Доступність посилання

ТОП новини

Андрій Заремба: «Непростимий» Крим


Демонстранти тримають фотографії президента Росії Володимира Путіна і президента Сирії Башара аль-Асада на знак протесту проти участі Росії в сирійській громадянській війні та на підтримку біженців та осіб, які шукають притулку в Сіднеї, 11 жовтня 2015 року, Австралія
Андрій Заремба

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Військове вторгнення в Сирію, провал планів зі створення «Новоросії», блокада Криму змушують російське керівництво знижувати планку вимог щодо України. За фасадом дипломатичної риторики Кремля ховається лише боягузливе бажання покинути Донбас, зберігши обличчя. У Москві чомусь сподіваються, що в такому випадку їм «спишуть» Крим. Хоча вкрадений український півострів Володимиру Путіну ніхто не має наміру прощати. Захід методично заганяє Москву «за прапорці», погрожуючи добити кволу російську економіку новими санкціями.

Чим глибше Кремль занурюється в конфлікти на Близькому Сході (Сирія, на горизонті – Ірак і Афганістан), тим більше в України шансів повернути всі захоплені території. Внутрішній пропагандистський ефект від «Кримнаша» повільно, але впевнено слабшає. У той час як сирійська авантюра ризикує повністю поставити на ньому хрест.

Російська пропаганда скотилася у відвертий маразм, оголосивши на цей раз «сакральною землею» Сирію, хоча ще рік тому вони так іменували Крим

Тема Криму і терористичних «республік» Донбасу в російському медійному просторі витісняється політичним серіалом «Врятувати президента Асада». Російська пропаганда скотилася у відвертий маразм, оголосивши на цей раз «сакральною землею» Сирію, хоча ще рік тому вони так іменували анексований півострів. Судячи з політичної та інформаційної активності, Володимиру Путіну вже не цікаві Крим і міфічна «Новоросія». Це поганий сигнал для кримських колабораціоністів.

Вони півтора роки живуть надією, що Москва заллє півострів грошима і всіляко облагодіє. Великих російських грошей їм тепер чекати не варто. У минулу п'ятницю міністр економічного розвитку Росії Олексій Улюкаєв на робочій нараді в Сімферополі повідомив, що реалізацію федеральної програми з фінансування Криму «скорегують», тому що «не все виходить». Міністр запевнив, що програму не скасовують, а тільки переносять фінансування деяких позицій на наступний рік. У перекладі з «чиновницької мови» це означає одне: програму заморозили, і жаданих російських грошей «кримнашам» не бачити.

Крим був «улюбленою іграшкою» російської влади, поки він асоціювався з перемогою

Крим був «улюбленою іграшкою» російської влади, поки він асоціювався з перемогою. Коли міраж «російської весни» розсіявся, російській клептократії стало зрозуміло, що захоплені території обходяться їм занадто дорого. Який сенс постачати півострів щедрими асигнуваннями, якщо саме він став причиною великих економічних проблем?

Путін не зміг на Генасамблеї ООН обміняти Сирію на формальне визнання «Кримнаша» і почесний відхід з Донбасу

Путіну цікаві лише ті події і процеси, в яких він може показати, що «всіх переграв». Насправді, переграли саме російського президента, давши йому всерйоз загрузнути на чужій території. Кремлю неприємно згадувати про Крим після відвертого провалу в ООН і на минулих переговорах «нормандської четвірки». Як ми і припускали, Володимир Путін не зміг на Генасамблеї ООН обміняти Сирію на формальне визнання «Кримнаша» і почесний відхід з Донбасу. Незважаючи потуги російської пропаганди, його виступ в ООН був бляклим і поразницьким. Він критикував однополярний світ, який встановився після краху СРСР, але не ризикнув прямо вказати на Вашингтон. Напевно, непокоївся, що занадто різкі заяви відіб'ють у Барака Обами всяке бажання з ним спілкуватися. Нагадаю, що Кремль останні тижні відчайдушно домагався аудієнції в американського президента, а Білий дім за пару днів до зустрічі відкрито витер об Путіна ноги, назвавши Росію «регіональною країною з економікою, меншою за іспанську». Кремль проковтнув американську ескападу і продовжив напрошуватися на зустріч.

