Доступність посилання

ТОП новини

Іван Ленський: Ось тобі, бабусю, і Юріїв день!


Черга до Пенсійного фонду в Керчі, 30 січня 2015 року

В анексованому Росією Криму в мене залишились родичі. Їхати вони не збираються – вік не той, та й проживши все життя на півострові, перебиратись куди-небудь проблематично з безлічі причин. Тим більше, що мій рід живе там ось уже п'ять поколінь, мій прапрадід перебрався туди ще до народження засновника радянської держави. Тому доводиться допомагати – пенсії для того, щоб прожити на півострові, явно недостатньо.

Допомагав я і за України. В середньому – 100-150 доларів на місяць. Проблем із пересилкою жодних не було – або банківський переказ, або Вестерн Юніон. Після окупації Криму родичі заявили, що більше допомагати їм не треба, оскільки «пенсію тепер платять гідну».

Щоправда, протривав їхній екстаз недовго: вже за кілька місяців прозвучало прохання про допомогу. Я кинувся шукати шляхи відправки грошей, але не все виявилось просто: Вестерн Юніон закрив свої представництва в Криму, а банки відмовились переводити туди гроші. Довелось шукати обхідні шляхи: спершу відправляти гроші тітці, яка живе в Санкт-Петербурзі, і просити її переслати готівку до Криму. Цей шлях поки працює, а от що буде, якщо Росії перекриють СВІФТ, я не знаю.

Останнім часом прохань про допомогу стало більше. Кажуть, що ціни зросли настільки, що навіть на українську пенсію продуктів купити можна було більше. Якщо раніше 100-150 доларів допомоги на місяць було, як кажуть, «вище даху», то тепер уже доводиться посилати 200-300.

Я на своєму гаманці починаю відчувати, як «збільшились» пенсії в Криму

Мені не шкода. Родичі є родичі. Рідну кров не кинеш, від себе останнє відірвеш, але підтримаєш. Просто я на своєму гаманці починаю відчувати, як «збільшились» пенсії в Криму. Якщо в перерахунку на м'ясо українська пенсія, грубо кажучи, дорівнювала 23-28 кілограмам, то російська «тягне» лише на 17-20.

В останній телефонній розмові я почув дуже тривожне, на мою точку зору, слово. Родичка раптом сказала мені: «Ми тут сиром себе побалували». Ось це «побалували» мене вкрай насторожило. З якого це переляку сир раптом став розкішшю? Я не втримався і запитав, що там у них відбувається.

«Дорого все стало. Дуже. Дешеві продукти купувати просто не має сенсу – якість жахлива. Ціни на все ростуть, до магазину заходиш – і страх бере».

Ось тобі, бабусю, і Юріїв день – пенсію підняли так, що їсти тепер менше доводиться.

Збільшення пенсій виявилось сиром у мишоловці – підняти ж їх підняли, тільки купити на них менше чого можна стало

Іншому родичу теж довелося збільшити допомогу. У нього непроста ситуація, через розлучення позбувся житла, і тепер доводиться винаймати. Якщо раніше він винаймав за 800-1000 гривень на місяць, то тепер доводиться платити 12 000 рублів, то пак 4000 гривень. Якщо раніше він знімав без моєї допомоги, то тепер мені йому треба допомагати. Виходу зі сформованої ситуації він не бачить – купити житло на його заробітки нереально, в Росії ж бо люди нікому не потрібні: немає ні соціального житла, ні програм допомоги незаможним. В Україні, треба відзначити, теж із цим не дуже просто, але за неї хоч винайняти житло недорого було, а тепер доводиться платити по повній.

Збільшення пенсій виявилось сиром у мишоловці – підняти ж їх підняли, тільки купити на них менше чого можна стало.

Приїхати до Криму і допомогти родичам я теж не можу: дістатись можна лише через Москву, а це означає незаконний перехід кордону. Можна, звісно, через Київ, але це пов'язано зі складнощами, і за моїм українським паспортом я можу там перебувати лише 90 днів, а відчувати себе іноземцем у себе на батьківщині не особливо хочеться. У китайців, до речі, є спеціальна віза, за якою колишній житель Піднебесної може приїжджати до Китаю і жити, скільки йому заманеться, але російська влада про це не задумалась. Знаю безліч кримчан, які опинились у подібному зі мною становищі: якщо раніше вони могли повертатись на батьківщину, коли їм заманеться, і жити там скільки завгодно, то тепер – лише 90 днів. Кримчани, які мешкають в Ізраїлі, навіть звернулись до «пересидента» Путіна з проханням видати їм російські паспорти, але їхні прохання «пересидент» всієї Русі просто проігнорував. Це не дивно: реальною турботою про співвітчизників Росія ніколи не відрізнялася.

Ватникам брак продовольства цілком замінить телевізор: будуть дивитись, як божество через екран їх годує трьома хлібами

З нетерпінням чекаю, коли закінчиться окупація півострова. В тому, що це рано чи пізно станеться, не маю сумніву: історично від Росії Крим завжди вислизав. На своєму досвіді можу сказати: навіть ватники починають прозрівати. Зараз почалась продуктова блокада Криму, справа потрібна, але акція запізніла. Її треба було в березні 2014-го починати. Про поставки електроенергії з України просто промовчу: це ні в які ворота не лізе. Боятись того, що кримчани зненавидять Україну, не варто: в 1941-1944 роках усі чудово розуміли, чому не поставляють продовольство. Зрозуміють і зараз. А ватникам брак продовольства цілком замінить телевізор: будуть дивитись, як божество через екран їх годує трьома хлібами. Каменів з неба має бути достатньо, а нова батьківщина їх надасть у достатку, ось у цьому можна абсолютно не сумніватись.

Іван Ленський, американський блогер, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG