Доступність посилання

ТОП новини

Василь Ганиш: У Криму ніхто не вірить, що мене могли заарештувати в Україні


Василь Ганиш

Київ – Кілька місяців у Дніпровському районному суді Києва триває розгляд резонансної справи обвинувачення колишнього депутата кримського парламенту Василя Ганиша у державній зраді. Він став першим із представників кримського депкорпусу, кого вдалося затримати українській владі. Це сталося наприкінці квітня минулого року на пункті пропуску «Каланчак». Ганиша звинувачують у тому, що 6 березня 2014 року своєю участю в засіданні тепер уже колишньої Верховної Ради Криму створив кворум під час голосування за проведення незаконного референдуму, що спричинило російську анексію Криму, а також у роботі в нелегітимних органах влади вже після початку окупації півострова.

Кілька місяців Ганиш провів у київському СІЗО. У середині січня суд змінив йому запобіжний захід на домашній арешт у зв'язку із загостренням серцевої недостатності в підсудного. На цей момент він проходить лікування в одній із лікарень Білої Церкви.

У той же час прокуратура АРК (при Генпрокуратурі України), що виступає держобвинувачем у суді у справі Ганиша, в апеляційній інстанції домагається скасування цього рішення, оскільки вважає, що воно ухвалене з порушенням норм Кримінально-процесуального законодавства. На останньому засіданні суду запобіжний захід у вигляді домашнього арешту для Ганиша був продовжений до 11 лютого. Кореспондент Крим.Реалії встигла поспілкуватись із ним у залі суду. В інтерв'ю підсудний розповів про подробиці свого затримання, життя в СІЗО й під домашнім арештом, а також про своє ставлення до ситуації в Криму.

Василь Ганиш і його адвокат Андрій Руденко в суді. Київ, 29 квітня 2015 року
Василь Ганиш і його адвокат Андрій Руденко в суді. Київ, 29 квітня 2015 року

– Василю Васильовичу, Ви говорите, що не ходили голосувати до кримського парламенту 26-27 лютого, коли ухвалювались перші рішення, що потягли за собою російську анексію Криму. Чому вирішили не йти?

– Бо мене не влаштовувало питання, яке там хотіли розглядати. Депутати тоді збирались із однозначною метою – змінити уряд Криму. Я був на той час задоволений діяльністю кримського прем'єра Анатолія Могильова. На той момент я працював заступником міського голови Феодосії, відповідав за економіку, і майже всі мої запити завжди були результативними.

– Якщо Ви не пішли на засідання кримського парламенту наприкінці лютого, то чому пішли голосувати 6 березня, коли розглядалося питання про проведення незаконного референдуму в Криму? Це було добровільно чи під тиском?

– Ні, тиску не було. Я це кажу, знаючи, що прокуратурою (АРК при Генпрокуратурі – КР) це буде використано проти мене. Коли мені зателефонували депутати (я не буду називати їхні прізвища) і повідомили, що буде сесія, я запитав: який порядок денний? Мені відповіли, що основне питання – проведення «референдуму» в десятиденний термін. Я запитав: а як це «референдум» може відбутись у десятиденний термін? Коли я дізнався, що там буде питання про приєднання Криму до Росії, я почав обдзвонювати інших депутатів і закликати їх не голосувати за це.

Приїхав тоді до парламенту. Там стояли люди з автоматами, всі в масках, вони ні з ким не спілкувалися. Заходити всередину парламенту потрібно було через вузьке розбите вікно біля дверей центрального входу. Я переступив через це розбите скло й увійшов усередину. Освітлення в холі не було. Щоб тебе пропустили далі, потрібно було показати озброєним людям депутатське посвідчення.

Василь Ганиш в Апеляційному суді. Київ, 12 травня 2015 року
Василь Ганиш в Апеляційному суді. Київ, 12 травня 2015 року

– Скільки там було озброєних людей?

– На кожному поверсі вони стояли. Напевно, їх було кілька десятків. Судячи з усього, у них у парламенті були чіткі місця дислокації, які мали стратегічне значення для захисту будівлі. Я думаю, що так було. Я піднявся на ліфті на шостий поверх, і там у приймальні голови Верховної Ради Криму Володимира Константинова почали збиратися депутати. Я почав із ними спілкуватися. Намагався переконати, говорив: «Хлопці, не наступайте собі на одне місце. Не робіть помилку. Чи не пиляйте сук, на якому сидите!». Я також підійшов до Цекова Сергія Павловича (тоді депутат кримського парламенту, нині – сенатор Ради Федерації від Криму – КР). Але він мені відповів: «Ви завжди, Василь Васильович, у своєму ракурсі! Вам лише б щось таке сказати».

