Доступність посилання

ТОП новини

Репатріація кримських татар: «битва за Перекоп»


Листівка із закликом переселятись до Криму

За тиждень після ухвалення Указу Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 року відбулось засідання Політбюро ЦК КП Узбекистану та Кримського обкому партії. На них ухвалили постанову «Про громадян татарської національності», які визначили напрями політики регіональних влад щодо кримських татар.

Як і більшість постанов партії, ці документи не були опубліковані, їхній зміст був відомий лише дуже вузькому колу партноменклатури; гриф секретності з них зняли лише в останнє десятиліття.

Вирізка з газети із текстом Указу від 5 вересня 1967 року
Вирізка з газети із текстом Указу від 5 вересня 1967 року

На жаль, рішення 1967 року не внесли якихось кардинальних змін в офіційну політику щодо кримських татар, але ці рішення остаточно з’ясували позицію влади – «домагатися закріплення в місцях нинішнього проживання».

Керівництво Узбецької РСР та інших середньоазіатських республік (Киргизької РСР і Таджицької РСР) негайно вжило додаткових заходів для виконання вказівок Москви з «укорінення» кримських татар у місцях їхньої висилки.

Посилити ідейно-політичну роботу серед кримськотатарського населення, виховувати його в дусі патріотизму, інтернаціоналізму... звернувши особливу увагу на виховну роботу серед молоді
Постанова ЦК КП Узбецької РСР

У постанові ЦК КП Узбецької РСР партійним органам усіх рівнів доручали «посилити ідейно-політичну роботу серед кримськотатарського населення, виховувати його в дусі патріотизму, інтернаціоналізму... звернувши особливу увагу на виховну роботу серед молоді. Вжити заходів щодо подальшого господарського і культурного розвитку районів, де мешкає татарське населення з урахуванням їхніх інтересів і національних особливостей, домагаючись закріплення у місцях нинішнього проживання».

За місяць ЦК КП Узбекистану схвалив пропозиції міністерств, відомств і відділів ЦК КПУ «щодо посилення культурно-масової та виховної роботи серед татар, які раніше проживали в Криму». Пропозиції передбачали організацію 1968-1969 навчального року «навчання дітей татарської національності рідної мови за їхнім бажанням, відкриття в Ташкентському педагогічному інституті відділення татарської мови для підготовки вчителів».

Вражають виписані з аптечною точністю мізерні заходи узбекистанської влади, ухвалені у зв'язку з рішеннями 1967 року: «підвищення якості видаваних книг татарською мовою і збільшення їхнього обсягу: 1967-го – до 39, до 1970-го – до 180-200 друкованих аркушів», «поповнення татарського ансамблю пісні і танцю талановитою молоддю», «виділення 10 квартир для артистів цього колективу», організацію «двічі на тиждень по 10 хвилин з наявного обсягу передач радіомовлення татарською мовою у Ташкентській, Самаркандській, Андижанській та інших областях».

Це те, що пропонували кримським татарам замість батьківщини. Що й казати – гора народила мишу...

Для влади Української РСР Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 року послужив сигналом до посилення паспортного режиму, поглиблення післявоєнної тенденції на надання Криму статусу «закритою» території – як «всесоюзної оздоровниці», «прикордонної зони», «місця міжнародних зустрічей і відпочинку керівників партії та уряду».

На нараді Кримського обкому 13 вересня 1967 року, в якій взяли участь відповідальні працівники обкому, перші секретарі міськкомів і райкомів Криму, співробітники УКДБ та УМВС Кримської області, з доповіддю про постанову ЦК КПРС, Указ і Постанову Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності...» виступив перший секретар обкому Микола Кириченко. У його доповіді були «окреслені заходи для широкого пояснення серед працівників області справжніх рішень партії та уряду з тим, щоб не допускати будь-яких пересудів, нездорових настроїв і можливих ексцесів».

В області, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР №804 від 24 серпня 1967 року «Про впорядкування паспортного режиму в Кримській області» та постанови Ради Міністрів УРСР № 593 від 7 вересня 1967 року, спішно велась паспортизація всього кримського населення.

Відтепер «прописка осіб, які прибувають на постійне проживання не лише в місто, але і в сільську місцевість здійснюється відповідно до норм житлової площі, встановлених законодавством. Видачу паспортів запланували закінчити до 1 листопада цього року».

До кінця вересня 1967 року до Криму прибули близько двох тисяч татар, однак практично нікого з них не прописали

Мотив екстреної паспортизації кримського населення став зрозумілим дуже скоро. Вже до кінця вересня 1967 року до Криму прибули близько двох тисяч татар, однак практично нікого з них не прописали. Відмови у прописці пояснювали нібито невідповідністю підшуканої житлової площі встановленій в УРСР санітарній нормі (13,6 квадратних метри на людину).

Якщо в паспорті того, хто прописувався, була помітка про реєстрацію шлюбу і про наявність дітей, він мав знайти площу і для них. За заявою відповідальних працівників Кримського обкому партії та облвиконкому, індивідуальне будівництво в містах і селах для новоприбулих заборонялось, сільську місцевість за умовами прописки і працевлаштування прирівнювали до міст, купити будинок для людини без кримської прописки також не дозволялось.

Індивідуальне будівництво в містах і селах для новоприбулих заборонялось. Купити будинок для людини без кримської прописки також не дозволялось

Ось як прокоментував цей захід влади генерал-правозахисник Петро Григоренко, який приїхав до Криму влітку 1968 року, щоб подивитись, як дорогі його серцю кримські татари повертаються на батьківщину:

«Радянське лицемірство зробило перепоною для поселення в Криму навіть такий гуманістичний захід, як встановлення санітарних норм житлової площі. Для Москви ця норма (мінімум) дев'ять квадратних метрів на людину, в інших місцях є до одинадцяти. Для кримських татар встановили 13,25. А кримськотатарські родини багатодітні. Не рідкість – п'ять-сім дітей. Та до цього батьки, а часто і дід з бабою. Ось тобі девять-одинадцять людей. А це означає – площа сто двадцять-сто сорок шість квадратних метрів. Де ти такий будинок знайдеш?... І ось мотаються бідолашні люди Кримом у пошуках неможливого».

Керівні працівники області так пояснювали свою позицію відносно кримських татар: «Пропиши одного – завтра на його місці буде 10... Ми – союзна республіка і самі в змозі вирішувати, кого нам прописувати і звідки. Ми будемо проти всяких спроб ставити питання про організоване переселення кримських татар».

Якщо переселялось до Криму ціле село, його повністю знищували бульдозером

Крім того, упродовж багатьох років тривало переселення громадян із внутрішніх областей України на пільгових умовах. Кожен район Кримської області був закріплений за певною областю Української РСР, звідки велось переселення (Сімферопольський – за Сумською, Білогірський – за Черкаською і т.д.). Тож завербований уже не мав можливості повернутись на батьківщину і змушений був влаштуватись у Криму. За деякими відомостями, якщо переселялось до Криму ціле село, його повністю знищували бульдозером.

Керівництво Криму сподівалось на те, що кримські татари довго не витримають – «народ поблукає, зрозуміє, що прописатись неможливо, і поїде назад». Незважаючи на шалений спротив влади, потік тих, хто повертався, не знижувався: у березні 1968 року в Приймальні Президії Верховної Ради СРСР констатували різке збільшення листів від кримських татар після опублікування Указу 1967 року; більша частина листів містила прохання дати вказівки кримській владі припинити чинити перешкоди в прописці.

Виселення кримських татар, які повернулись на півострів, за межі Криму проводили з особливою жорстокістю...

Виселення родини Мустафи Мемедінова з купленого ним будинку в Криму
Виселення родини Мустафи Мемедінова з купленого ним будинку в Криму

(Закінчення буде)

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG