Доступність посилання

ТОП новини

Решат Джемілєв. Закінчення


Решат Джемілєв

6 червня 1969 року, на другий день Міжнародної наради комуністичних і робочих партій, в центрі Москви, на площі Маяковського відбулася демонстрація кримських татар. Ця подія стала значущою віхою в історії кримськотатарського національного руху.

Акція ця, звичайно, була не випадковою... Навесні 1968 року, незабаром після Указу Президії Верховної Ради від 5 вересня 1967 року – згідно з яким кримські татари нібито могли жити на батьківщині – Решат Джемілєв, як і багато його співвітчизників – кримських татар – зробив невдалу спробу переселитися до Криму.

У цей час Решат познайомився і зблизився з московськими правозахисниками Петром Григоренком, Павлом Литвиновим, Петром Якіром. 25 серпня 1968 року на прохання Григоренка Джемілєв спостерігав в Москві на Червоній площі за ходом демонстрації сімох дисидентів, які протестували проти введення радянських військ до Чехословаччини. Протест героїв-одинаків, які виступили «за вашу і нашу свободу» надихнув активістів кримськотатарського національного руху...

Демонстрація 6 червня 1969 року в Москві
Демонстрація 6 червня 1969 року в Москві

У демонстрації на площі Маяковського 6 червня 1969 року взяли участь Решат Джемілєв, Айдер Зейтуллаєв, Зампіра Асанова, Енвер Аметов, Ібраїм Холапов і дочка правозахисника Петра Якіра Ірина.

О 12 годині 15 хвилин біля пам'ятника Маяковському учасники акції розгорнули гасла: «Хай живе ленінська національна політика», «Комуністи, поверніть Крим кримським татарам», «Припинити гоніння на кримських татар», «Свободу генералу Григоренку». На останньому плакаті була фотографія Петра Григоренка, заарештованого за місяць до цього в Ташкенті.

Через кілька хвилин демонстранти були затримані й доправлені на Петрівку, 38, де їх допитували слідчі УМВС Москви. Всі затримані у супроводі працівників міліції і КДБ були вислані з Москви за місцем проживання. Учасникам демонстрації вдалося уникнути арешту через Міжнародну нараду комуністів, яка саме тривала.

Пізніше Решат Джемілєв напише: «Я не сумнівався в тому, що радянська влада не пробачить нам настільки зухвалу акцію... Ми висловили відкрито перед світом брехливість її політики, яка ігнорує не тільки міжнародні угоди, погоджені та ратифіковані нею з прав людини і народів, але й Конституцію власної держави... Нас вивезли на периферію, щоб розправитися там, без шуму, після закінчення їх форуму... Я абсолютно не сумнівався в тому, що в недалекому майбутньому мене заарештують». Решат Джемілєв виявився правим, щоправда сталося це дещо пізніше...

А в травні 1970 року він повернувся до Узбекистану, працював будівельником в селищі Аккурган під Ташкентом. 12 липня 1972 року у Решата Джемілєва був проведений черговий обшук, під час якого були вилучені документи національного руху, а через три місяці він був заарештований. Слідство закінчилося обвинуваченням у складанні документів, «що ганьблять радянський державний лад і в порушенні громадського порядку», участі у демонстрації 6 червня 1969 року на площі Маяковського.

Суд над Решатом Джемілєвим відбувся 12 квітня 1973 року потай від родичів і друзів обвинуваченого. Джемілєв, відмовившись від адвоката, просив про відведення суду, посилаючись на упереджене розслідування і несправедливі вироки Ташкентського облсуду в справах кримських татар. Відведення не було прийняте, і Джемілєв відмовився давати свідчення. Вирок Ташкентського обласного суду – 3 роки позбавлення волі. Термін відбував у таборі в Красноярському краї.

Решат Джемілєв (ліворуч) і Мустафа Джемілєв
Решат Джемілєв (ліворуч) і Мустафа Джемілєв

11 жовтня 1975 року Решат Джемілєв вийшов на свободу. І... – практично відразу ж він вилетів до Москви організувати кампанію на підтримку Мустафи Джемілєва, щодо якого готувався черговий судовий процес. Разом з Петром Григоренком Решат Джемілєв провів кілька прес-конференцій для західних журналістів; підписав спільно з Андрієм Сахаровим і Петром Григоренком лист в ООН з проханням провести гласне розслідування справи Мустафи Джемілєва, збирав підписи на його захист у Криму, в Херсонській області, в Краснодарському краї.

