Доступність посилання

ТОП новини

Із чоловіком – академіком Андрієм Сахаровим, одним із лідерів демократичного руху в СРСР, – вона розділила всі тяготи спільного життя. Вольова, пряма, зовні повний антипод чоловіка – вона мала на нього величезний вплив. Недоброзичливці називали її «злим генієм Сахарова» – втім, очевидно, що до демонізації образу Олени Боннер значною мірою були причетні ЦК і КДБ, що ненавиділи її. Сьогодні, 15 лютого, Олені Георгіївні Боннер виповнилося б 95. Вперше ця стаття була опублікована в лютому 2016 року.

Олена Боннер народилася 15 лютого 1923 року в Туркестанській АРСР. Її виховав вітчим – тбіліський вірменин Георгій Аліханян – у 1920-1921-х роках перший секретар Вірменської СРСР; у 1938 році він був розстріляний. Мати – Рут Григорівна – походила зі стародавнього єврейського роду, була засуджена до 20 років таборів, відсиділа вісім – після смерті Сталіна її реабілітували.

Олена 1940 року вступила на вечірнє відділення факультету російської мови і літератури Ленінградського педагогічного інституту імені Олександра Герцена.

На самому початку війни вона була мобілізована до Червоної армії, працювала в одній із санітарних «летучок», які перевозили поранених і евакуйованих із Ленінграда з берега Ладоги до Вологди. В результаті авіанальоту отримала важке поранення й контузію, лікувалась у госпіталях. Після одужання працювала спочатку медсестрою, а з 1943 року – старшою медсестрою у військово-санітарному потязі. День Перемоги 9 травня 1945 року зустріла під австрійським Інсбруком.

На фронті
На фронті

Після війни до навчання на філологічному факультеті вона вже не поверталася, вважаючи за краще професії педагога не менше благородну професію дитячого лікаря. У 1947-1953 роках Олена навчалась у Першому Ленінградському медичному інституті, проте була виключена з інституту за висловлювання з приводу «Справи про сіоністську змову в МДБ»; після смерті Сталіна відновлена.

Після закінчення інституту вона працювала дільничним лікарем, потім лікарем-педіатром пологового будинку, викладала. Була удостоєна звання «Відмінник охорони здоров'я СРСР». Олена вийшла заміж за Івана Семенова – батька її дітей Тетяни й Олексія, з яким 1965 року розлучилася.

Незважаючи на трагічну долю батьків, довгий час Боннер залишалась абсолютно радянською людиною, 1965-го року вона навіть вступила до лав партії. Проте через три роки, після придушення «Празької весни», її світоглядні позиції похитнулись, а 1972 року вона й зовсім вийшла з КПРС – у зв'язку з невідповідністю своїх переконань політиці партії.

На той час вона долучилась до числа тих небагатьох, кого пізніше історики назвали «дисидентами» чи «інакодумцями». Олена їздила на процеси правозахисників, заснувала фонд допомоги дітям політв'язнів. Під час однієї з таких поїздок 1970 року в Калузі вона познайомилась із академіком Андрієм Сахаровим, на той момент вдівцем, і через два роки вийшла за нього заміж.

Своє життя Олена Георгіївна розділила на три періоди. Ось що вона написала 1990 року до першої річниці від дня смерті Андрія Дмитровича Сахарова: «Літак летів над океаном. За ілюмінатором було рожеве світанкове небо. Подумалося, що я прожила три життя. У першому теж було рожеве небо, дитинство, світле кохання дівчинки-підлітка, вірші, сирітство, танці, війна, смерть. Але це перше життя все було – рожеве небо. Друге життя – пологи, жіноче щастя, радість професійної праці. Його головним змістом були діти. Третє життя – Андрій! Як у старій казці, зійшлися дві половинки душі, повне злиття, єднання, віддача – у всьому, від найбільш інтимного до загальносвітового, завжди хотілося самій собі сказати «такого не буває!». «Ти – це я» – формула цього життя. Вона стала вищим сенсом усього життя. Всіх – першого, другого, третього. І об'єднала їх в одне».

Разом подружжя продовжувало правозахисну діяльність. Дочка й син були виключені з вишів і в кінці 70-х років були змушені емігрувати. 1975 року Боннер представляє академіка Сахарова на церемонії вручення Нобелівської премії в Осло. Самого Сахарова радянська влада не пустили на церемонію вручення. А Боннер якраз була за кордоном, де їй робили операцію на оці.

«Я нічого не вирішувала. Андрій Дмитрович на весь білий світ оголосив, що раз його не пускають, то він доручає отримати Нобелівську премію і брати участь у всіх етапах Нобелівській церемонії мені». Вона виголосила присутнім промову Сахарова, в якій містився заклик до істинної розрядки і справжнього роззброєння, загальної політичної амністії у світі і звільнення усіх в'язнів совісті.

Говорилось у Нобелівської премії Сахарова і про проблему кримських татар, які продовжують зазнавати дискримінації в СРСР... За місяць до цього, у квітні 1976 року, в Омську був суд над Мустафою Джемілєвим.

До моменту суду Джемілєв тримав багатомісячне голодування. Для участі і спостереження за ходом процесу до Омська прибув академік Сахаров разом із дружиною Оленою Боннер, а також активісти кримськотатарського руху. Серед останніх була й Айше Сеїтмуратова, яка згадує: «Міліція нікого, крім матері і братів, на суд не пускала. Андрій Дмитрович і Олена Георгіївна почали вимагати увійти. Щоб спробувати пройти, я взяла із собою паспорт моєї матері – її дівоче прізвище Джемілєва. Міліціонер спробував вирвати з моїх рук паспорт, я опустила руку з паспортом, і він хотів зловити її внизу... Вирішивши, що це моя рука, міліціонер став викручувати руку Олени Георгіївни, яка закричала: «Ой, мені руки викручують». Андрій Дмитрович, недовго думаючи, дав міліціонеру ляпаса.

У Боннер був у сумці магнітофон, щоб записувати хід процесу, вона стала сумкою розмахувати, і сумка полетіла в бік... Туди побігли міліціонери, але я як колишня спортсменка випередила всіх – схопила сумку, притиснула її до себе і вже не випускала. Боннер і Сахарова почали відводити, а я руками притримувала двері. І тут почула голос Сахарова: «Айше, я наказую, прибери руки: мене візьмуть – випустять, тебе візьмуть – посадять. Мустафу не можемо звільнити, за тебе доведеться боротися». І мені довелось підкоритися «наказу» Андрія Дмитровича».

Уже після припинення майже річного голодування, згадує Мустафа Джемілєв, «коли я в тюремних умовах намагався відновити сили, Олена Боннер залишилася в Омську, діставала якісь соки небачені, ліки, вітаміни».

Олена Боннер, Сафінар Джемілєва, Мустафа Джемілєв, Андрій Сахаров
Олена Боннер, Сафінар Джемілєва, Мустафа Джемілєв, Андрій Сахаров

З великою теплотою відгукується про Олену Георгіївну Айше Сеїтмуратова. Саме завдяки Боннер, коли Айше загрожував уже третій арешт, їй улітку 1978 року вдалося досягти дозволу на виїзд із СРСР. Сеїтмуратова згадує: «Олена Боннер – людина справедливості, людина високих почуттів. У СРСР вона жила в хороших умовах, але вона й Андрій Дмитрович пішли шляхом захисту принижених, пригноблених, засуджених».

12 травня 1976 року Боннер підписалася під установчим документом Московської Гельсінкської групи. Перший документ МГГ, підписаний Оленою Боннер, Юрієм Орловим, Михайлом Бернштамом, Олександром Гінзбургом, був датований 18 травнем 1976 року.

Він вийшов у день депортації кримськотатарського народу й називався «Про переслідування Мустафи Джемілєва». Документ починався так: «Наприкінці квітня 1976 року в Омську відбувся суд, який засудив 33-річного кримського татарина Мустафу Джемілєва, який раніше вже провів вісім років у таборах, ще до двох із половиною років табору суворого режиму. Джемілєва звинувачували за статтею 190-1 Кримінального кодексу Української РСР «завідомо неправдиві наклепницькі вигадки, що ганьблять радянський суспільний і державний лад». Безпосередньо у провину Джемілєву ставилися його висловлювання про національну політику СРСР – а саме про становище кримськотатарського народу, депортованого з історичної батьківщини 1944 року, який досі не має можливості повернутися на батьківщину через протидію влади».

1979 року Сахаров і Боннер, ризикуючи свободою, їдуть до Ташкента – щоб знову брати участь у захисті Мустафи Джемілєва, заарештованого в черговий раз. А незабаром захисту потребував уже сам академік...

Олена Боннер і Андрій Сахаров у Горькому
Олена Боннер і Андрій Сахаров у Горькому

22 січня 1980 року дорогою на роботу він був затриманий, а незабаром засланий до Горького – міста, що на той час було закритим для відвідування іноземними громадянами. Сам Сахаров пов'язував заслання зі своїми виступами проти введення радянських військ до Афганістану. Указом Президії Верховної Ради СРСР він був позбавлений звання тричі Героя Соціалістичної Праці й постановою Ради Міністрів СРСР – звання лауреата Сталінської і Ленінської премій.

Олена Георгіївна вирушила із Сахаровим у заслання. 1984 року вона була засуджена Горьківським обласним судом за статтею 190-1 КК РРФСР (наклеп на радянський суспільний і державний лад), покарання відбувала за місцем висилки чоловіка в Горькому.

Після звільнення, на самому початку перебудови, подружжя повернулось до правозахисної діяльності. 1987 року разом із Сахаровим Боннер узяла безпосередню участь у зародженні таких громадських об'єднань і клубів, як «Меморіал», «Московська трибуна».

ПІсля повернення із заслання з Маргарет Тетчер
ПІсля повернення із заслання з Маргарет Тетчер

Після смерті чоловіка Олена Георгіївна виїхала до Бостона до дітей, проте зв'язки із Росією не втрачала. З 1997 року вона була членом Ініціативної групи «Спільна дія», створеної учасниками демократичного руху 1960 – 70-х років і представниками активно чинних правозахисних організацій. Стала Головою неурядової міжнародної організації «Громадська комісія з увічнення пам'яті Андрія Сахарова – Фонду Сахарова».

Мітинг на згадку про загиблих під час серпневого путчу 1991 року
Мітинг на згадку про загиблих під час серпневого путчу 1991 року

Олена Георгіївна входила до комісії із прав людини при президентові Росії з її заснування до 28 грудня 1994 року, проте вийшла з неї, не вважаючи для себе за можливе співробітництво з адміністрацією президента, яка розв'язала російсько-чеченську війну.

У червні 2012 року Олени Георгіївни не стало...

У некролозі Меджлісу кримськотатарського народу говорилося: «Олена Боннер була одним із найбільш послідовних і принципових правозахисників СРСР, які виступали на підтримку прав кримськотатарського народу... У вдячній пам'яті кримськотатарського народу ім'я Олени Боннер назавжди збережеться як символ відданого людського служіння ідеалам справедливості, добра й демократії».

XS
SM
MD
LG