Переговори в Парижі за участю українського президента Петра Порошенка, його французького колеги Франсуа Олланда і канцлера ФРН Ангели Меркель також не увінчалися для російської дипломатії успіхом. Не було навіть мовчазного визнання «Кримнаша», натяків на федералізацію України, позаблоковий статус та інші «хотілки», якими ще в минулому році бравували Путін і його команда. Олланд лише кинув йому «книші» сумнівної якості у вигляді «імунітету» для учасників виборів на окупованих територіях Донбасу. Але ніхто не обіцяв, що імунітетом будуть володіти тільки ватажки терористів. Їх можуть наділити і проукраїнських кандидатів. За провал виборів на окупованих територіях знову-таки відповідатиме Кремль.

За старою звичкою Путін їхав у Париж ставити умови, розмовляти з Олландом і Меркель через губу, а тут його в черговий раз відчитали, немов шкодливого школяра і виставили низку жорстких умов щодо Сирії. Російський політолог Станіслав Бєлковський любить повторювати, що Путін «не стратег, а тактик». Але тепер і з елементарною тактикою там все дуже і дуже погано. Президенту Росії не вдалося (і вже, напевно, не вдасться взагалі) «перетиснути» європейських лідерів щодо Сирії та України.

У європейських столицях розуміють, що сирійці втікають і не від ІДІЛ, а від Асада і Путіна, який стоїть за його спиною

Тема Мінських угод йому була цікава тільки в частині недопущення нових санкцій. З усіх інших питань Кремль робить вигляд, що йому плювати, інакше доведеться визнати, що затія з «Новоросією» і легалізацією Криму зазнала цілковитого краху. Судячи з нервової реакції Путіна, його небажання спілкуватися з пресою щодо підсумків переговорів, можна зробити висновок, що Франсуа Олланд осадив запал московського візитера. Французи «точать зуб» на Кремль ще з літа 2013 року. Тоді вони просували ідею наземної операції в Сирії, розраховуючи вирішити проблему «малою кров'ю». Москва перебила ініціативу Парижа, запропонувавши американцям угоду з хімічним роззброєнням асадівського режиму. Олланд розумів, що це натуральна чекістська «брехня», але від операції довелося відмовитися. За цей час локальний конфлікт вийшов з сирійських берегів, заваливши Європу натовпами біженців. У європейських столицях розуміють, що сирійці втікають і не від ІДІЛ, а від Асада і Путіна, який стоїть за його спиною. Тепер у Парижа з'явилася прекрасна можливість відігратися, і Олланд нею скористався.

Під шумок обговорення «української проблеми» французи висунули Кремлю низку жорстких вимог: удари тільки по позиціях ІДІЛ або «Аль-Каїди», гарантії безпеки цивільного населення і відставка Башара Асада шляхом створення перехідного уряду. Москва не зможе виконати ці вимоги без шкоди для себе. Путін, застрягши в кримському та донецькому «капканах», сам позбавив себе можливості маневру.

Російські фашисти, які іменують себе вдома «націонал-патріотами», б'ються в істериці з приводу зливання «російського Донбасу» і переорієнтації кремлівської політики на Сирію. У мережах, блогах і форумах вони обсипають Путіна добірною лайкою, передрікаючи, що після «зради Донбасу» Крим стане наступною розмінною монетою в руках Кремля. Терорист Ігор Гіркін, який для цієї тусовки є уособленням «російської весни», плюється жовчю у бік влади, передрікаючи Росії війну вже на її території. Його головна теза у тому, що як тільки російське суспільство охолоне до «Кримнашу», у Путіна почнуться серйозні проблеми і взагалі він «приречений». Озлобленість російських «патріотів» в купі із прийдешнім економічним колапсом може створити Путіну великі проблеми. Тоді вже не вийде можливим утримати рейтинг вигадками про «приєднання Криму». Кремль, сам того не усвідомлюючи, робить все, щоб вже через пару років питання стояло не стільки про збереження Криму у складі Росії, скільки про саме існування чинного режиму.

Андрій Заремба, кримський політичний оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG