Стихія народного спротиву: рік 1988. Продовження

Початок історії про події 1988 року читайте в матеріалах: Сторінки кримської історії. Хроніка повернення: рік 1988-й і Сторінки кримської історії. Стихія народного спротиву: рік 1988. Продовження.

У другій половині 1988 року тривали політичні акції кримських татар, які намагались повернутись на свою історичну батьківщину, до Криму.

У червні 1988 року Секретар ЦК КП України Володимир Щербицький була надіслав до ЦК КПРС інформацію «про реагування на повідомлення Державної комісії»: «9-10 червня цього року відбулось 1393 зібрань і сходів громадян, на яких серед інших виступили 1466 татар. Пропагандистські групи ЦК Компартії України та обкому партії провели більше 456 співбесід, дискусій та лекцій».

Як повідомлялось далі, у Кримській, Херсонській і Запорізькій областях відбулись бесіди секретарів обкомів, райкомів партії з «представниками екстремістськи налаштованих осіб». Активісти руху, які в розумінні влади були екстремістами, швидко зрозуміли, що «нічого нового в повідомленні комісії немає, за винятком остаточної відмови у відновленні Кримської АРСР. Потрібно дізнатись думку з цього питання Заходу і у випадку, якщо вони на нашому боці – звертатись по допомогу до закордонних представництв».

Незважаючи на звичну для влади констатацію, що «обстановка спокійна» і ситуація контролюється, результати роботи Комісії викликали нові виступи протесту. Влада, мабуть, прогнозувала таку реакцію, хоча за звичкою і намагалася звалити всі гріхи на «екстремістськи налаштованих осіб».

У червні-серпні 1988 року потужні акції протесту охопили всі регіони проживання кримських татар.

9 червня демонстрації проти рішень комісії відбулись в Узбекистані.
18-21 червня в Москві були затримані кілька кримських татар, які прибули до столиці, щоб висловити протест проти рішення комісії Андрія Громика і вручити петицію до ЦК КПРС. Їх відправили до місць проживання.

19 червня в селищі Нижньобаканському Краснодарського краю відбулися збори кримських татар, які ухвалили рішення про проведення в Краснодарському краї страйку протесту. Страйк почався 20 червня, в ньому взяли участь близько п'яти тисяч людей. Потім страйк поширився на Херсонську область і Абхазьку АРСР. Кількість страйкарів збільшилась до 18-20 тисяч.

23 червня в Узбекистані, Криму та Краснодарському краї відбулись жалобні мітинги, присвячені десятій річниці самоспалення Муси Мамута.

26 червня в Ташкенті відбулись кілька мітингів і демонстрацій кримських татар, у яких брали участь близько 20 тисяч осіб, серед них були й ті, хто приїхав із Криму і Краснодарського краю. Їх розігнали міліція та солдати внутрішніх військ із застосуванням кийків і сльозогінного газу. Близько 500 осіб затримали, їх звільнили за кілька годин. Багато хто отримав серйозні тілесні ушкодження, кілька людей доставили в лікарню. Ввечері того ж дня вирішили оголосити з 27 червня 1988 року загальнонаціональний страйк.

У Москві затримали і вислали за місцем проживання близько 900 кримських татар, які прибули до столиці, щоб повідомити про свої претензії XIX партконференції. Вранці 28 червня 1988 року, в день відкриття партконференції, затримали близько 40 кримських татар, які мали намір провести мітинг на Пушкінській площі.

Страйковий рух охопив усі регіони компактного проживання кримських татар.

10 липня 1988 року в Ташкенті відбувся мітинг кримських татар для обговорення перспектив страйку. Вранці 10 липня в клубі Експериментального заводу зібрались близько 300 осіб і ще 2 тисячі – біля нього. Члени Центральної ініціативної групи Сабріє Сеутова, Ескендер Фазілов і Фуат Аблямітов були затримані. Сеутову засудили до 10 діб адміністративного арешту за «хуліганство». Решту за кілька годин відпустили. На мітингу ухвалили рішення припинити страйки і проводити їх тільки на знак протесту проти звільнень за прогули.

Проте в Краснодарському краї страйки кримських татар тривали. 15 липня 1988 року в селищі Нижньобаканському відбулось одноденне масове голодування з вимогою поновлення на роботі звільнених страйкарів. На центральній площі розгорнули виставку, присвячену історії кримських татар військового та післявійськового часу, роздавали листівки з викладом вимог голодувальників. 17 липня відбувся мітинг кримських татар за участі 7 тисяч людей. Присутні підтвердили свою рішучість продовжувати страйк. На 20 липня за участь у страйках тут звільнили понад 700 осіб.

