Доступність посилання

ТОП новини

Піст і танці одне з одним


Сімферополь, гала-концерт «Татли сес», 6 грудня 2015 року
Сімферополь, гала-концерт «Татли сес», 6 грудня 2015 року
Анастасія Левкова

Минулого року в червні, коли християни східного обряду тримали Петрівський піст, я поводилась як ні риба ні м’ясо, себто наче постила, але наче їла і рибу, і м’ясо. Саме тоді з Туреччини приїхала на літні канікули моя подруга Мавіле, й ми домовилися зустрітись. Я запитала, до якого кафе підемо, вона відповіла: «Може, цього разу без кафе? У нас Рамазан, і я можу з тобою посидіти, але якщо тобі байдуже, то краще прогулятись у парку».

Я спохопилась: якщо в них Рамазан, тоді мені вже точно слід би попостити нашу Петрівку.

Я помітила, що мої друзі – кримські татари рідко кажуть при мені «Аллах», частіше – «Всевишній», – мабуть, тому, що вважають: так ніби спільніше, універсальніше. Коли ж вимовляють «Аллах», то мовчки я собі перекладаю на «Бог» – і уявляю Того, про Кого вони говорять, як Того, Чию присутність відчуваю щодня.

Я помітила, що коли йду повз мечеть чи заходжу туди, хочеться перехреститись.

Мій приятель Айдер мріє про те, що колись у вільному Криму ми чаюватимемо з ним у його будинку на вершині гори Тепе-Кермен, пишучи при цьому книжку про кримськотатарську й українську кухні – що є спільного, подібного і хто яку страву в кого перейняв

Мій приятель Айдер мріє про те, що колись у вільному Криму ми чаюватимемо з ним у його будинку на вершині гори Тепе-Кермен, пишучи при цьому книжку про кримськотатарську й українську кухні – що є спільного, подібного і хто яку страву в кого перейняв. Я часто готую шурпу і, якщо чесно, долма мені подобається більше, ніж голубці, а на язмі я прожила свого часу два тижні. Мені дуже подобається, що слово «кавун» у нас спільне (це, власне, тюркізм, що перейшов у нашу мову), а гарбуз по-кримськотатарськи – хабах (подібне на наш «кабак», «кабачок», який, як відомо, є родичем гарбузовим). Мені подобаються збіги не тільки у продуктовій лексиці – мене, наприклад, захоплює, що слово «шалик» кримськотатарською – «шал».

Мені подобається кримськотатарська музика, особливо якщо її виконують на сантурі чи сазі, особливо якщо її виконує Джеміль Каріков – кримськотатарський музикант-фольклорист і композитор. І я була б рада вміти плавних кримськотатарських танців.

Я би повірила в можливість космополітизму й планети як спільного дому. Повірила б, якби у протилежному мене не переконувало знання історії, спостереження за танго глобалізації й наголосу на національному – в цьому танго перша завжди робить рішучий крок уперед, а потім, під натиском другого, – неодмінно два кроки назад.

Я вірю у можливість спільного дому. Але – з різними кімнатами.

Я би хотіла бути українкою і вміти говорити чужими мовами, знати чужі танці й особливості постів одне одного

Я не впевнена, що від мене можна забрати мою українськість – дуже вже вона у мені вкорінена.

Якби довго жила в іншому місті, то перестала б почуватися львів’янкою, як колись перестала почуватися киянкою, – моя міська ідентичність надто вже розмита між містами. Але національну мені вже не розмиєш («Ты со Львова?» – «Ні, я з України», як співає гурт «Мері»). І я би цього не хотіла – це було б наче розмити під ногами ґрунт.

Але я би хотіла вміти танцювати кримськотатарські танці.

Мені страшенно подобається і єврейська музика – під деякі мелодії неодмінно думаю про сюжети з Біблії, а під «Хава нагіла» завжди мимоволі починаю підтанцьовувати, хоча б у думках. І я би хотіла мати можливість іноді зазирати до синагоги, як і слухати часом спів муедзина.

Я би хотіла, щоб народів було багато-багато. Як, зрештою, і є.

Мене так само захоплюють і грузинські танці – я би хотіла вміти згинати руки так гордо й різко, як це роблять грузинки. Я би рада володіти грузинською, а поки що тішуся, що знаю хоча б джентльменський набір з «дякую» та «добрий день», «так» і «ні», а також іще якісь слова на кшталт «супра» (бенкет), й рахувати до десяти.

Я би хотіла бути українкою і вміти розмовляти чужими мовами, танцювати чужі танці, знати про особливості постів одне одного, про нюанси історії й сучасності – хоча б сусідів, хоча б співнародів – тих, з ким живемо в одній кімнаті спільного дому – в одній країні.

Я би хотіла, щоб народів було багато-багато. Як, зрештою, і є.

І щоб усі вони їли поряд, постили пости одне одного, танцювали танці одне одного. Одне з одним.

І, може, Той, кого певний поет назвав Тим, Хто роздає географію, дивлячись на це, радів би. І танцював би разом із нами.

Анастасія Левкова, блогер

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG