Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Минуло вже майже чверть століття після розпаду СРСР. За ці роки світ змінився кардинально. Став реальністю ще один етап технологічної революції, впевнено стукає у двері наступний її етап. На світову політико-економічну арену упевнено вийшов колись відсталий Китай, економіки США, Німеччини та Великобританії йдуть траєкторією сталого зростання. А в Україні та Росії спостерігається глибока системна криза, яка відкидає країни на узбіччя усіх світових трендів. Формальні причини спаду економіки в двох країнах різні. Однак суть цих явищ одна – ми донедавна все ще вірили в утопії, ми будували кожен свій комунізм, не помічаючи, що насправді риємо платонівський котлован.
Україна стала сумним світовим лідером серед країн, чия економіка за чверть століття не тільки не змогла показати ніякого зростання, але і значно скоротилася
Можна, звичайно, все пояснити, сказати, що Україна розплачується за агресію проти себе, за втрату економічного потенціалу Донбасу. Однак і перед війною країна не відрізнялася особливими успіхами. Від кризи до кризи ми не робили для себе правильних висновків. Умовний прорив першої половини нульових ми сприйняли, як реальність, хоча насправді він був забезпечений не ефективною економічною моделлю, а коротким періодом сприятливої світової кон'єктури на залізно-рудну сировину. Як тільки ціни на метали поповзли вниз під тиском кризи, українська економіка зазнала краху. Цього року спад ВВП країни може досягти неймовірних за світовими критеріями масштабів – 12%, це при зростанні глобального ВВП на 3%. Україна стала сумним світовим лідером серед країн, чия економіка за чверть століття не тільки не змогла показати ніякого зростання, але і значно скоротилася. Янукович і війна – це жорстока розплата за віру в «покращення життя» лише за рахунок доброї волі правителя, «дешевий» газ і гривню за 8.
Будь-які зміни, насамперед, зріють в суспільстві. Суспільний запит народжує реформи. Буває і навпаки, але далеко не всім країнам щастить із щирими реформаторами.
Можна, звичайно, все зручно пояснити, сказати, що Росія стала жертвою масонської змови, внаслідок якої стався обвал цін на нафту і з'явилися санкції. Можна переконати себе в економічному генії Путіна і чекати, що економіку він теж переграє. Однак якщо накласти на графік цін нафти динаміку ВВП Росії, можна помітити разючу подібність. Корумпована країна, дві третини експорту якої припадає на один вид сировини, може бути успішною, але недовго. Рівно доти, поки черговий розумник із Силіконової долини не винайде новий спосіб видобутку нафти, або не сконструює такий акумулятор, який зробить нафту другорядною сировиною. У підсумку Росію чекає ймовірно найбільш затяжна криза за 20 років.
Криза – це завжди урок економіки. Криза 2008 року нагадала світові, що не можна занадто сильно покладатися на експансію кредиту, що кредитні цикли, вибачте, циклічні. І прийде пора платити за рахунками. Що грецька модель багатства дієздатна доти, поки вам готові давати у борг. Українців і росіян до недавнього часу це нічому не навчило. У підсумку країни зазнають повного краху.
Тільки під нищівним натиском убогості та безвиході, яку створює криза, ми нарешті починаємо робити правильні висновки
Згадуючи 2005 рік, перший після помаранчевого майдану, приходить гірке усвідомлення – якби кризи 2015 року не було, і країна все ще чортихалася в болоті з доларом за 8, її варто було б придумати. Тільки під нищівним натиском убогості та безвиході, яку створює криза, ми нарешті починаємо робити правильні висновки. Більшість з тих, кого прийнято називати третім сектором і середнім класом, вже давно засвоїли урок. На жаль, далеко не всі у владі роблять правильні висновки і зараз, проте суспільство все сильніше штовхає владу у п'яту точку, вимагаючи реальних реформ. Це шлях до одужання. Не швидкого, але вірного одужання.
У Росії більший запас міцності, а тому віра в нафтовий комунізм все ще сильна. Діагноз Росії ускладнений ще й безпрецедентною імперської істерією. Однак реальність наполегливо стукає у двері росіян. Ось уже міністр фінансів повідомляє, що наступного року з резервного фонду Росії доведеться вийняти 2 трлн рублів. З такими темпами розтрат через 2 роки кризи від них не залишиться й сліду. Силуанов – реаліст і в стрибок цін на нафту не вірить, проте за констатацією факту, що все погано, міністр не продовжує думку. Хоча напевно йому відомі рецепти одужання російської економіки, які можна коротко сформулювати як три Р: реформи, реформи, реформи. Але його кремлівський бос явно не налаштований зайнятися дійсно корисною для країни справою. Мертвонароджений проект «Новоросія» змінила нова гра з введенням обмеженого контингенту до Сирії. Та й які реформи в путінській Росії? Справа ця обіцяє одні політичні ризики, адже як будь-які ліберальні зміни загрожують самим основам вибудуваної в Росії політико-економічної моделі.
Як не годуй народ телевізійними перемогами, а він починає нервуватися через економічні поразки. І Путіну, звичайно, дуже не хочеться думати, що буде після того, як резервний фонд вичерпається, а ціни на нафту так і не виростуть
Тим часом криза торкнулася вже 70% населення великих міст. Як не годуй народ телевізійними перемогами, а він починає нервуватися через економічні поразки. І Путіну, звичайно, дуже не хочеться думати, що буде після того, як резервний фонд вичерпається, а ціни на нафту так і не виростуть.
Що буде, коли росіяни почнуть робити правильні висновки з кризи, а влада не зможе відповісти на запит? Чи можливе пробудження російського суспільства? Відповісти на ці питання вкрай складно, тому що ніхто дійсно не розуміє його потенціалу. Ясно одне – подальше зволікання з реальними змінами і самоізоляція ведуть Росію вкрай небезпечною доріжкою.
Іван Сергеєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