– У чому Ви переконували депутатів?

– Я їх переконував голосувати проти «референдуму» і «приєднання» Криму до Росії. І для мене було шоком, коли в сесійній залі висвітилося табло з результатами голосування: 76 «за», 8 «не голосували» і 1 «проти».

– А скільки всього було депутатів тоді в залі?

– Я візуально прикинув, що в залі були присутні чоловік 70, не менше. І вже після голосування один із депутатів підійшов до мене й каже: «Ну, що, ти забив м'яч у свої ворота?». Я відповів: «Я не футболіст».

Андрій Руденко й Василь Ганиш. Київ, 24 червня 2015 року
Андрій Руденко й Василь Ганиш. Київ, 24 червня 2015 року

– Хто це був?

– Я не хотів би називати його прізвище.

– Ви знаєте, хто ці вісім депутатів, які утрималися під час голосування?

– Я припускаю. Але дізнатися точно було неможливо. І навіть уже після того, як мене затримали, моя дружина й син на прохання адвоката їздили неодноразово до парламенту і просили документ. Але не домоглися нічого.

– Якими були Ваші дії після голосування 6 березня, коли ви дізнались, що більшість депутатів проголосували за проведення «референдуму»?

– Я здав картку Верховної Ради (Криму – КР) старшому у групі фракцій «Регіони Криму» під розпис. І більше ця картка участі в голосуваннях Верховної Ради Криму не брала. Тому що я просто відмовився брати участь у цих засіданнях.

Василь Ганиш. Київ, 3 грудня 2015 року
Василь Ганиш. Київ, 3 грудня 2015 року

– Якщо Ви були проти російської анексії півострова, Ви не думали про те, що вам потрібно було їхати з Криму?

– Думав і не раз. Для того, щоб залишитись, у мене були об'єктивні причини. У мене в Криму залишаються четверо онуків, двоє синів, дружина. В Україні у мене рідний брат, племінники, хвора мама, якій 81 рік. Я ж у день свого затримання їхав саме до неї до Калуша (Івано-Франківська область. Василь Ганиш родом із цього міста – КР). Я тоді дізнався, що її виписали з лікарні.

– Як відбулося ваше затримання?

– Я виїхав із Феодосії, планував їхати до Одеси у справах і заодно хотів купити там подарунків мамі, а звідти їхати поїздом до Івано-Франківська й Калуша. Приїхав на пункт пропуску «Каланчак». І там 27 квітня мене при наданні паспорта затримали.

До мене підбігли прикордонники з автоматами і сказали пройти до окремої кімнати. Повідомили, що є рішення суду про моє затримання. Адвоката мені не давали. Майже 11 годин вони складали протокол мого затримання, хоча у мене навіть речей із собою не було.

Приблизно о 14:00 прибули працівники Херсонського управління СБУ, мене етапували туди. Потім надягли наручники й відвезли машиною до Києва. Прибули десь о 5:00 ранку наступного дня.

Василь Ганиш із адвокатом. Київ, 14 січня 2016 року
Василь Ганиш із адвокатом. Київ, 14 січня 2016 року

– Василю Васильовичу, Ви кілька місяців провели в київському СІЗО. Розкажіть, як це було?

– Вісім із половиною місяців я був у СІЗО. У мене була камера десь на вісім чоловік. Прогулянка – один раз на день, упродовж години. У цей час тебе виводять у дворик, закритий від зовнішнього світу, і зверху теж решітка. Камера сира, із грибком, але, як на мене, не холодна. Спав я у спортивних штанах. Готували ми собі самі. Продукти теж закуповували самі, нам їх передавали передачами. Тому що є те, що готують у СІЗО, майже неможливо їсти. У мене там почалися проблеми зі шлунком, хоча до цього все життя не знав, що це таке.

– Зараз Ви перебуваєте під домашнім арештом. У кого живете?

Готували ми собі самі. Продукти теж закуповували самі, нам їх передавали передачами. Тому що є те, що готують у СІЗО, майже неможливо їсти

– Зараз я живу у свахи в Білій Церкві. Вона працює, тому я майже весь день перебуваю у квартирі один. Час від часу телефоную до поліції. Я ношу на нозі електронний браслет, який фіксує моє пересування. За межі квартири я вийти не можу. Коли йду до лікарні, обов'язково погоджую це із прокурором, потім телефоную до поліції, інформую. І тільки після цього виходжу на вулицю. У цей час поліцейські відстежують моє пересування. Тобто ти прив'язаний, як собака, тільки без ланцюжка.