23 липня 1988 року, в річницю опублікування заяви ТАСС 1987 року, в Краснодарському краї відбулись нові мітинги і демонстрації кримських татар. У Темрюкському районі (селище Сінне) провели добове голодування протесту за участі 500 осіб. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять генерала Петра Григоренка та письменника Олексія Костеріна. Після мітингів кримські татари з різних населених пунктів з'їхались до Анапи, де відбувся мітинг за участі 2 тисяч людей. Під'їзди до міста під час мітингу перекривали міліцейські вантажівки. 3 серпня страйк закінчився. У ньому брали участь більше 3 тисяч осіб, з них 730 осіб на 5 серпня звільнили «за прогули».

У Ташкенті й Ташкентській області за час страйку до 5 серпня звільнили 216 осіб. Звільнені оскаржили це рішення в суді. 12 серпня 1988 року в суді в Янгіюлі розглянули 7 таких позовів, жоден із яких не задовольнили.

На початку серпня 1988 року активісти руху знову спробували зустрітися з Михайлом Горбачовим. Із цією метою до Москви прибула кримськотатарська делегація у складі приблизно 30 чоловік. У зустрічі їм відмовили – «через зайнятість Горбачова». Народних посланників Решата Джемілєва та Ніязі Селімова 5 серпня затримали органи міліції, а потім вислали за місцем проживання. Решта членів делегації продовжували домагатися зустрічі.

11 вересня 1988 року в селищі Леніному Кримської області близько 500 кримських татар провели демонстрацію, яку розігнали війська спецпризначення в кількості 2 тисяч осіб. Демонстрантів били, затримали близько 100 людей. Одну людину адміністративно заарештували на 5 діб, більше п'ятдесятьох – оштрафували на суми від 125 до 800 рублів.

Усі ці численні факти свідчать про наростання народного спротиву. Обстановка залишалась напруженою, і це змушувало владу робити нові кроки до врегулювання ситуації.

У жовтні 1988 року республіканська оперативна група «з питань подолання негативних проявів серед кримських татар» ухвалила план роботи на IV квартал 1988 року.

Згідно з цим документом (витриманим у звичній фразеології офіціозного наративу) – «останнім часом ватажки кримськотатарських автономістів виношують задуми про перенесення центру «національного руху» безпосередньо в Крим, підбурюють до прискореного переїзду татар на проживання в Кримську область, роблять спроби інспірування групових антигромадських проявів».

17 жовтня 1988 року напередодні чергової річниці утворення Кримської АСРР відбулося засідання республіканської оперативної групи «з питань кримських татар». На засіданні обговорювалося єдине питання – «Про обстановку серед кримських татар в областях республіки і намічувані заходи щодо її стабілізації».

Вчергове повторювались гнівні сентенції на адресу «лідерів екстремістськи налаштованих осіб», які нібито «підбурюють татар до прискореного переїзду на проживання до Кримської області, використовуючи для цього будь-які можливості».

І, звісно, особливе занепокоєння оперативної групи викликав «масовий неорганізований заїзд» кримських татар до Кримської області: «Якщо за весь 1987 рік до Криму прибула 661 сім'я – 2297 осіб, то за 9,5 місяців поточного року – 4 тисячі сімей – 14,6 тисяч осіб, 1600 із яких живуть без прописки, в тому числі 1 080 осіб – у районах, в яких встановлені обмеження в прописці».

На засіданні ухвалили рішення: «Звернути увагу МВС УРСР, Прокуратури УРСР, Кримського облвиконкому на низьку ефективність роботи підвідомчих органів щодо припинення порушень паспортного режиму в Кримській області і зажадати від них вжити додаткових заходів з приведення до ладу цієї справи, більш рішучого застосування до порушників паспортного режиму передбачених законом заходів».

Святкування дня утворення Кримської АРСР 1921 року в жовтні ознаменувалось новими мітингами в Узбекистані, у Краснодарському краї, в Криму, в Ленінабаді Таджицької РСР.

Але, незважаючи на виступи, в грудні 1988 року заступник голови Кримського облвиконкому Федулічев повідомив представникам Ініціативної групи кримських татар, що комісія Ради Міністрів СРСР і Прокуратури СРСР, яка побувала в Криму, категорично заборонила прописувати кримських татар у Криму, посилаючись на постанову Ради міністрів СРСР №1476.

Таким чином, 1988 рік, що минув під знаком безпрецедентно масових і фактично безперервних акцій руху, не приніс бажаних змін у житті кримськотатарського народу.​

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу