Євген Аронов
Початковий шок, який відчули Сполучені Штати від раптового втручання Росії в громадянську війну в Сирії, минув. У американських журналістів і аналітиків з'явився перепочинок, і вони можуть спокійно розібратись у тому, які цілі переслідує Путін у Сирії. Чи зможе він досягти їх самостійно, чи потребуватиме сприяння Заходу і, в першу чергу, США? Якщо друге, то які перспективи налагодження співпраці? Якщо перше, то наскільки великі шанси на те, що односторонні дії Кремля обернуться серйозною конфронтацією із Заходом та арабськими членами коаліції?
До будь-якої кооперації з російськими збройними силами, американцям хотілось би просто убезпечити свої літаки від випадкових зіткнень із російською авіацією, що працює в Сирії. З цією метою 21 жовтня сторони підписали меморандум про взаєморозуміння, подробиці якого, за наполяганням Москви, не підлягають розголошенню. Виділено частоти, на яких зможуть перемовлятися американські та російські льотчики; на землі організована система термінового зв'язку; сформована робоча група, на яку покладено здійснення подальших консультацій.
Нічого важливішого за створення зон ведення спільних бойових дій або обміну оперативною інформацією поки не передбачається, підкреслює Пентагон. Проте в Москві заступник міністра оборони Анатолій Антонов повідомив, що передбачається також виробити механізм надання Америкою і Росією взаємної допомоги один одному в кризових ситуаціях.
Удавані зрушення у військовій області в одному регіоні Росія не поширює на інші точки земної кулі, що викликає в американців відомий песимізм щодо міцності угоди по Сирії. 29 жовтня два російські літаки наблизилися на небезпечну відстань до американського авіаносця «Рональд Рейган», курсували в Японському морі. З палуби були підняті чотири «хорнети», які відігнали непроханих прибульців. Операція перехоплення, згідно з офіційними даними, була виконана в межах норм безпеки. Обльоти американських кораблів, ніж просто наближення до них, на зразок тих, що здійснила Росія в Чорному морі під час операції із захоплення Криму, Пентагон охарактеризував як «провокації».
Повертаючись до Сирії, Кремль намагається представити жовтневий меморандум про взаєморозуміння як активну форму співпраці зі США, а може бути, навіть як спільні повітряні навчання, що нібито мали місце 3 листопада. Вашингтон був змушений уточнити, що того дня в небі над південним районом Сирії відбулися трихвилинні переговори між американськими і російськими льотчиками відповідно до регламенту, встановленому згаданим меморандумом. Краще було перевірити його працездатність у штатній ситуації, ніж в екстреній. Нічого більше. Як вказав високопоставлений представник Пентагону, справжнє військове співробітництво з Росією повністю заморожене після анексії Криму.
Не за тим Путін поліз до Сирії, щоб установлювати мир
Днями російські військові відкрили ще одну базу в місті Тіяс неподалік від Пальміри, яка є оплотом «ІДІЛ». Таким чином теоретично збільшується ймовірність того, що союзна авіація і Росія почнуть бомбити одні й ті самі об'єкти. Поки що це зовсім не так, що в черговий раз підтвердила в середу на слуханнях у Конгресі заступник держсекретаря Вікторія Нуланд. У той же час, як пише в Daily Beast військовий оглядач видання Девід Екс, США вперше розгорнули в Туреччині літаки F15С, призначені для ведення повітряного бою. Оскільки в «ІДІЛ» авіації немає, то не просто ймовірним, а єдино мислимим їх противником можуть бути тільки російські літаки, переконаний оглядач. При цьому Росія, у свою чергу, переслала до Сирії винищувачі Су-30, теж призначені для повітряного бою. Хто, дозвольте запитати, є їх імовірним противником?
Ну а що стосусується перспектив взаємодії США і Росії на дипломатичному фронті? «З Путіна миротворець як із собачого хвоста сито», – заявляє аналітик журналу Foreign Policy, у минулому офіцер британської армії Еміль Сімпсон. Не за тим, мовляв, Путін поліз до Сирії, щоб установлювати мир. Ні в найближчій, ні у віддаленій перспективі. Та й політична ситуація в Сирії, об'єктивно кажучи, не має передумов до полюбовного результату: аж надто багато гравців налаштовані на перемогу, а не на почесну нічию, а без їхньої на те згоди врегулювання неможливе. Так, як Сімпсон, у Вашингтоні думає багато хто. Хоч і висловлюються менш запально. Співрозмовник Радіо Свобода – експерт «Фонду захисту демократій» Борис Зілберман.
– Чи є шанси на те, що США і Росія співпрацюватимуть по Сирії? Чи є шанси, що вони вступлять у конфронтацію? І який сценарій більш ймовірний – кооперативний чи конфліктний?
Борис Зілберман: Шанси на співпрацю, як я це бачу, мінімальні. Шанси на конфронтацію теж дуже невеликі. Але при цьому ймовірність конфлікту вища, ніж вірогідність співпраці. Ця остання оцінка базується на тому, що адміністрація Обами в якийсь момент захоче захистити повітряний простір свого союзника Туреччини або створити безпольотну зону на півночі Сирії.
І в одному, і в іншому випадку інтереси Америки та Росії можуть увійти в суперечність. Якщо цього не відбудеться, то кооперація не піде далі меморандуму про попередження зіткнень у повітрі. Власне, сухопутні сили обох сторін у Сирії вкрай нечисленні, і про сутички між ними мова не йде. За замовчуванням Вашингтон і Москва можуть поділити Сирію на негласні сфери впливу: російська – в алавітському районі на заході країни, американська – на сході й північному сході, де курди борються за першість із «Ісламською державою». Явне ж, офіційне політичне співробітництво Вашингтона і Москви впирається в непереборну, на мій погляд, перешкоду в особі Башара Асада: одна сторона вимагає його відставки, інша настільки ж непохитна у прагненні зберегти його при владі.
Офіційне політичне співробітництво Вашингтона і Москви впирається в непереборну перешкоду в особі Башара Асада
– Чи не схоже також, що США і Росія зможуть добитися прориву щодо Сирії на переговорах у розширеному форматі, які стартували минулого тижня у Відні?
Борис Зілберман: З того, що нам стало відомо про перший раунд багатосторонніх віденських переговорів, то США і Росія на ньому не домінували. Скоріше, він проходив під знаком протиборства Ірану й арабських країн, у першу чергу Саудівської Аравії. Ні Тегеран, ні Ер-Ріяд не налаштовані миролюбно. Вони мають намір вкластися по максимуму в досягнення перемоги силою зброї, що б там не стверджували наддержави про відсутність військового вирішення сирійської проблеми. Іран, до речі, зробив офіційну заяву, що не має наміру вести діалог зі США про Сирію без узгодження його із Дамаском. Перси й араби переконані, мені здається, що якщо проблема не має, в принципі, військового вирішення, то вона не має йі рішення політичного.
Експертне співтовариство у США, зі зрозумілих причин, зосереджене на американо-російському протистоянні і майже не помічає іншу область, на якій унаслідок інтервенції Росії в Сирії теж може спалахнути небезпечний конфлікт. Ідеться про Ізраїль. 30 жовтня ізраїльські ВПС, відповідно до давньої стратегічної установки атакували сирійську автоколону, що доставляла військові припаси ліванської «Хезболлі». Військове співробітництво Ірану й Сирії із «Партією бога» – предмет постійного занепокоєння для Ізраїлю. До появи в Сирії російських літаків і засобів ППО весь повітряний простір країни був фактично вотчиною ізраїльської авіації. І надалі від безперешкодного доступу до сирійського повітряного простору Ізраїль не може відмовитись у світлі своїх базових національних інтересів.
Більше того, російські літаки, розгорнуті в Сирії, здійснили за останні два тижні ряд бойових вильотів у районі Голанських висот. В одному з рейдів були атаковані об'єкти, що розташовувались усього в десяти кілометрах від кордону з Ізраїлем. Росія, переконані в Тель-Авіві, серед іншого перевіряє Ізраїль на міцність. Що якщо російські літаки підлетять ще ближче до кордону або випадково перетнуть її, перш ніж будуть перехоплені? Ніхто в ізраїльському командуванні не готовий відповідати на це питання, писав 2 листопада авторитетний ізраїльський сайт Al-Monitor.
Оригінал публікації – на сайті Радио Свобода