Однак у таких умовах я можу хоча б викликати швидку, коли мені стає погано. У СІЗО це зробити неможливо. І також у мене є можливість підлікуватися, пройти стаціонарне лікування.

– Ви зв'язуєтеся зі своїми родичами в Криму?

– Так, постійно. Вони підтримують мене.

– А що в Криму про Вашу справу говорять?

У Феодосії майже всі шоковані. Тому що всі знають, що я, будучи в Криму, частіше розмовляв українською мовою, ніж російською

– Днями я спілкувався з одним відомим кримським адвокатом із Феодосії. Він каже: у Феодосії майже всі шоковані. Тому що всі знають, що я, будучи в Криму, частіше розмовляв українською мовою, ніж російською. Тому ніхто не вірить, що мене могли затримати в Україні.

– Якщо суд виправдає вас, Ви залишитеся в Україні чи повернетеся до Криму?

– Спочатку я поїду до мами в Калуш. Я просив дітей переїхати туди жити. Тоді ще можна було продати житло у Криму, росіяни в перший рік купували його за великі гроші. Тепер це неможливо. Тому я залишусь у Криму.

– Які у Вас як у супротивника російської анексії плани на життя в «російському» Криму?

– Я пенсіонер. Я не планував працювати ні в органах влади, ні в інших органах. Я планував півроку проводити вдома в Україні з мамою і півроку – з сім'єю у Криму. Я планував перевести онуків на навчання до України.

Я українець. Я виріс і вихований в Україні

– Чому Ви хочете, щоб вони навчалися саме в Україні?

– Тому що я родом з України. Я українець. Я виріс і вихований в Україні і хочу, щоб вони отримали нормальну європейську освіту.

– Ви припускаєте, що реально можете відповідати за злочин, в якому вас звинувачують?

– Я допускаю будь-які варіанти розвитку ситуації. Від суми, чуми й від тюрми зарікатися не можна. До квітня 2015 року я не вірив у те, що зі мною може таке статися.

– Ви заперечуєте свою провину в держзраді. А чи є, на вашу думку, така вина в діях тих ваших колег у кримському парламенті, які голосували за незаконний референдум?

– Я не знаю. Я вважаю, що будь-який депутат має право на свою позицію. Хоча вона й повинна мати межі. Якщо ця позиція спрямована на зрив конституційного ладу, то, звичайно, це є кримінальним злочином. Нехай правоохоронні органи розбираються, але об'єктивно.

– Ви жили у Криму в російських реаліях. Як Ви оцінюєте ситуацію?

– Як там зараз, після громадянського блокування півострова, не знаю. А в перші дні російська влада вкидала великі кошти у Крим. Тому соціально незахищені громадяни почували себе чудово. А постраждали ті, у кого був бізнес, а також жителі приморських регіонів, які здавали житло туристам.

У перші дні російська влада вкидала великі кошти у Крим. Тому соціально незахищені громадяни почували себе чудово

– Ви вірите в перспективу «російського» Криму?

– Мені складно відповісти на це питання. З тією позицією міжнародної спільноти, яка є, із запровадженими санкціями, я не думаю, що у російської влади є стільки вільних грошей, щоб утримувати економіку Криму на плаву.

– Ви підтримуєте міжнародні санкції щодо Криму і Росії?

– Проти Криму не підтримую. Там живуть українці, кримські татари і представники багатьох інших національностей.

– Але там живе й окупаційна влада, яка знищує українців і кримських татар...

– Там живуть громадяни України! І їх там не тисячі, а два мільйони. Я був свідком тих подій, які відбувались у Криму наприкінці лютого 2014 року, і бачив, що, крім Порошенка (президент України – КР), який тоді навіть статусу не мав, і крім Сергія Куніцина (народний депутат України, на момент анексії Криму – постпред в. о. президента України – КР), ніхто не приїхав на переговори, ніхто навіть не збирався цього робити. Команди не дали українським військовослужбовцям захищати Крим. Про що ми зараз говоримо?! Крим залишили. Ніхто палець об палець не вдарив, щоб щось виправити. Тому говорити про те, що кримчани зараз мають розплачуватися за це, неправильно.

  • 16x9 Image

    Вікторія Веселова

    Кримська журналістка, оглядач політичних, економічних і соціальних тем в анексованому Росією Криму. З Крим.Реалії співпрацює з 2014 року. З метою безпеки справжнє ім'я та інші відомості про автора не розкриваються.

XS
SM
MD
LG