Віра Левкович
Дивні нині часи. Ми не можемо носити куртки з написом «Україна» – можуть підійти бариги «кримнаші» і запросто змусити зняти. Ми носимо атрибути України з оглядкою і занепокоєнням. Одяг в жовто-блакитних кольорах теж небезпечний. І ми не можемо похвалитися тим, що придбали. Розуміємо – незгодних так і вираховують, беруть на замітку...
Хіба можна було таке уявити чи розповісти іноземцям, що такі речі під забороною? Не під юридичною, але під реальною забороною агресивної частини суспільства. Я йду Севастополем в жовто-синьому браслеті на руці, а за мною кілька кроків біжить даішник. Він стояв біля припаркованого авто. Пробіг, витягнувши шию. Я відчула, обернулася з блискавками в очах. Він повернувся.
Сьогодні ми живемо в умовах небезпеки носити одяг кольорів неба і сонця. Злісних «гоблінів» це дратує. Мені це нагадує часи переслідування фашистами євреїв. Їх змушували писати на своїх будинках «єврей» і вони боялися ходити вулицями.
А ще ми ділимося фотографіями. Ми намагаємося робити «погоду» в Україні. Кофтинками, намистом, браслетами, усім, що говорить: «Я – це Україна». Так ми підтримуємо всіх українців Криму і посилаємо привіт на материк. Ми ходимо в цих знаках відмінності, й зовсім незнайомі люди можуть запросто тобі посміхатися, з посмішкою поступатися дорогою. І це радує.
Ось дві людини з Криму, які зі мною поділилися, носять ці речі. І я із задоволенням шлю вам наш привіт.
Уявляю, як наші діти і внуки дивуватимуться нашій історії...
Віра Левкович, кримчанка, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
