Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Вкотре, коли читаю новини з Росії, бере острах: звідки у російських начальників стільки дурощів у головах, чому вони не розуміють, що творять. Або не думають, перш ніж творити. Спочатку забороняють продукти, потім виявляють, що магазинні полиці порожніють, а свої досягнення сільського господарства не зовсім їстівні. Ні, звичайно, російський народ з радянських часів може їсти все, що завгодно. Але ж якісне їсти завжди приємніше. Тепер генерал-полковник Сергій Іванов, який є головою адміністрації майора Володимира Путіна, каже, що нема чого витрачати валюту на покупку імпортних памперсів.
Колись Імператор Микола I прочитав книгу маркіза де Кюстіна «Росія в 1839 році» та сказав спересердя фразу, яка стала знаменитою і дуже точною за смисловим наповненням – «у Росії дві біди – дурні й дороги». Злі язики стверджують, що цар-батюшка спочатку виголосив популярне російське слово на букву «б», що може бути правдою, оскільки іноземці завжди в Росії, в першу чергу, вчать мат. А цар-батюшка Микола I, як відомо, мав маму Софію Марію Доротею Августу Луїзу Вюртембергську (Марія Федорівна) і дідуся Карла Петера Ульріха Гольштейн-Готторпского (Петро III).
Російська влада всі останні кілька століть була зовсім іншою, ніж населення, яке з 18 століття стали називали «російським»
В принципі російська влада всі останні кілька століть була зовсім іншою, ніж населення, яке з 18 століття стали називали «російським». Царями були вихідці зі Східної Європи, татари, німці, трохи данці. А народ як і раніше залишався «російським», за традицією називаючи «російськими» Барклая де Толлі або генерала Багратіона. Або ось вам список засновників російської Академії наук: перший президент медик Лаврентій Блюментрост, математики Микола і Данило Бернуллі, Християн Гольдбах, фізик Георг Бюльфінгер, астроном і географ Жозеф Деліль, історик Герхард Міллер, Леонард Ейлер, ботаніки Йоганн Гмелін і Йозеф Кельрейтер, засновник ембріології Каспар Вольф, знаменитий натураліст і мандрівник Петер Паллас. Роботи з теорії електрики і магнетизму проводилися Георгом Ріхманом. Справжні «російські» вчені.
Щоправда, потім академіками стали в основному вчені зі звичними прізвищами, але відтоді якась неприязнь склалася між корінним населенням і тими, хто створював російську державу, науку і культуру. Неросійські царі, неросійські вчені, основоположники «російського» балету – Жан Батист Ланде, Франческо Арайя, Антоніо Рінальді (Фоссано). Або «російська» опера, історія якої сходить до 26 січня 1736 року, коли в Санкт-Петербурзі першу оперу виконала запрошена італійська трупа. З радянськими вождями було простіше: Ленін калмицько-єврейського походження продовжив стару традицію Російської держави, потім – Йосип Джугашвілі. А от опісля були суцільно «русскіє» – Хрущов, Брежнєв, Горбачов, Єльцин, Путін. Щоправда, і тут «російський» народ був насторожі: ледь що – відразу оголошували неугодних євреями. Путіна ще не називали таким, але ще не відомо, як обернеться історія в найближчі роки і чи не відшукають його семітські корені. Сам Путін давно підстрахувався – догідливі історики вже «знайшли» його князівське коріння і мало не царську блакитну кров, що тече у майорі КДБ.
З дорогами, як відомо, в Росії давня біда. У «російському» фольклорі багато прикладів оригінального і незрозумілого ставлення до дороги, але, здається, абсолютно точно переданий національний характер. Наприклад, «швидко їхати – не скоро доїхати». Якість доріг визначалася іншою приказкою – «тіло довезу, а за душу не ручаюся», що показує ставлення до пасажира. Абсолютно нехитре по суті і заплутане за змістом – «де дорога, там і шлях». Помітили, що з деякого часу «росіяни» забули колись популярну приказку «язик до Києва доведе»? Дипломатична за змістом приказка виявилася забутою з політичних причин.
Дурень у «російському» фольклорі – це і власна назва, і стан душі, і ступінь освіти, і посада – «дурень на дурні сидить і дурнем поганяє»
Тепер про дурнів. Дурень в «російському» фольклорі – це і власна назва, і стан душі, і ступінь освіти, і посада – «дурень на дурні сидить і дурнем поганяє». Це вам не просто набір слів – це квінтесенція двох «русскіх» іпостасей відразу: і доріг, і тих, хто їх будує, і хто ними їздить, і хто поганяє тих, хто їде. У «російському» фольклорі про дурнів дуже багато що відомо. Наприклад, про древню традицію обговорювати міжнародні новини – «мужик розумний, та світ дурень». У свою чергу, зарубіжні знавці «російського» фольклору можуть парирувати іншою приказкою – «з дурнями жартувати небезпечно», але оскільки технології розвиваються, то небезпека ніби й не така глобальна – «краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти». А це шедевр про Державну думу – «дурням закон не писаний, якщо писаний, то не читаний, якщо читаний, то не зрозумілий, якщо зрозумілий, то – не так, тому що він – дурень». Така країна, з таким фольклором.
Чи то в Кремлі вірус якийсь водиться, чи то люди так підбираються, але всякий, хто перекритими на пів-Москви дорогами приїжджає туди, відразу починає говорити якось інакше
З дурнями начебто теж все зрозуміло. Так що ж з Кремлем, цим шедевром італійського зодчества? Фольклор обходить стороною цю споруду, а якщо і є «російські» приказки, то їх мало, і вони в основному пристойні – владу боявся народ давно і боїться досі. Проблема навіть не в архітектурному комплексі, а в людях, які там мешкають або іноді заходяться з обов'язку служби. Чи то в Кремлі вірус якийсь водиться, чи то люди так підбираються, але всякий, хто перекритими на пів-Москви дорогами приїжджає туди, відразу починає говорити якось інакше. Оскільки Кремль став центром російської політики з приходом більшовиків, то жартувати про владу народ остерігався. А тим більше, оцінювати.
Подейкують, що колишній резидент радянської розвідки в Швеції генерал-полковник Сергій з абсолютно «російським» прізвищем Іванов стане наступним вождем Росії. За старою традицією він має себе показати, рот відкрити, щось вимовити і здивувати «російський» народ. Днями він це зробив – наговорив. І про внутрішню політику, і про зовнішню. Наприклад, він терпіти не може західну демократію, обожнюючи російську – з цензурою, скасованими виборами губернаторів, політв'язнями і забороною на мітинги. По-друге, сказав він, йому набридло спостерігати, як сирійська опозиція бореться з диктаторською сім'єю аль-Асадів, що сидить при владі 45 років. По-третє, назвав українців і «русскіх» братніми народами, видно, маючи на увазі, що небратня частина українців влаштувала Майдан, повалила Януковича, а братня частина створила за допомогою російської зброї ДНР і ЛНР.
Само собою, товариш Іванов – досвідчений розвідник, який добре знає, що можна говорити, а чого говорити не можна в жодному разі. Наприклад, можна говорити, як на Заході («я багато жив на Заході і добре знаю») безжально знищують продукти, але чому – не каже. Не втримався і ніби ненароком проговорився, що на день народження Путіна, 7 жовтня, пустили ракети по Сирії. Шість років тому в цей день вбили Аню Політковську, зараз вбивають сирійців.
Нехай, відповіді товариша Іванова, а які були питання! «Пригадую ваше трирічної давності інтерв'ю Першому каналу, де ви розповідали, що знали: люди, до яких насамперед ставилися з довірою, крадуть. Але ви терпіли, не видавали себе...», «Але злодійкуваті чиновники подавали ж податкові декларації у встановленому порядку, і там напевно все було шито-крито, а варто було копнути глибше...» Здогадуєтесь, які були відповіді? «Нісенітниця собача», «Але це не означає, що вони кримінальники, не треба плутати різні речі», «Звідки у вас інформація про вартість судна?»
Інтерв'ю з начальником – стара кремлівська традиція, їй вже майже сто років. Питання пишуться відповідно до відповідей і заздалегідь передаються інтерв'юеру, який потім ретельно перечитує свої відповіді і питання, щоб все відповідало завданню пропаганди. Як кажуть західні аналітики, треба навчитися читати між рядків. Бо такі інтерв'ю даються для російських дурнів, що їздять російськими дорогами. Тими самими, якими їздять різні чиновники.
Як дитячий омбудсмен, випускник Вищої школи КДБ Павло Астахов, днями сказав, що для статевого виховання підростаючого покоління потрібно використовувати російську літературу. Він не уточнив, яку частину російської літератури він мав на увазі – ту, яка була цензурована, або ту, яка є насправді? Тобто і Баркова теж? І «Царя Микиту і його сорок дочок» Пушкіна теж? І «Петергофське свято» Лермонтова? Він хіба не знає, що «Кама-Сутра» – веселі картинки в порівнянні з російською класикою?
Так вийшло, що дурні їдуть дорогами у свій офіс, в Кремль. Їдуть ті, хто днями влаштував скандал з МЗС Франції, переплутавши в небі винищувачі. Їдуть ті, хто придумав акцію «Подаруй дрова». Кремлівські дурні хіба забули про те, що «Газпром» – це народне надбання? І що Росія видобуває 578,7 мільярдів кубічних метрів газу на рік. Які дрова?
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
