Доступність посилання

ТОП новини

«Процес дванадцятьох»


Учасники кримськотатарського національного руху

48 років тому, 28 листопада 1967 року, в Ташкенті почався гучний судовий процес. Судили дванадцятьох активістів кримськотатарського національного руху. Справу розглядав Ташкентський міський суд.

Що ж привело цілих дванадцятьох людей на лаву підсудних? Можливо, це були якісь недостойні громадяни, хулігани, рецидивісти? На лаві підсудних опинились:

Арсен Альчиков
Арсен Альчиков

Арсен Альчиков, 1941 року народження, родом із селища Шума Алуштинського району Кримської АРСР (тоді вже Кримської області), заступник начальника техвідділу тресту Ташоблсільгоспбуду. 1966 року виключений з лав КПРС через те, що разом із іншими активістами руху брав участь у зустрічі з Головою Президіуму Верховної Ради СРСР Анастасом Мікояном.

Тамара Кантуганська, дружина Альчикова, родом із Євпаторії Кримської АРСР, учитель німецької мови в школі.

Паріх Асанов, 1943 року народження, родом з

Паріх Асанов
Паріх Асанов

Акмечетського району Кримської АРСР, випускник Ташкентського транспортного інституту.

Джелял Челебієв, 1936 року народження, родом із Феодосії Кримської АРСР, керівник групи інженерів «Узгосппроект».

Зейтулла Ібрагімов, 1938 року народження, родом із села Черкес-Кермен Кримської області, освіта вища, інженер.

Усеїн Асанов, 1930 року народження, родом із Бітакського району Сімферопольської області, на момент арешту працював вантажником в Алмалиці Ташкентської області.

Джелял Челебієв
Джелял Челебієв

Ельміра Абдулхакова, 1947 року народження, студентка Ташкентського інституту зв’язку.

​Наріман Кадиров, 1937 року народження, родом із Бахчисарая, інженер, випускник Душанбинського політехнічного інституту.

Сейтхаліл Сейтабалаєв, 1928 року народження, електрозварювальник трансформаторного заводу у Чирчику.

Енвер Мустафаєв, 1930 року народження, родом із Сімферополя, шофер автобази.

Решат Джемілєв, 1932 року народження, родом із селища

Зейтулла Ібрагімов
Зейтулла Ібрагімов

Улу-Узень Кримської АРСР, начальник дільниці в СУ-32 «Головташкентбуду».

​Сайде Сулейманова, 1930 року народження, робітниця, мати трьох неповнолітніх дітей.

Підсудних важко було зарахувати до аморальних осіб, хоча проти них було порушено кримінальну справу у звинуваченні – ні багато ні мало – в організації масових заворушень і опорі владі (статті 191-6 та 192 Кримінального кодексу УзРСР).

Їхній арешт був політично вмотивованим. Судовий процес дванадцятьох кримських татар

Ельміра Абдулхакова
Ельміра Абдулхакова

​проходив у тісній залі, заповненій співробітниками КДБ, які сідали по всіх кутах і пильно стежили, аби присутні не записували перебіг судового процесу.

За що ж їх засудили?

Невдовзі після прийому в Кремлі у липні 1967 року, під час якого дванадцятеро представників кримських татар намагалися з’ясувати в представників влади, коли ж кримськотатарський народ повернеться на батьківщину – його учасники звернулись до Центрального комітету (ЦК) Компартії Узбекистану з проханням надати приміщення для зустрічі з людьми, аби

Наріман Кадиров
Наріман Кадиров

повідомити про результати зустрічі. Чотири рази комуністи-кримські татари безрезультатно відвідували узбекистанський ЦК партії.

24 серпня 1967 року до вищих органів влади Узбекистану направили делегації. Одночасно у письмовій формі ЦК Компартії Узбекистану було поінформовано, що, якщо приміщення їм не буде надано, люди скористаються своїм правом, передбаченим статтею 124 Конституції УзРСР, яке гарантує свободу зібрань і мітингів, і зберуться для зустрічі зі своїми співвітчизниками. Відповідь так і не надійшла.

Решат Джемілєв
Решат Джемілєв

Як сказано у визначенні суду, «27 серпня 1967 року близько 16 години у сквері Революції почали збиратись великими групами громадяни – кримські уродженці. Згодом їх стало близько 250-300 осіб, вони влаштовували суперечку, вигукували… Після виклику батальйону частини 5450 працівники міліції вивели натовп із скверу Жовтневої революції, проте натовп перейшов до театру Навої, де зібралось приблизно 500 людей. Знову були вигуки «Ура», скандували «Крим – кримським татарам».

Сквер швидко оточили моторизовані частини міліції, почалися затримання активних учасників. Після цього Альчиков, Кантуганська, Абдулхакова та деякі інші, як зазначалося далі в документі, прибули до будівлі Міністерства охорони громадського порядку з вимогою звільнити затриманих. Їх арештували в той самий день, а 2 вересня масова акція кримських татар продовжилася вранці в парку імені Горького. Були арештовані Челебієв, Ібрагімов, Джемілєв та інші…

Єдиною провиною цих людей була вимога рівноправ’я

Ці сутички з представниками правоохоронних органів були описані в одному з документів національного руху: «Загони «охоронців порядку» кидалися на беззбройних мирних громадян; загони юнаків трохи вище середнього шкільного віку, одягнені в чорні сорочки (що вельми символічно), із завзяттям, вартим кращого застосування, викручували руки та затискали роти жінкам, які вигукували гнівні протести. Гучний свист заглушував дитячий плач. Посадовці КДБ, об’їжджаючи та обходячи місця подій, вказували молодикам та «охоронцям порядку», кого варто вхопити та увезти. У бойовій готовності стояли викликані солдати внутрішньої служби… Єдиною провиною цих людей була вимога рівноправ’я».

Загалом у зв’язку з акціями 27 серпня та 2 вересня 1967 року було арештовано сто тридцять осіб, багато з яких отримали п'ятнадцять діб. За тюремними ґратами залишили двадцятьох людей, а двох відпустили під підписку. Отже, проти дванадцятьох порушили кримінальну справу.

Якщо врахувати, що цей судовий процес відбувся вже після «реабілітаційного» Указу від 5 вересня 1967 року – факт сам собою красномовний…

«Свідки» з числа карателів, як завчений урок, викладали проти підсудних найбільш неймовірні обвинувачення, як-то: порвав сорочку та побив міліціонера, кричав «Геть Радянський Союз!» і тому подібні нісенітниці.
Айше Сеїтмуратова

Ось як описала у передачі на Радио Свобода свої враження від суду Айше Сеїтмуратова: «Скажу про перебіг судового процесу. Свідками на судовому процесі виступали кілька десятків солдатів, міліціонерів і високопоставлених чинів із Міністерства охорони громадського порядку УзРСР, що керували каральними операціями проти кримських татар 27 серпня та 2 вересня 1967 року. «Свідки» з числа карателів, як завчений урок, викладали проти підсудних найбільш неймовірні обвинувачення, як-то: порвав сорочку й побив міліціонера, кричав «Геть Радянський Союз!» і тому подібні нісенітниці. Показання кримських татар, незручні для обвинувачення, не були враховані. А в деяких випадках навіть не були занесені до протоколу суду».

Малими народами було скоєно масову зраду, внаслідок чого у 1944 році вони законно були виселені
Прокурор Одінцов

У своїй обвинувальній промові прокурор Одінцов сказав: «Товариші! Ми будуємо комунізм – це важка справа. Після громадянської війни наша країна пережила більше труднощів. Особливо багато жертв принесла Велика Вітчизняна війна. Ні для кого не секрет, що у розпал війни 1942 року в районі Північного Кавказу та Криму малими народами було скоєно масову зраду, внаслідок чого 1944 року їх законно виселили з цих районів. Верховне командування зробило це правильно. Після цього уряд вирішив поновити їхні громадянські права і поновив. А татари, які раніше проживали в Криму, прийшли вимагати якусь автономію!».

Суд засудив Джеляла Челебієва і Зейтуллу Ібрагімова до трьох років ув’язнення, Нарімана Кадирова і Паріха Асанова – до двох з половиною, Арсена Альчикова – до двох, Усеїна Асанова то Енвера Мустафаєва – до півтора років позбавлення волі. Кантуганська, Сейтаблаєв і Абдулхакова були засуджені до трьох років умовно, а Решат Джемілєв – до «виправних робіт» зі стягненням двадцяти відсотків заробітної плати на користь держави терміном на один рік.

Тож хто є злочинцями – влада чи люди? – виникає мимовільне запитання, коли вивчаєш матеріали цього та подібних політичних процесів. Відповіла на нього історія цілком однозначно – щоправда, це потребувало часу…

  • 16x9 Image

    Гульнара Бекірова

    Історик, кандидат політичних наук. До 2014 року працювала в Криму на кримськотатарському телеканалі ATR і викладала в Кримському інженерно-педагогічному університеті. З листопада 2014 року – автор історичної колонки «Сторінки кримської історії» на Крим.Реалії. Автор і ведуча програми  «Тарих седасы» («Голос історії») на телеканалі ATR, член Українського ПЕН-центру. Авторка десяти книг, сценарист шести документальних фільмів, безлічі статей і публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ. Лауреат Міжнародної премії ім. Бекір Чобан-заде, фіналіст книжкового рейтингу «Книжка року-2017». Заступниця голови Спеціальної комісії Курултаю з вивчення геноциду кримськотатарського народу.

XS
SM
MD
LG