Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Вже в декількох маршрутках у Сімферополі довелося бути свідком показової картини. Замість обридлої російської попси водій транслює через звукову систему автобуса пісні російського громадянського протесту. У цей день водій поставив пісні Ігоря Талькова: «Покажите мне такую страну,/ Где славят тирана,/ Где победу в войне над собой/ Отмечает народ./ Покажите мне такую страну, / Где каждый – обманут,/ Где назад означает вперед./ И наоборот», – співав Ігор Тальков, і пасажири автобуса ніби стрепенулися, ожили, з облич зійшов байдужий вираз, в очах з'явився сенс, люди стали по-іншому дивитися один на одного, по-іншому оцінювати все, що сталося з Кримом в останні півтора року.
Кожне слово Талькова в цій пісні, за якою, здавалося, скучив увесь Крим, для кожного пасажира так багато значило:
«Покажите мне такую страну,/ Где заколочены храмы, / Где священник скрывает под рясой / КГБ-шный погон./ Покажите мне такую страну,/ Где блаженствуют хамы,/ Где правители грабят казну,/ Попирая закон».
Музичний і взагалі – художній протест у суспільстві, як протестний рух інтелектуалів, діячів мистецтва – дуже цікаве і симптоматичне явище
Музичний і взагалі – художній протест у суспільстві, як протестний рух інтелектуалів, діячів мистецтва – дуже цікаве і симптоматичне явище. По-перше, він завжди стихійний, по-друге, він завжди високоідейний, по-третє, він дуже швидко набуває масового характеру, опановує розумами і серцями багатьох, і по-четверте, він ніколи не виникає на порожньому місці, а завжди є відповіддю на несправедливість влади, тиранію, утиск свободи громадян, утиск цивільних прав.
Тальков співає:
«Господа-демократы минувшего века,/ Нам бы очень хотелось вас всех воскресить,/ Чтобы вы поглядели на наши успехи,/ Ну а мы вас сумели отблагодарить./ Мы бы каждый, кто чем, выражал благодарность:/ Молотилкой – колхозник, рабочий – ключом, / Враг народа – киркою, протезом – афганец,/ Ну а я б кой-кому засветил кирпичом./ Вот так! Вот так! Живут Америка с Европой./ Вот так! Вот так! Ну а у нас все через ж...».
Після цих слів автобус практично завжди хто жестами, хто в розумі підхоплює пісню Ігоря Талькова, усвідомлюючи це чи не усвідомлюючи, але приєднується до заклику «висловити подяку» руйнівникам старої країни, хто – молотаркою, хто – ключем, а хто – цеглою.
«Господа-демократы, поспешите воскреснуть,/ Выходите на суд одураченных масс:/ Пусть ответят за все Чернышевский и Герцен,/ И мечтатель Белинский, и мудрец Карла Маркс;/ Пусть ответят и те, что пришли вслед за вами/ Вышибать из народа и радость, и грусть,/ И свободных славян обратили рабами,/ И в тюрьму превратили Великую Русь!/ Вот так! Вот так! Живут Америка с Европой./ Вот так! Вот так! Ну а у нас все через ж…», – звучить поетичний вердикт на весь автобус, але звучить і як вирок суду, і як заклик схаменутися.
2 травня 1982 року Ігор Тальков записав у своєму щоденнику: «Богом, правдою і совістю залишена Росія, – куди ти йдеш у супроводі твоїх злодіїв, грабіжників, негідників, скотів і нероб» (Ал. Сухово-Кобилін, 1855 г. З щоденника) . Минуло 127 років з моменту написання цих рядків. І що змінилося? Відбулася революція. Ну і що? Все так само, тільки змінилися злодії, грабіжники, негідники, скоти і нероби. Куди ж ти тепер йдеш, Росія? До комунізму? Саму назву якого давно вже дискредитували самі комуністи. До соціалізму, при одному згадуванні про який людей починає нудити? Куди йти? У кого вірити? У що вірити? Раніше хоч люди вірили в Бога. А зараз ні в що не вірять. Культура, література, мистецтво – деградують. Люди стали хитрими, злими (у душі), егоїстичними, замкнутими, цинічними. І часом здається, що планету оточує кокон загальної приреченості, безвиході, духовної порожнечі».
«У різні епохи в різних країнах народжується свій протест проти несправедливості, гноблення, порушення прав і свобод, – йдеться у телевізійній програмі «Пісні протесту» телеканалу «Цілком таємно». – Але коли «Адвокатський вальс», написаний у 1968 році, ніби повертає нас в епоху сталінського терору й одночасно переносить нас у наш час, коли американка Джоан Баез присвячує свою пісню Наталії Горбаневській, яка разом з товаришами вийшла на Красну площу протестувати проти введення радянських війська до Чехословаччини, коли Андрій Макаревич співає пісню Олександра Галича «Хмари пливуть в Абакан», яка, здається, написана сьогодні, коли найкращі музиканти з усього світу піднімають свій голос на захист російських дівчат, які за пісню-протест були посаджені у в'язницю, небайдужі люди, і насамперед, духовні творці розуміють, що наша планета занадто мала, що час спресований, що біль кожного – це біль усіх, що не можна мовчати, коли навколо тебе твориться несправедливість і беззаконня».
Якщо ЦЕ в Криму слухають в маршрутках, то що ж тоді люди слухають вдома, разом зі своїми рідними та зі своїми однодумцями?!
Якщо ЦЕ в Криму слухають в маршрутках, то що ж тоді люди слухають вдома, разом зі своїми рідними та зі своїми однодумцями?! Пісні Піта Сігера, Боба Ділана, Джона Леннона, Олександра Галича, Володимира Висоцького, гуртів «ДДТ», «Машина часу» та інших відомих зарубіжних і російських музикантів.
Тальков співає:
«В анабиозе доживает век Москва – дошла./ Над куполами Люцеферова звезда взошла,/ Наблюдая свысока, как идешь ты с молотка за пятак, / Как над гордостью твоей смеется бывший твой халдей с Запада./ Родина моя/ Скорбна и нема... / Родина моя,/ Ты сошла с ума…»
Я думаю, після кожної такої поїздки, прийшовши додому, думаюча людина візьме в руки книгу Тетяни Талькової з його піснями і з розповіддю про те, як його вбили, і як потім спецслужба ховала кінці у воду, як виручали вбивцю, як замітали сліди, як залишили явного вбивцю безкарним. Що думає після цього людина про свою країну, про свою долю, про своє життя?
12 червня 2012 року російські музиканти випустили збірник «Білий альбом» на знак солідарності з рухом громадянського протесту. До ініціативної групи з випуску «Білого альбому» увійшли Олександр Липницький, Артемій Троїцький та Василь Шумов. До участі у збірнику запрошувалися музиканти, які підтримують резолюції мітингів на Болотній і Сахарова та солідарні з рухом # ОккупайАбай / # ОккупайБаррікадная / # ОккупайАрбат. «У якомусь сенсі, цю роботу можна вважати і присвяченням 44-річчю «Білого альбому» The Beatles, що містив, крім іншої нетлінки, пісні «Back in the USSR» і «Revolution »...
Зараз Росія веде дві війни, і росіяни це знають. Війну в наші будинки привела влада, обрана народом, і що тепер робити народу?
Зараз Росія веде дві війни, і росіяни це знають. Війну в наші будинки привела влада, обрана народом, і що тепер робити народу?
Тальков співає:
«Я пророчить не берусь,/ Но точно знаю, что вернусь/ Пусть даже через сто веков / В страну не дураков, а – гениев./ И, поверженный в бою,/ Я воскресну – и спою/ На первом дне рождения страны,/ вернувшейся с войны…»
Ця пісня написана Тальковим ще в Радянському Союзі, але сьогодні вона звучить ще більш актуально, ніж раніше, тому, що надії росіян на те, що після його розпаду життя оновиться і стане щасливішим, вбиті владою нової вже Росії.
Тальков співає:
«Эй, кто там обнадежился по поводу того, / Что коммуняки покидают трон, / Сближаются с народом и каются / И верят в пе-ре-лом. /Не спешите, милые, / Не будьте так наивны, / Вращаются колесики, / И не заржавлен пресс, / Винтики на месте, / И работает машина / С дьявольским названием КПСС – КПСС – СС…»
Кримчани довго вже не жили «в цій країні», вони вже звикли до свободи, до нових відносин, до правди, до ініціативи, і вони не думали, що їм доведеться волею тирана повернутися «в цю країну»!
Тальков пророкує:
«Не вращайте глобус, / Вы не найдете, / На планете Земля стран таких не отыскать, / Кроме той роковой, / В которой вы все не живете, / Не живете, потому что нельзя это жизнью назвать».
Може, велике мистецтво все ж допоможе кримчанам прозріти? Адже не дарма ж у Криму з'явилися пісні протесту, картини протесту, вистави протесту, книги протесту, думки протесту, люди протесту.
Костянтин Симоненко, політичний оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
