Після анексії Криму з'явилося розуміння втраченої ідентичності як тих, хто виїхав з окупованого півострова в силу різних, часто політичних, причин, так і тих, хто залишився. Але не всі в Криму позиціонують себе відірваними від української держави й українського суспільства. Український уряд пам'ятає про кримських татар, здебільшого завдяки національному лідеру кримськотатарського народу Мустафі Джемілєву і главі Меджлісу Рефату Чубарову, які підтримують тему відновлення прав кримських татар в українському порядку денному, але все рідше говорить про українських кримчан. Останні, проте, залишаються вірними своїй країні.
Приїжджаючи вперше після анексії Криму до Києва, знайомі одразу ж запитують, де розташована вулиця Грушевського й алея Небесної Сотні. Вони вчитуються в імена під фотографіями, знімають на камеру телефону згорілий Будинок профспілок із написом: «Єдина країна» – а потім повертаються до окупованого Криму й не знають, що робити з пам'яттю і власними психологічними травмами, яких не менше, ніж у тих, хто залишив півострів.
Ті, хто виїжджає на короткий час із анексованого Криму, занурюються в іншу реальність. Дають зовсім іншу картину розуміння настроїв у Сімферополі, Феодосії, Керчі та Севастополі. «Україна має бути вдвічі сильнішою й економічно стабільнішою за Російську Федерацію», – отримуєш у відповідь на всі свої запитання про повернення півострова назад до України. Працювати за себе й за того хлопця не тому що він ледачий або немічний, а тому, що багато років йому не приділяли належної уваги. Тепер варто звернути увагу кримчан на материкову Україну, в першу чергу тих, хто так голосно вітав «ввічливих людей» навесні 2014 року.
Подібна відповідь на маркер зради, а скоріше акумульована рефлексія на безліч недемократичних процесів: кримський «референдум», вторгнення армії іноземної держави на територію України, перехід представників українських спецслужб на російську сторону. Окрім того, це бажання зрозуміти, що буде спільне бачення того, чим є Крим для України і як українська держава зможе убезпечити своїх громадян на півострові.
На півострові дивляться українські канали й читають українські онлайн-видання, знають, про що мовчить Кремль, і підтримують визнання кримських татар корінним народом Криму
У Криму залишається нерозуміння: «Чому забули про проукраїнських кримчан» у контексті політичної нації? І це питання не містить будь-якого негативу до кримськотатарського народу й порушуваних ним тем. На півострові дивляться українські канали й читають українські онлайн-видання, знають, про що мовчить Кремль, і підтримують визнання кримських татар корінним народом Криму, а депортації 1944 року геноцидом.
Окупаційна влада добре зрозуміла цю ситуацію: зібравши лояльних путінському режиму кримських татар, у Криму стали створювати їхній щасливий образ. У день російських державних свят заступник голови Ради Міністрів Криму Руслан Бельбек одягає футболку, на якій одночасно зображено кілька символів: прапор Росії, георгіївська стрічка і кримськотатарська тамга.
Інший же активний проросійський представник кримських татар – Ремзі Ільясов, який на виборах Меджлісу 2013 року програв сьогоднішньому голові Рефату Чубарову, виходить на святкування 1 Травня в Сімферополі під портретами тих, хто був організатором депортації кримськотатарського народу. Й усе це відбувається одночасно з масовими обшуками в будинках кримських татар, їх навчальних закладах, викраденнями, тортурами, вбивствами, кримінальними справами щодо подій 26 лютого й 3 травня 2014 року, коли був організований мітинг біля стін Верховної Ради АРК проти окупації півострова й зустріч лідера кримськотатарського руху Мустафи Джемілєва біля адміністративного кордону з Кримом.
Ніхто не створює псевдоукраїнських пропутінських організацій, не виходить на демонстрації з українськими прапорами, не проводить вечори сучасної української поезії
Тему українських кримчан як політичної нації не артикулюють не тільки на материку, але й у Криму. Ніхто не створює псевдоукраїнських пропутінських організацій, не виходить на демонстрації з українськими прапорами, не проводить вечори сучасної української поезії для того, щоб сказати, що «українцям зараз на півострові живеться добре, ще краще, ніж було». А Росія звертає увагу на проблеми тільки такими фальшивими показовими заходами. Усі мовчать, але російська влада в Криму продовжує «охороняти» пам'ятник Шевченкові 9 березня і влаштовує періодичні перевірки в Українській Православній Церкві Київського Патріархату.
Можна довго й багато говорити про те, хто такі «українські кримчани»: етнічні українці, які народились у Криму, чи громадяни різних національностей, ті, хто приїхав після 1954 року, до чи після проголошення незалежності України 1991 року, або ж ті, хто зараз залишився з українським паспортом. У цілому, складно уявити, як має виглядати українець у Криму, якщо відвідувати влітку тільки вокзали, Південний берег і показувати свої нові сукні на набережній Ялти.
Українські кримчани всіх можливих варіантів ідентифікації і кримські татари – це вигляд держави Україна, якої в Криму зараз немає ні в якому форматі. Це ті люди, без яких немає сенсу говорити: «Крим – це Україна». Це не тяжка ноша або зайвий «головний біль», а можливість у потрібний момент отримати підтримку. Але, в першу чергу, це люди, за яких, на відміну від території, дійсно варто боротися.
Тетяна Безрук, блогер
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
