Доступність посилання

ТОП новини

Гляйвіц і Локербі. Чому росіяни не вірять у війну з Україною


Політична карикатура Євгенії Олійник

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Є щось дивне в розмовах з хлопцями з Росії. Ну тобто ти у них питаєш про те, що вони думають про участь Росії у подіях на Донбасі, а у відповідь чуєш хрестоматійне «Які ваші докази»?

Раз по раз вони просять показати, довести і надати. Причому незрозумілий критерій «остаточного доказу». Якщо НАТО публікує знімки того, як бронетехніка перетинає кордон – то це тому, що воно НАТО і клепає фальшивки. Якщо «прем'єр-міністр» «ДНР» Захарченко дякує російським військовим, які приїхали під час своєї відпустку воювати за Донбас – то це лише слова, і мало хто і що там говорить. Якщо після двох місяців запеклих боїв, в результаті яких українська армія наступала і перемагала, вона раптово за два дні опиняється в котлах, то це пов'язане з вишколом командирів «ДНР», які є хорошими тактиками і ще кращими стратегами.

Всі розуміли, що дії Німеччини безпосередньо випливають із суми того, що вона зробила напередодні. А напередодні був аншлюс Австрії і розділ Чехословаччини

Ця жага остаточних і безповоротних доказів тим дивніша, що в тому ж таки кримінальному праві вердикт виносять не тільки на основі прямих доказів, але іноді цілком навіть на підставі непрямих.

Однією з формальних приводів для початку Другої світової послужив Гляйвіцький інцидент – коли солдати СС інсценували напад поляків на німецьку радіовежу. Навряд чи хоч у когось до кінця війни були неспростовні докази того, що Гляйвіцький інцидент є справою рук Берліна. Але при цьому всі розуміли, що дії Німеччини безпосередньо випливають із суми того, що вона зробила напередодні. А напередодні був аншлюс Австрії і розділ Чехословаччини.

Мені складно зрозуміти людей, які вважають, що навіть після історії з Кримом Росія непричетна до подій на сході України

Мені складно зрозуміти людей, які вважають, що навіть після історії з Кримом Росія непричетна до подій на сході України. У певному сенсі навіть простіше спілкуватися з тими, хто нарікає на те, що Москва недостатньо активно підтримує «ДНР». Тому що лицемірство під маскою юридичної казуїстики виглядає тим більш фальшиво, якщо під ним ховається гордість за політику Кремля.

Домогтися прямих доказів злочину (а введення військ на територію суверенної держави є саме злочином) за лічені тижні неможливо

Надайте докази – просять вони, старанно не помічаючи, що збір повноцінних свідчень для суду ніколи не був швидким. Згадайте хоча б авіакатастрофу над Локербі, яка трапилася в грудні 1988 року. Бомба, закладена в літак лівійським терористом, вибухнула в той момент, коли судно пролітало над Шотландією (тобто доступ до уламків не був обмежений). Проте, розслідування зайняло два роки, звинувачення двом лівійцям було висунуте в листопаді 91-го (одного визнали невинним, іншого засудили до довічного ув'язнення). Це лише одне з підтверджень того, що домогтися прямих доказів злочину (а введення військ на територію суверенної держави є саме злочином) за лічені тижні неможливо – тим більше, якщо ви наполягаєте на всій повноті цивільно-правової тяганини. Судовий процес навіть над спійманим на гарячому злочинцем розтягується на місяці.

Доти, поки картинка виглядає так, що Україна бореться проти бунтівних проросійських областей, то слабкі – саме «ДНР» і «ЛНР». А якщо Україна бореться проти російської армії, то вже Київ отримує штандарт фізично слабкого, але морально сильного

Причина такого завзяття цілком зрозуміла. Тому що ми всі виросли на тому, що в боротьбі сильного зі слабким моральна перевага завжди на стороні слабшого. Не чіпати жінок і дітей, польська кіннота проти танків Гудеріана – слабкий завжди має право на моральний пріоритет, тому що воювати проти переважаючих сил – це торжество духу над обставинами.

І доти, доки картинка виглядає так, ніби Україна бореться проти бунтівних проросійських областей, то слабкі – саме «ДНР» і «ЛНР». А якщо Україна бореться проти російської армії, то вже Київ отримує штандарт фізично слабкого, але морально сильного.

А з цим ваш співрозмовник з Росії навряд чи захоче змиритися.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG