити, твори з елементами хроніки і мемуарів. Живу за містом і пишу, пишу. Коли у мене ще стільки часу буде для творчості?

Гостей не вожу і не пускаю. Зустрічаюся у скверику, коньяк п'ю – в рюмочній, пиво – в пивній, чай – у чайній, каву – в кав'ярні, а кожен день склянку каберне, для зігрівання душі

Прихистили, до речі, абсолютно несподівано, люди, яких раніше я ніколи не вважав своїми друзями. Ось і виявилося, що саме вони найближчі мені люди. Працюється у них, у затишному флігелі, на відшибі, серед лаврових кущів і смоковниць, із чудовим видом на море, просто чудово. Гостей не вожу і не пускаю. Зустрічаюся у скверику, коньяк п'ю – в рюмочній, пиво – в пивній, чай – у чайній, каву – в кав'ярні, а кожен день склянку каберне, для зігрівання душі, – в суворій самоті, як ліки від спеки і снодійне...

Головна тема всіх писань – море. Я ж 17 років був моряком, а ще 13 років кореспондентом, а потім і редактором морської редакції – радіо «Для тих, хто в морі». Так що є про що згадати, розповісти, написати.

Зараз розпочав писання третього тому. Перший, «Кримські історії», а це 75 оповідань, був опублікований чотири роки тому з благословення і допомоги Верховної Ради АРК. Другий закінчив навесні. Правлю, мучуся, але вже почав працювати над третім.

До години «ікс» я закінчив книгу віршів. До речі, теж третю за рахунком. Вона називалася «Сто так і ні». Це сто віршів – і життєствердних, і не дуже. Вірші непрості, іноді й досить суперечні...

Тоді книгу не опублікував. Напевно, тривіально запізнився. А потім... вона мені вже здається недоречною. Так ось, пишу новий збірник, і це вже далеко не лірика.

Іносказання, натяки й описи життя людей через тварин сьогодні могли б стати в нагоді.

У роботі намагаюся користуватися езоповою мовою, але мені, швидше за все, це не зовсім вдається. А шкода, іносказання, натяки й описи життя людей через тварин сьогодні могли б стати в нагоді.

Політикою, підкреслюю, не зловживаю зовсім, цікавлюся хіба що на рівні обивателя, так що пишу і споглядаю, відсторонившись від політики. Тим більше, як з'ясувалося, в тій політичній іпостасі, яку багато років сповідував – не криючись, не пристосовуючись, не фарисействуючи... в українському та в кримському політикумі, я виявився незатребуваним. Хіба що як порадник, раніше сказали б, антипорадник. Адже ми давно вже не живемо в країні Рад. Тому поради мої малопридатні до практичного використання, а тим більше застосування в реальному та ірреальному житті.

Коли у тебе є мета, мрія, робота, то навіть ізоляція і внутрішня самоеміграція зовсім навіть і не страшні

Треба враховувати, що я вже далеко немолодий чоловік. Велика і краща частина життя прожита, так що пора, як кажуть, підбивати підсумки. У моєму випадку – літературні.

Хтось подумає, що так жити нудно й сумно, тим більше людині, яка багато років була усередині всієї цієї колотнечі громадської, політичної та близькополітичної? Знаєте, коли у тебе є мета, мрія, робота, то навіть ізоляція і внутрішня самоеміграція зовсім навіть і не страшні. Чесно скажу, у мене просто не вистачає часу на задумане. Слава Богу, майже всі про мене забули, а я і сам хотів би забутися!

– Що думаєте з приводу останніх корупційних скандалів у Криму?

– Політичні скандали в Криму? Міг би прикинутися, що нічого про це не знаю. Знаю. Начувся.

Але, по-перше, вони не нові, я маю на увазі скандали і скандалістів. Фігури і фігуранти старі, терті калачі, з минулого життя, з минулих схем.

у населення залишається один-єдиний спосіб – поскаржитися до Москви, до найголовнішого. «Ось приїде пан – пан нас розсудить...». Але, на жаль, не приїде і не розсудить, не буде навіть розбиратися

Влада від самого початку наробила неймовірну кількість помилок, при лояльності до неї населення. І з кожним новим «рухом тіла» робить усе нові й нові помилки, продовжуючи стрімко втрачати рейтинг. Ну, наприклад, повсюдне знищення ринків. Уже з десятками, сотнями, якщо не тисячами робочих місць. Причому самоорганізованих місць. Вони були створені всупереч діяльності держави, точніше, держиморд місцевого самоврядування. А тепер ці місця для чогось ліквідуються. По суті, у населення залишається один-єдиний спосіб – поскаржитися до Москви, до найголовнішого. «Ось приїде пан – пан нас розсудить...». Але, на жаль, не приїде і не розсудить, не буде навіть розбиратися.

– Який ваш прогноз: чи стане Крим самодостатнім, як цього хоче російська влада?

– Можливо, і стане. Але це буде дуже не скоро і буде залежати не від них, птахів перелітних, хижих і сміттєвих, а від нас з вами, для кого ця земля і насправді рідна. Так що майбутнє залежить винятково від нашої важкої і нескінченної роботи і шаленого бажання це зробити. Ну, а поки всі чекають милостині, милостині, в особливо великих розмірах, якогось чарівного порятунку в наказовому порядку для загального ощасливлення за помахом чарівної палички якогось Верховного Чарівника-Чаклуна, нічого не вийде. Нічого!

XS
SM
MD
LG