Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
На жаль, за 90 років існування модерного авторитарного режиму російські еліти так і не навчилися формувати якісно нові структури влади. Партія, таємна поліція, культ батька нації – все це вже було.
Недовгий експеримент з демократизації та вестернізації Росії в 90-х закінчився повним фіаско: мешканці рівнинних регіонів не зуміли винести успіху більш ефективних західних сусідів, здатних програмувати сучасність.
Загадкова російська душа, яку століттями оточували кочівники, за цей час увібрала в себе стільки підозрілості, невіри в союз не за переконаннями, а прагматичним інтересам, що державною релігією Росії стала конспірологія.
«Все на оборонку» – це не продукт божевілля конкретного правителя, а показник виняткової цінності сили
Саме цим пояснюється висока мілітаризація Росії. «Все на оборонку» – це не продукт божевілля конкретного правителя, а показник виняткової цінності сили. Закони та декларації, рівень і якість побуту, прагнення до щасливого життя – ніщо в порівнянні з можливістю швидкісного захоплення територій і умертвіння цілих народів.
Тому Росія визнає не силу права, а право сили, тому чисельність і боєздатність армії є головною умовою виживання влади. Що Кремль може запропонувати своїм громадянам, окрім зовнішньополітичних м'язів? Економічні блага, побутовий комфорт, культуру, високий технологічний рівень, хоч якусь стабільність? Після Криму – нічого...
У 2014 році вся Росія – від першої особи до рядового громадянина – повірила в те, що західні країни не зможуть або не захочуть спалювати мости з Москвою через українські проблеми. Анексія республіки так роздула національну гординю, що у росіян відбулося масове затьмарення розуму.
Хворобливе повернення до реальності триває ось уже два роки. Як не дивно, першими до тями почали приходити не московські ліберали, а кримчани
Хворобливе повернення до реальності триває ось уже два роки. Як не дивно, першими до тями почали приходити не московські ліберали, а кримчани, які раніше від усіх відчули тяжкість санкцій, блокад і геополітичної невизначеності. Поступово сенс події усвідомлюють й інші росіяни, вимушені розплачуватися за геополітичну авантюру Кремля.
І поки в Москві тривають мітинги валютних іпотечників, які напряму говорять, що приєднання півострова було жорстокою помилкою правителів, через яку страждають звичайні люди, в Україні блокують вантажний транспорт з російськими номерами.
Поки Кремль розраховує, що влітку частина західних санкцій буде скасована, Київ активно прив'язує обмеження до кримського питання, лобіюючи створення міжнародного формату деокупації республіки.
Безперервна низка конфліктів, зростання напруги між Росією та Україною не дозволяють ні європейським країнам, ні США розглядати Москву як потенційного партнера для переговорів
Безперервна низка конфліктів, зростання напруги між Росією та Україною не дозволяють ні європейським країнам, ні США розглядати Москву як потенційного партнера для переговорів.
Тому, якщо російський режим Володимира Путіна збережеться хоч якийсь тривалий час, проти Росії буде введена система стримування, покликана закупорити неадекватну російську владу всередині самої Російської Федерації до моменту зміни режиму. В результаті у Москви не повинно залишитися ні бажання, ні можливостей втручатися в долі сусідніх держав.
Політика стримування 2.0
Цього разу заходи стримування Кремля – це не частина американської дипломатичної доктрини, а очевидна і зрозуміла відповідь на виклики європейської безпеки, нехай і підкріплена зовнішньополітичним авторитетом США.
Перш за все, в стримуванні російської влади зацікавлені найближчі сусіди Росії і передові держави ЄС, в яких російські громади й опозиційні партії (особливо праві) віднедавна вважаються потенційними союзниками Москви.
Східна Європа готова йти на будь-які жорсткі дії, аби не допустити бодай найменшого ризику російського реваншу
Після сорока років існування під управлінням (або впливом) радянської держави Східна Європа готова йти на будь-які жорсткі дії, аби не допустити бодай найменшого ризику російського реваншу.
Тому історія з Україною і сприймається так болісно, тому нова політика стримування, що розвивається на наших очах, і виглядає настільки природно.
Насправді проблема не в санкціях або економічних потрясіннях, а в політичному організмі середини ХХ століття, який вмирає, який дивом дожив до наших днів. Ніхто не хоче з ним зв'язуватися, а тим більше – мірятися мускулами. Найпростіше – відгородитися і зробити все можливе, щоб мінімізувати російський вплив навіть як регіонального гравця.
Києву відведена ключова роль викривача Москви, її політичного антагоніста
У цій партії Києву відведена ключова роль викривача Москви, її політичного антагоніста, який будує свої відносини з агресивним сусідом не на основі економічної прагматики, а винятково в ціннісному вимірі.
Це підсвідомо розуміють і громадські діячі, які блокують транзитні можливості російського бізнесу, і активісти, які виступають за відмову від продуктів російської масової культури (особливо телебачення). Їхні дії спрямовані на те, щоб сформувати у росіян гостре відчуття залізної завіси, яка стрімко опускається, підвищити рівень критичного сприймання правлячого режиму всередині Росії.
Якщо росіяни не усвідомлюють злочинності власного політичного режиму, адекватного діалогу з сусідами у них не вийде: рано чи пізно все упреться в принципові речі – наприклад, обопільне визнання суверенітетів або факту військової агресії Кремля.
Так що політика стримування Росії від гри на полі країн-антагоністів режиму Володимира Путіна (України, Туреччини, Польщі, країн Балтики) – це довготривала стратегія, яка для Російської Федерації закінчиться як мінімум внутрішніми конституційними перетвореннями.
Лев Абалкін, кримський політолог
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
