Київ – В Україні цими днями згадують героїв Небесної сотні. Два роки тому, 18 лютого, влада президента-втікача Віктора Януковича почала зачистку Євромайдану в Києві. У цей же час у Криму починались події, які призвели до його російської анексії. Операції із захоплення півострова активно сприяли місцеві активісти руху під умовною назвою «антимайдан». Як склались їхні долі через два роки?
Противники західного впливу
Рух «антимайдан» з'явився у Криму наприкінці 2013-го року, коли стало зрозуміло, що акції протесту проти режиму Януковича у столиці триватимуть не один день, а кількість їхніх прихильників стрімко зростала. Тоді ще легітимна кримська влада, сформована із представників «Партії регіонів», стала активно говорити, що акції протесту несуть «націоналістичну загрозу» півострову і його жителям.
На хвилі озвучених керівниками Криму страшилок про «бандерівців» формувався рух супротивників Євромайдану. До нього увійшли представники провладної Партії регіонів і проросійських сил, які їздили до Києва для участі в мітингах на підтримку Януковича.
Паралельно в Криму дозрів і громадський рух «СТОП Майдан». Його сформували із представників молодіжного крила «Партії регіонів» і лояльних до влади представників Молодіжного уряду Криму, який був заснований останнім легітимним прем'єром автономії Анатолієм Могильовим. Учасники руху називали Євромайдан «акцією, проплаченою Заходом», і оголосили протест «проти іноземного втручання у внутрішні справи України». З цими гаслами вони проводили акції на вулицях і в навчальних закладах півострова.
Активісти навіть оголошували збір пожертвувань під вивіскою «Громадського штабу щодо стабілізації політичної ситуації». Однак потім з'ясувалося, що розрахунковий рахунок, відкритий для цих цілей, належить організації молодих регіоналів. А вже після перемоги Євромайдану кримські антимайданівці сприяли російському захопленню Криму. Через два роки після цих подій ми вирішили згадати про них і розповісти, як склались долі найбільш відомих персон.
Друзі-«парламентарі»
Відзначимо, що чимало тих, хто отримав нагороди й посади за антимайданівську діяльність і сприяння окупації Криму, пов'язані між собою давніми професійними і дружніми зв'язками.
Мабуть, одну з найбільш щедрих нагород від окупаційної влади отримав колишній заступник голови партії «Русское единство» (під керівництвом головного кримського сепаратиста Сергія Аксьонова) й екс-координатор її молодіжного крила Андрій Козенко. Після подій весни 2014-го року він отримав партквиток «Единой России», а потім був призначений віце-спікером сепаратистської «Держради» Криму й заступником голови фракції «Единая Россия». Минулого року його також нагородили медаллю «За захист Республіки Крим» – нагорода заснована так званим «головою» Криму Сергієм Аксьоновим за активну участь в анексії Криму.
Близький друг Козенка Володимир Бобков також став одним із тріумфаторів «антимайдану» і «Кримської весни». До анексії Криму він викладав у Таврійському національному університеті імені Вернадського, а останні роки був приватним підприємцем. І вже з серпня 2014-го року його кар'єра стала стрімко розвиватися. Попрацювавши всього місяць помічником члена Ради Федерації Федеральних зборів Росії Сергія Цекова, Бобков був призначений головою «комітету» з освіти, науки, молодіжної політики і спорту «Держради» Криму. Разом із Козенком він удостоєний медалі «За захист Криму».
Участь в антимайданівському русі й анексії Криму також сприяла кар'єрному зльоту двох подруг – співробітниць кримського парламенту Ольги Сульнікової й Оксани Сергієнко. Остання раніше працювала в корпорації «Укрросбуд» кримського сепаратиста Володимира Константинова.
Обидві до анексії Криму працювали в апараті місцевого парламенту. А вже після подій весни 2014-го року вступили до «Единой России» і стали депутатами «Держради» на постійній основі.
Сульнікова й Сергієнко також брали участь в урочистому прийомі кримських сепаратистів у Кремлі з нагоди «приєднання» півострова до Росії.
Обидві минулого року були нагороджені орденами «За вірність обов'язку». Цікаво, що цей орден є відомчою відзнакою МВС Росії і присвоюється за активну співпрацю з органами внутрішніх справ.
З молодіжного уряду в «депутати»
Різні посади в окупаційних органах влади півострова отримали й інші учасники антимайданівського руху Криму. Наприклад, колишній голова Сімферопольської міської організації «Молоді регіони», депутат міськради від «Партії регіонів» Сергій Лапенко, який раніше активно закликав усіляко протистояти іноземному втручанню у справи України, а згодом привітав захоплення Криму російськими військами і став членом партії «Единая Россия». Завдяки цьому знову став депутатом і наразі продовжує діяльність у депутатському корпусі Сімферопольської міськради.
Значно перевершили його успіхи колеги Лапенко по антимайданівській діяльності – представники Молодіжного уряду Криму. А саме воно тепер працює у статусі російського суб'єкта, приєднавшись до Асоціації молодіжних урядів Росії.
Стрімке кар'єрне зростання після анексії Криму очікувало й колишню міністра охорони здоров'я Молодіжного уряду Криму Анну Рубель. До складу молодіжного органу при Могильові вона потрапила зі студентської лави. А вже після подій весни 2014-го року Рубель влилася до лав «Единой России», отримала мандат депутата «Держради» й посаду заступника голови «Комітету» з питань державного будівництва й місцевого самоврядування.
Отримати місце в депутатському корпусі «Держради» вдалось і колишньому міністру соцполітики Молодіжного уряду Криму, молодому політологу, одному з координаторів руху «СТОП Майдан» Владиславу Ганжарі. Він також став членом «Единой России» й очолив штаб кримського відділення «Молодої гвардії» «єдиноросів».
Вдалося повернутись у владу на хвилі анексії Криму й колишньому депутату Верховної Ради АРК, екс-керівнику партії «Русский блок» Олегу Родивілову. Програвши місцеві вибори 2006 року, до публічної сфери він більше не повертався. Активізувався він на хвилі анексії Криму, допомагаючи проросійським силам. Зараз працює у представництві Міністерства закордонних справ Росії в Сімферополі.
Не нагороджені
Не отримав жодної посади в органах «влади» півострова після анексії відомий кримський журналіст, проросійський активіст, організатор громадського руху «Кримський фронт» Юрій Першиков. Учасники цього руху відомі тим, що захоплювали приміщення громадської організації «Кримський інформаційний прес-центр» у Сімферополі на початку окупації Криму і блокували українські військові частини. Однак заслуг Першикова перед «Кримською весною» у Криму не оцінили.
Не вдалося йому отримати й мандат депутата міськради Феодосії, за який він боровся під час незаконних місцевих виборів у вересні 2014 року під прапорами партії «Патриоты России». Виборчу кампанію він програв.
Пізніше стало відомо, що Першиков працює заступником «міністра» інформації, друку й масових комунікацій так званої «ЛНР», яка визнана в Україні терористичною організацією. На сторінці Першикова в Фейсбуці він оприлюднив свої фото з нині покійним лідером луганських бойовиків Олексієм Мозговим.
Також варто відзначити роль в антимайданівському русі Криму активістів «Національно-визвольного руху» (НВР). Вони виконували функцію тітушек, усіляко переслідуючи кримських правозахисників і учасників місцевого Євромайдану. «НВРівці» поширювали листівки з «чорними мітками», влаштовували провокації під час публічних протестів проти влади регіоналів і багато іншого.
Під час анексії Криму багато з них приєднались до місцевої «самооборони» і брали участь в акціях із захоплення кримських об'єктів. А після початку військових дій на Донбасі частина НВРівців вирушила воювати на стороні проросійських сил і співпрацювати із пропагандистськими медіа. Згодом стало відомо про загибель двох координаторів руху – Сергія Коренченкова й Андрія Вячало. В одній машині з ними загинув і фотокореспондент РІА Новини Андрій Стенін.
