Черговий підневільний і малодушний вчинок кримського муфтіяту у вигляді друкованої заяви, вивішеної на сайті ДУМК, не має нікого вводити в оману. Я маю на увазі зовнішніх спостерігачів, оскільки кримським татарам все зрозуміло і так.
Муфтіят підводили до служби новій владі з першого дня анексії, і зараз ми просто спостерігаємо фінал процесу. Служба ця полягає не тільки і не стільки в здійсненні релігійних обрядів, про них тут можна навіть не говорити, скільки в старанному виконанні Еміралі Аблаєвим та його оточенням ролі «легітимних» представників кримськотатарського народу для російських пропагандистських ЗМІ.
Справа в тому, що з кримськими татарами російська влада потрапила у власноруч розставлену пастку. Меджліс, з яким спочатку намагалися вести переговори, зрозумівши справжні наміри Кремля, від співпраці відмовився. Всенародно обраний голова Меджлісу і національний лідер кримських татар, Рефат Чубаров та Мустафа Джемілєв, вигнані з Криму до Києва. Члени Меджлісу в Криму, за винятком кількох людей, владі не присягають, та й ті – лише приватні особи. Вони не можуть назвати себе проросійськими представниками Меджлісу, до того ж вже з його складу виключені. Отримати якесь рішення Меджлісу, яке влаштовує владу, не можна, і в той же час замінити його іншим, підконтрольним меджлісом, в російських реаліях теж неможливо. Для цього довелося б проводити, нехай і фейкові, але все-таки вибори в недержавний представницький орган корінного народу. А це для Москви рівнозначно легітимізації національних рухів в усій країні.
У реаліях «російського Криму» у муфтія було лише два вибори: відмовитися від співпраці і стати приватною особою (несистемних муфтіїв у Росії не буває) або стати частиною системи. Аблаєв обрав друге
Разом, при відсутності інших варіантів, на роль «представника всього кримськотатарського народу» був затверджений Еміралі Аблаєв. Він ніколи не користувався великим авторитетом, швидше був тінню Мустафи Джемілєва. Але ті часи залишилися в українських реаліях. У реаліях «російського Криму» у муфтія, дивлячись правді в очі, було лише два вибори: відмовитися від співпраці і стати приватною особою (несистемних муфтіїв у Росії не буває) або стати частиною системи. Аблаєв обрав друге. Напевно, в душі мотивуючи це тим, що він рятує кримськотатарські мечеті від сектантів і чужинців. Але ціна такого порятунку навряд чи виправдовує отриману вигоду.
Розплачуватися за можливість залишитися в кріслі й «зберегти мечеті» (цей аргумент наводиться «пошепки», тільки для своїх, адже не може ж Росія відняти мечеті) вже довелося: мовчанням про політичні вбивства кримських татар, про десятки політв'язнів і депортованих з Криму, про «казачі рейди» домівками кримських татар, про обшуки у співробітників ATR Ельзари Іслямової, Лілі Буджурової та Романа Спиридонова і про багато чого ще, про що людина, що претендує на роль навіть не лідера, а просто морального авторитету для кримських татар, не може мовчати за визначенням.
Головним страхом кримських татар у Криму, крім депортації, зараз є страх стати викраденим і зниклим без вісті. «Зниклих» не шукають. «Де він? У ІДІЛ»
Я розумію, як це важко зрозуміти тим, хто живе на волі, але головним страхом кримських татар у Криму, крім депортації, зараз є страх стати викраденим і зниклим без вісті. Законних підстав для переслідувань у влади немає, а так: була людина – і немає людини. «Зниклих» не шукають. «Де він? У ІДІЛ». Так кажуть представники влади про кримських татар, які ніколи не були суперрелігійними, а тим більше екстремістами, коли вони йдуть з дому до інституту чи до родичів і більше не повертаються.
Так от. Про це, найактуальніше, Аблаєв та його люди теж мовчать. Вони публічно закликають і без того мирний народ до смирення, не відстоюючи його права і безпеку навіть формально. А власною «смиренністю» рятуючи лише свої крісла, кабінети і матеріальний достаток. Кримські татари це добре розуміють. І навіть ті деякі, хто публічно виправдовують дії муфтія, що називає ледь не терористами своїх іще недавно найкращих друзів – Джемілєва і Чубарова, – визнають в особистому листуванні зі мною: жодних виправдань йому, крім страху, немає. У відповідь я наводжу за приклад польських ксьондзів. Яких реально саджали і вбивали, але вони, як люди віруючі, не здавалися. А з муфтія і його людей не впала жодна волосина.
Мусульманська громада Криму переживає зараз найскладніші часи з часу сталінської депортації. Тоді кримських татар позбавляли батьківщини, тепер – голосу і честі
На закінчення додам, що останні «заяви муфтіяту», витримані вже суворо у стилістиці російської пропаганди (не впевнений, що Аблаєв взагалі доклав до них руку), підписані якоюсь «радою ДУМК», склад якої не наводиться. А імами з районів та сіл, за моїми відомостями, дізнаються про все з сайту муфтіяту. Один місцевий імам, імені якого я навести не можу, написав, що він і його колеги з різних районів хочуть відмежуватися від вірнопідданських слів. Чи вистачить на це духу у них – не знаю. І ні до чого їх не закликаю. Але те, що мусульманська громада Криму переживає зараз найскладніші часи з часу сталінської депортації, очевидно. Тоді кримських татар позбавляли батьківщини, тепер – голосу і честі. Але, попри все, я знаю, що кримськотатарський народ ніколи не змириться зі становищем народу другого сорту в Криму («колисці руського світу й історичній батьківщині стародавніх греків»), як запевняє влада, точніше, її пропаганда, тепер уже офіційні російські муфтії. Люди своє становище відчувають буквально шкірою. А вони – просто брешуть. Або мовчать. Що зараз одне і те саме.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
