Росія: за скарги на чиновників – психіатричний діагноз

Олександр Валієв

Протистояння керівникам, чиновникам і начальникам – це психічне відхилення. Такої тактики і практики дотримується влада Ханти-Мансійського автономного округу Росії, а суди і певні лікарі виступають на її боці. За надто наполегливе опонування «відповідальним особам» кілька людей у цьому регіоні вже відправили на примусовий огляд до психіатрів. Громадяни, які критикують начальство тут, ризикують стикнутися з цілим комплексом проблем, у тому числі, втратити роботу і отримати діагнози, які можуть ускладнити життя.

Ті з постраждалих, з ким поговорив кореспондент Радио Свобода, розповідали про свої візити на особистий прийом до Ханти-Мансійського губернатора Наталії Комарової, після чого проблем у їхньому житті ставало ще більше. Фахівці в галузі психіатрії стверджують, що включити радянську практику розміщення незадоволених до «психушок» сьогодні не дозволяє російський закон. На захист своїх колег із Ханти-Мансійського округу вони кажуть, що зараз у Росії дійсно стало більше людей, чиї претензії до влади носять ірраціональний і навіть маніакальний характер. Але це не знімає питань про те, чому саме в Ханти-Мансійському автономному окрузі (ХМАО) громадська активність так часто стає «діагнозом».

Лариса Рафікова з чоловіком і двома маленькими дітьми живуть в Когалимі – мономісті (місто, збудоване довкола містоутворюючого підприємства – ред.) з населенням трохи більше 60 тисяч осіб. Жінка і не припускала, що її активна життєва позиція і спроби навести порядок у комунальній сфері обернуться примусовим психіатричним оглядом.

Конфлікти з керуючою компанією, за словами Лариси, почались 2014 року, 2015-го продовжились. Протистояння і тиск на родину стали занадто жорсткими – Лариса вирішила звернутись до губернатора ХМАО Наталії Комарової, і у своєму зверненні згадала статтю Кримінального кодексу про доведення до самогубства. Після цього історія стала обростати жорсткішими сюжетами.

«11 вересня, в ніч з п'ятниці на суботу, без попередження родичів, без оповіщення мене з нанесенням побоїв, із застосуванням електрошокерів відвозять до Сургутського психоневрологічного диспансера. При цьому не було судового рішення. За фальшивим висновком якогось Пуртова, у якого я ніколи не була на прийомі. Це психоневрологічний диспансер за 300 верст!»

До тієї ночі 11 вересня, яку подружжя Рафікових запам'ятає надовго, події розгорталися так. Стикнувшись із тиском з боку керуючої компанії, Лариса пережила стрес – на цьому ґрунті у неї почалися головні болі і безсоння. Вона звернулася до Когалимської міської лікарні, до дільничного психотерапевта. І невдовзі після відправки емоційного листа губернатору Комаровій цей лікар раптом викликав її до себе на позачерговий прийом. Коли пацієнтка прийшла, в кабінеті, крім лікаря, її чекав незнайомець. Він почав ставити їй запитання, а прохання залишити їх наодинці з лікарем, як того вимагає закон про нерозголошення персональних медичних даних, ігнорував. Згодом виявилося, що це психіатр Пуртов, який пізніше на підставі тієї самої бесіди видав направлення на примусовий огляд Лариси Рафікової в психоневрологічному стаціонарі.

«Чоловік, коли мене забирали, просив судове рішення, сказав, що без нього він мене нікуди не відпустить. Знімав усе, що було в приміщенні, на відеокамеру. Потім продовжував знімати на вулиці, як мене заштовхують в машину швидкої допомоги, але у нього цю камеру вибили. А коли він взяв мене за руку, щоб відвести додому, до нього застосували електрошокери, він впав, ніякої допомоги йому ніхто не надав».

Ларису відвезли до Сургута, в психоневрологічний диспансер. Дозволу суду у швидкої допомоги і поліції не було. Відповідно до закону, без рішення суду людину можуть примусово доставити на огляд і протримати 48 годин, якщо психіатр, який виїхав до пацієнта, вважатиме, що він становить небезпеку для себе або оточуючих. Яку загрозу становила Лариса, ні їй, ні чоловікові не пояснили. Фахівці клініки, куди її доставили, визнали Рафікову здоровою – відповідний висновок є. Після цього вона пройшла обстеження у психіатрів у Москві, які також не виявили патології. Лариса стала скаржитися на примусову госпіталізацію в прокуратуру, а на співробітників швидкої допомоги – в департамент охорони здоров'я. Була на прийомі й у губернатора Комарової.