Зрозуміло, така діяльність Решата Джемілєва не залишилася без уваги органів.

10 лютого 1978 року в ташкентському тресті «Узоргтехбуд», де він працював, були проведені збори керівного складу з доповіддю на тему «Виховання кадрів у дусі соціалістичного патріотизму».

Доповідач після загальних міркувань сказав, що в СРСР є дисиденти – Сахаров, Григоренко та інші, які ведуть ворожу діяльність, і в число їхніх друзів входить Решат Джемілєв, який давно вже займається поширенням наклепницьких вигадок.

Доповідач повідомив, що 28 листопада 1977 року Решат Джемілєв виступив на прес-конференції в Москві, де говорив, що кримськотатарський народ піддається геноциду. Зборам була запропонована резолюція, в якій говорилося, що Джемілєв не є представником кримськотатарського народу, виступає з наклепом, що він був за це покараний, але «нічого не зрозумів» і продовжує «антирадянську» діяльність.

Втім, всі ці «опрацювання» і «пропісочування» не зупинили Решата Джемілєва. У 1978 році він неодноразово виступав з відкритими листами – до короля Саудівської Аравії із закликом врятувати Мустафу Джемілєва, який у той час перебував у таборі; а в липні 1978 року з розповіддю про самоспалення Муси Мамута в листі до триразового чемпіона світу боксера Мохаммеда Алі.

Тим часом 4 квітня 1979 року, після чергового обшуку, Решат Джемілєв був заарештований знову. У грудні 1979 року Ташкентський міський суд засудив його до 3 років позбавлення волі. Термін відбував у кримінальному таборі Норильська, де неодноразово опинявся в штрафному ізоляторі. Вийшов на свободу 3 квітня 1982 року.

Айше Сеїтмуратова
Айше Сеїтмуратова

«За що ж переслідує влада Решата Джемілєва і взагалі кримськотатарський народ в СРСР? За те, що кримські татари не хочуть бути заживо похованими. За те, що вони хочуть відстояти своє національне існування – бути тими, хто ми є – кримськими татарами. Жити і працювати у себе на батьківщині, у Криму, звідки в трагічну ніч 18-го травня 44-го року весь кримськотатарський народ був пограбований і виселений в Середню Азію і на Урал, де нестерпні умови життя і спецкомендантський режим тільки за перші півтора роки привели до загибелі 46,2 відсотка кримських татар», – такими словами ознаменувала Айше Сейтмуратова вихід Решата Джемілєва з табору в передачі на Радіо Свобода.

Восени 1983 року, дізнавшись про черговий арешт Мустафи Джемілєва, Решат Джемілєв почав збір підписів під листом з вимогою його звільнення. У 1986 році, коли стосовно Мустафи була порушена кримінальна справа з метою продовжити йому термін ув'язнення, він знову організував кампанію на його підтримку за участю представників кримськотатарської діаспори в США.

Активісти руху (зліва направо): Решат Джемілєв, Ульвіє Аблаєва, Шефіка Консул і Різа Абдуллаєв на святі Дервіза, Кримськ (1988)
Активісти руху (зліва направо): Решат Джемілєв, Ульвіє Аблаєва, Шефіка Консул і Різа Абдуллаєв на святі Дервіза, Кримськ (1988)

До 1987 року Решат Джемілєв брав участь в організації Всесоюзних зустрічей членів ініціативних груп у Ташкенті, підготовці документів руху; увійшов до складу кримськотатарської делегації, що побувала на прийомі в Кремлі в 1987 році.

У 1989 році він вперше виїхав за кордон, виступав на Всесвітній конференції з проблем Ісламу, що відбувалася в Нью-Йорку. Повернувся до Криму на початку 1990-х.

Решат Джемілєв в гостях у Олександра Лавута. 1992. Фото Івана Ковальова
Решат Джемілєв в гостях у Олександра Лавута. 1992. Фото Івана Ковальова

Рівно тридцять років тому, в останньому слові на судовому процесі, Решат Джемілєв вимовив слова: «Прийде час, коли кримські татари повернуться на Батьківщину своїх предків. Свідомість громадськості пробуджується не на користь деспотів, і чим далі, тим більше стає людей, що підтримують прагнення нашого народу».

Кримські татари повернулися на батьківщину... А що стосується «епохи деспотів» – хочеться вірити, що і вона незабаром стане минулим, яке більше ніколи не повернеться...

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG