Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Епістолярний жанр спілкування кримчан з Кремлем стрімко набирає популярності. Чи не через день у пресі з'являються повідомлення про чергову скаргу. Путіну пишуть громадські діячі з вимогою вирішити якісь бюрократичні «перегини», Путіну пишуть жителі Попівки, у яких чиновники відібрали головне джерело заробітку, Путіну пишуть севастопольці, яким не дають провести мітинг, Путіну пишуть аграрії, у яких проблем нині теж вагон з гіркою і т.д., і т.п. Чому ж кримчани стали так часто направляти свої крики про допомогу безпосередньо в Москву?
Потрібно сказати, що листи високому начальству – це цілком нормальна світова практика. Однак Крим очевидно виділяється кількістю подібних звернень та їх змістом. Що стосується кількісного показника, то тут все зрозуміло. По-перше, проблем дійсно вистачає. Низька якість управління і корумпованість місцевих чиновників – це найбільша проблема Криму. Мабуть, навіть високі ціни і низькі за російськими мірками доходи так не докучають кримчанину, як місцевий чиновник, який примудряється перетворити на проблему буквально кожне зіткнення з державним апаратом. Федеральні інтервенції він освоює неефективно, дороги будує погано, дозволи та довідки видає тільки в обмін на купу часу, нервів, а часто і не без допомоги «компенсації». По-друге, у більшості кримчан склалося цілком стійка думка, що у всіх їхніх численних негараздах винне виключно недбайливе місцеве начальство, в той час як Путін – це ефективний, порядний лідер. До того ж нинішній господар Кремля сам багато років створював телевізійний образ людини, до якого можна звернутися за допомогою. Практика телемостів з главою держави в Росії традиційна, і традиційно у час спілкування з народом Путін роздає наганяй місцевій владі, наказує вирішити проблему або навіть виділити гроші. Федеральні ЗМІ із задоволенням потім показують щасливих росіян, яким особисто допоміг Путін.
90% звернень в Криму – це компетенція від начальника ЖЕКу до керівника області
За змістом кримські листи сильно відрізняються від листів німців чи норвежців. У загниваючій Європі в основному пишуть не про побутові дрібниці, а про глобальні загальнонаціональні проблеми. Або щоб просто якось заявити про себе. 90% звернень в Криму – це компетенція від начальника ЖЕКу до керівника області. Те, що вся вертикаль влади працює абсолютно неефективно, а цю вертикаль вже дуже багато років будує особисто Путін, звичайно, не враховуть. Жителі Баварії не пишуть Ангелі Меркель листів про свої побутові проблеми, тому що місцева влада там працює як відмінна німецька машина. Кожна шестерня вписана в механізм ідеально точно. Вони знають, до кого можна звернутися, щоб проблема була швидко вирішена. А якщо десь пішов збій, то бригада ремонтників під назвою виборці дуже швидко робить заміну за допомогою виборів. ЗМІ та громадськість їй у цьому найактивнішим чином допомагають. Однак керівництво Росії своїй бригаді ремонтників не довіряє настільки, що навіть шансу викинути поламані деталі без свого втручання не дає. Російські ж ЗМІ з їх рівнем свободи і громадськість з їх рівнем впливу – дуже слабкі помічники. Тому і їде вся ця конструкція як «Жигулі», а не як «Мерседес».
Шквал кримських проблем і критики все-таки мав на Кремль певний ефект. Для початку було ліквідовано непотрібне міністерство у справах Криму, тепер ось на допомогу Аксьонову будуть висилати московських «рішателів» проблем кримчан. Однак суті питання подібні десанти не вирішать. По-перше, інтервенції федеральних чиновників не виправлять ключової проблеми – весь механізм налаштований неефективно, система дієвого впливу на місцеву владу відсутня. По-друге, до кожної кримської сільради не посадиш федерала. Не вистачить і всього апарату уряду.
Тим часом, більшість листів Путіну від кримчан, ймовірно, так і залишаться без виразної відповіді. Інші ж будуть перенаправляти назад до Криму, до відповідального відомства. Бюрократичне коло замкнеться, а проблеми залишаться. Кримчанам же тільки й залишиться, що знову братися за ручку.
Іван Сергеєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не конче відображають позицію редакції