«Після цього я двічі зустрічалася з губернатором, обидві зустрічі записала на диктофон. Пояснити цю ситуацію вона мені не змогла. Вона на мене кричала, підвищувала голос, на цю тему не розмовляла. Після всього цього мені зателефонували з Департаменту охорони здоров'я Югри, якийсь Гурін. І він, пояснивши ситуацію, сказав, що так, ми діяли за вказівкою губернатора. Запис теж є».

У порушенні кримінальної справи за фактом примусового психіатричного огляду Ларисі спочатку відмовили. Щоправда, вона домоглася скасування цього рішення. Але також і того, що тепер її знову хочуть оглянути в психіатрії, але тепер уже через суд. У позовній заяві дільничний психіатр Когалимської лікарні припускає наявність у Рафікової важкого психічного розладу, посилаючись, зокрема, на «її впевненість, яка не піддається психологічній корекції, у наявності корупційної групи в місті Когалим» і «в уявному обмеженні її прав». Про те, що громадянка Рафікова вже проходила примусовий психіатричний огляд, який не виявив патології, дільничний психіатр у позовній заяві замовчує.

До югорського правозахисника, помічника депутата Держдуми Росії Антона Пантіна звернувся його земляк Олексій Хмелевський, який під час візиту до їхнього міста губернатора Наталії Комарової публічно поскаржився їй на якісь порушення в роботі місцевої лікарні. В установі провели перевірку.

А ось як про подальші події розповідає Антон Пантін: «Перевірка виявила численні порушення, як я зрозумів. І головлікар Биков Володимир, який є депутатом міськдуми Югорська, був відсторонений від посади. Я так розумію, він поспілкувався зі своїми колишніми колегами, і вони написали якісь доповідні записки. Що цей товариш себе неадекватно поводить, що ледь не погрози фізичної розправи були. І ось на підставі цих трьох або чотирьох записок матеріал був направлений до психіатра. І він написав позовну заяву, а суддя ухвалив рішення направити Хмелевського на психіатричну експертизу. Наразі чоловік подав апеляційну заяву і одночасно з'їздив до Єкатеринбурга, і в одному із закладів пройшов огляд. Йому видали довідку, що він здоровий, і жодних відхилень у нього немає. Це надзвичайно серйозний посил для людей, які ведуть діяльність, аналогічну моїй – правозахисну, громадську. З будь-ким можуть так вчинити, на підставі ледь не анонімок. Система налагоджена, це якийсь 37-й рік, можливість будь-якого змусити замовкнути».

Однак, керівник юридичної служби Незалежної психіатричної асоціації Росії Юлія Аргунова вважає, що сучасне законодавство дуже чітко регламентує роботу лікарів-психіатрів з їхніми пацієнтами: «Раніше це були люди відносно здорові, які дійсно потрапляли в жорна психіатрії. І до нас дуже багато звертались постраждалі в 1990-ті, 2000-і роки. А зараз, в основному, звертаються люди з психічними розладами тією чи іншою мірою. Звісно, ситуація змінилася. У нас є закон про психіатричну допомогу, і він виконується. І у лікаря буде купа проблем, якщо він щось порушить в плані судової процедури і так далі. Зараз у лікаря є нові обов'язки, вони повинні складати не один висновок, а два, пацієнт повинен бути присутнім на судовому засіданні, йому повинні знайти адвоката. Тобто існує купа усіляких нюансів. Закон увесь час посилюється, і новий кодекс адміністративного судочинства багато нових обов'язків наклав на лікаря при недобровільній госпіталізації. Тому зараз взяти людину і кудись в небуття відправити – досить складне завдання».

За словами медичного психолога, виконавчого директора Незалежної психіатричної асоціації Росії Любові Виноградової, випадки притягнення психіатрів для оцінки стану людей, які багато і часто скаржаться на органи влади, можна назвати типовими для Росії. Як правило, справа обмежується оглядом і постановкою якогось «неважкого» діагнозу, на кшталт розладу особистості. Госпіталізація і примусове лікування в таких випадках практично виключені, і на цьому історія, швидше за все, буде закінчена. Однак вона може і розвиватись, якщо людина продовжить скаржитись на чиновників.

Оригінал публікації – на сайті Російської редакції Радио Свобода