«Його перша судимість була за крадіжку зі зломом, друга – за зґвалтування» – це цитата з репортажу одного з російських телеканалів 22 вересня 2015 року, який висвітлював блокаду Криму громадськими активістами, а зміст її нібито має відношення до біографії лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Важко відмовити російській тележурналістиці в умінні безсоромно брехати й дезінформувати глядачів... Однак незрозуміло, до чого тут Мустафа Джемілєв? 13 листопада лідеру кримських татар виповнюється 75 років і є привід згадати, за що насправді вперше судили Мустафу Джемілєва. Цей текст раніше був опублікований на сайті Крим.Реалії в листопаді 2015 року.
Мустафа Джемілєв після розгрому «Союзу кримськотатарської молоді» та звільнення з роботи восени 1962 року вступив до Ташкентського інституту інженерів іригації і механізації сільського господарства. Він продовжував цікавитись історією свого народу, а компетентні органи не втратили інтересу до нього.
У документі прокуратури Узбецької РСР читаємо: «...Джемілєв був активним учасником нелегальної організації «Союз кримськотатарської молоді», ліквідованої органами КДБ у Ташкенті в 1962 році. Незважаючи на проведені з ним бесіди, він не припинив своєї діяльності, і з 1963 року пише й поширює матеріали націоналістичного змісту під назвою «Нарис історії Криму».
22 березня 1965 року Джемілєв відвідав редакцію газети «Ленін байраги», звинуватив співробітників редакції в тому, що вони заважають вирішенню питання про повернення татар до Криму, наголосивши при цьому, що він ненавидить комуністичну партію й боїться комуністів як своїх «найнебезпечніших ворогів»: 29 березня Джемілєв був запрошений до редакції на бесіду, де йому намагалися пояснити хибність його поглядів. Однак він оголосив, що не згодний із політикою партії з національного питання і запропонував присутнім на знак солідарності з ним здати свої партійні квитки».
1965-го року ректорат і комсомольський актив інституту порушили «Персональну справу Мустафи Джемілєва у зв'язку з його участю в націоналістичних збіговиськах, написанням «Короткого історичного нарису тюркської культури Криму в XIII-XVIII століть» і відмовою вступити в комсомол».
Наприкінці квітня 1965 року його поведінку обговорювали на розширеному засіданні ректорату Ташкентського інституту інженерів іригації і механізації сільського господарства. За повідомленням прокуратури, «під час обговорення Джемілєв поводився зухвало, не визнав своїх помилок».
А ось що написав із цього приводу сам Мустафа Джемілєв у заяві на ім'я генерального прокурора СРСР Романа Руденка:
«29 квітня 1965 року я був викликаний на об'єднане засідання ректорату, партійного і комсомольського активу Ташкентського іригаційного інституту (ТІІІМСХ), де я навчався на третьому курсі, яке було організоване майором держбезпеки Сваловим. Мені висунули звинувачення в тому, що я нібито беру участь в якихось таємних товариствах національного характеру і розробляю так звану «наукову працю з історії Криму». Як доказ була використана стаття «Короткий історичний нарис тюркської культури в Криму в XIII-XVIII століть», написана мною в 1963 році і яка, нібито, носила націоналістичний характер. На цьому засіданні ректор інституту Пулатов С.П. повідомив, що питання про моє перебування в інституті повністю залежить від того, чи я відмовлюсь у письмовій формі від своїх поглядів і переконань та чи дам обіцянку ніколи не займатися питанням, що стосуються становища кримських татар. Те ж саме дав зрозуміти в окремій бесіді і партком інституту Гелязітдінов Д., який, у присутності начальника відділу кадрів інституту Гамінянца, сказав, що я, хоч великої небезпеки для радянської влади і не представляю, але своїми ідеями міг би заразити товаришів із оточення. Я не міг прийняти таку принизливу для честі людини пропозицію ректора і, щоб не «заразити товаришів з оточення ідеями», змушений був подати заяву з проханням про переведення на заочне відділення і піти на роботу до інституту «НІІСТРОМПРОЕКТ».
Декан заочного відділення Анциферов пояснив, що передекзаменаційні заняття заочного факультету, згідно з навчальним графіком, починаються в середині жовтня і запропонував до цього часу оформити відповідні документи й отримати контрольні завдання».
Однак, коли 8 вересня 1965 року Мустафа Джемілєв оформив необхідні документи і з'явився в інституті для отримання завдань, йому оголосили, що він відрахований наказом від 7 вересня 1965 року, що свідчив: «Відрахувати за неявку для оформлення справи й академічну неуспішність», хоча він прийшов не пізніше названого деканом терміну, а про неуспішність не могло бути й мови, оскільки він ще не був оформлений на заочне відділення.
Мустафа Джемілєв продовжує: «Юрист інституту, до якого я звернувся, рішуче виступив проти цього акту беззаконня і зажадав скасувати наказ від 7 вересня 1965 року. На що заступник ректора інституту Артамонов повідомив юристу, що «це питання не входить у межі його компетенції»... Про все це я інформував місцевий комітет держбезпеки, який брав активну участь у справі мого відрахування з інституту, і сказав, що про це свавілля маю намір повідомити до Верховної Ради. Майор держбезпеки Свалов зі сміхом сказав, що все одно заява повернеться до них же в руки «на розгляд».
Одночасно з відрахуванням із інституту Артамонов особистим підписом повідомив військовий комісаріат про те, що я відрахований і що, отже, мене можна призивати в армію. Таким чином, Артамонов, вважаючи мене «неблагонадійним», вирішив відрахувати з інституту, придумавши, щоправда, інше, вельми нелогічне формулювання наказу. Образивши тим самим мою гідність, підірвавши віру в справедливість, цей же самий Артамонов вважає в той же самий час можливим вручити мені в руки зброю для захисту кордонів країни.
Через кілька днів до мене з'явився офіцер із військкомату і, вручивши повістку, повідомив, що йому доручено мене супроводжувати. Пройшовши військову медичну комісію, я, посилаючись на те, що своє відрахування з інституту вважаю незаконним і маю намір оскаржити у вищих інстанціях, попросив військкомат надати мені кілька днів до з'ясування справи і залишити при мені мій паспорт. Прохання моє було задоволене, і я написав у Міністерство сільського господарства, у веденні якого знаходиться наш інститут, із викладенням вище описаного свого становища в інституті».
Очевидно, що причиною настільки особливої «опіки» Мустафи з боку правоохоронних органів стало професійне «чуття» гебістів, які прагнули виявити і відсікти від участі в національному русі кримських татар найбільш підготовлених молодих людей.
Увесь цей час пильні правоохоронці з неослабною увагою стежили за «націоналістичною діяльністю» Джемілєва. Так, із документів прокуратури Узбецької РСР дізнаємося, що «в серпні він взяв активну участь в організації збіговиська татар і своїми провокаційними діями розпалював пристрасті учасників збіговиська. У вересні Джемілєв провів «збори» з однодумцями, на яких поставив завдання – підготувати «делегатів» для поїздки в Москву, підготував звернення і закликав присутніх збирати підписи під зверненням».
Отже, колізія навколо неугодного студента складалася дуже інтригуюча...
Закінчення буде
