Анастасія Лебедєва
На перший погляд, це зовсім звичайна історія. Адже тема щоденних телевізійних новин про життя і долі сотень сирійських біженців у таборах Європи стала для нас вже цілком звичною. Але цей репортаж – про кримськотатарську родину, яка не прийняла путінського режиму, окупації півострова, котра втекла з Криму і волею долі опинилася в таборі для біженців у Німеччині. Ось уже як два місяці глава сім'ї живе в місті Нойбург-на-Дунаї з дружиною і двома маленькими синами. Це історія про те, що змусило молодого чоловіка зі своєю сім'єю покинути рідний дім і бігти в невідомість, багато чого долаючи на цьому шляху.
Ще в українському Криму йому хотілося досягти більшого. Він завжди прагнув щось змінити в своєму житті, зробити його кращим і комфортнішим для себе і близьких йому людей. Невеликий суші-бар пропрацював недовго, його задавили податками, і в результаті він закрився. Потім, аж до анексії, були поневіряння в пошуках роботи в Україні та за її межами. Але все-таки головна причина, через яку сім'я вирішила поїхати, – це небажання жити в «російському Криму».
Справжні імена і прізвище наших героїв не називаємо з метою безпеки, але для зручності читачів будемо використовувати ім'я Арсен.
У телефонній розмові Арсен зізнається, що не вважає себе біженцем, а попросив політичного притулоку в Німеччині тому, що якусь частину свого життя хотів пожити за правилами і законами, щоб відчути нормальне життя. Через два місяці він так описує початок свого німецького періоду:
Настрій у таборі часто змінюється, адже всі поголівно, окрім сирійців, щиро вірять у те, що жити в Росії добре і що Путін переможе весь світ
– Дісталися до Мюнхена. Підійшли до поліцейського і попросили політпритулку. Нас не обшукували і направили до поліцейського відділку на центральний вокзал Мюнхена, де записали відомості про нас, зокрема і країну, звідки ми прибули. Процедура оформлення зайняла близько години. Після чого нас відправили в розподільник лише на пару днів. Там нас зустріли волонтери, нагодували, дітям дали іграшки.
Я поїхав із двома хворобами, одна з них – гепатит С. Терапія триває зазвичай шість місяців. Я взяв свої ліки, але лікар у таборі призначив додаткове лікування і ще виписав ліки. Безкоштовно.
За два дні нас відправили до Баварії, в Нойбург-на-Дунаї. Це місто з 28 тисячами населення, затишне і красиве. Клімат близький до кримського. Поселили в кімнаті на 20 осіб з двоярусними ліжками. В основному там жителі з Сомалі та Нігерії, сирійці та афганці. Всі ці люди звикли жити по-своєму, тому щодня стаються конфлікти. Ситуація напружена, але грабежів або насильства я не бачив.
Арсен веде щоденник, в якому описує кожен день свого перебування в таборі для біженців. Із щоденника:
«28.12.2015. Сьогодні давали гроші. Запросили всіх до адміністрації... Ну що? Нічого нового. Натовп перед дверима. Немає ніякої черги. Арабська і фарсі лунає з усіх куточків холу. Чомусь айзюлянти вирішили, що обов'язково потрібно прийти всією родиною з усіма дітьми. Вбралися, нафарбувалися. Шумно, радісно. Обов'язкове фото з отриманими купюрами. Всі один одного вітають. Від каси до виходу потрібно пройти повз тих, хто ще не отримав. Той, хто вже отримав гроші, радісно піднімає їх над головою і йде гордою ходою з піднятим підборіддям.
Ще ми познайомилися в черзі до лікаря з Асланом і Терезою. Поверталися разом у табір. Аслан зайшов, подивився, як ми живемо. Увечері запросив до себе. Відмінна маленька, затишна квартирка. Четверо діток. Дружина смачно нагодувала. Ще прийшов його знайомий Акбар. У Німеччині 3 роки. Повернулися в нашу кімнату, тут наші співмешканці брати-іноземці відразу нам показали свої надбання. Після отримання допомоги рвонули по супермаркетах, накупили телефонів, планшетів, кавоварок і чайників. Всі щасливі. Книжок чи ще чогось навчального чи розвиваючого не побачив».
Табір розрахований на дві тисячі осіб, але зараз там проживає близько 300. Годують відмінно, їжа хороша і свіжа. Меню в основному орієнтоване на арабську і африканську кухню. Фрукти, солодощі постійно, і всім вистачає.
Раз на тиждень, у вівторок, до біженців приходить сімейний лікар. Щодня проводять курси німецької, а для жінок – курси з в'язання. Настрій у таборі часто змінюється, адже всі поголівно, окрім сирійців, щиро вірять у те, що жити в Росії добре і що Путін переможе весь світ.
Волонтери-українці, які проживають в Німеччині, дуже допомагають Арсену та його сім'ї. «Знають, що ми з Криму і якої політичної позиції дотримуємося, – каже Арсен. – Окрім того, що допомагають долучитися до культури і приносять книги і журнали, літературу німецькою мовою, ще й допомагають в перекладі і підготовці документів». Але допомагають не тільки співвітчизники, а й турки, які живуть в місті. «Є мечеть в місті, куди у п'ятницю всі приходять на намаз».
Станом на сьогодні до Польщі виїхали 154 кримських татарини, до Франції – дві кримськотатарські родини
Адаптація, зізнається Арсен, проходить нормально, адже сім'я готувалася до переїзду психологічно, вдалося уникнути безлічі проблем. «Багато що залежить від твоєї поведінки в таборі. Як ти себе поводиш, так і ставляться до тебе», – каже кримчанин. За його словами, головна проблема сьогодні – це незнання німецької мови. Хоча діти вчать її легко і швидко, та й до нових і незвичних умов вони вже звикли.
Що вражає в Німеччині, зізнається Арсен, так це високий рівень культури німців: вони відчувають себе справжніми господарями своєї країни, а тому тепло зустрічають і проводжають гостей, вони розуміють, що ці біженці в їхній країні тимчасово і приїхали сюди не від хорошого життя.
І в той час, як у Криму на зборах пишуть «Татари, геть із Криму!», Німеччина проголошує: «Немає націй, немає меж!». Саме такої політики дотримується держава, прищеплюючи своїм громадянам культуру миру і добросусідства.
Зараз сім'я Арсена очікує рішення свого питання – дозволу залишитися жити в країні (90 відсоткам прохачів у ПМП відмовлять). Але залишатися в Німеччині назавжди кримчанин не планує і рано чи пізно хоче повернутися до Криму, де залишилися його друзі та родичі, вони їхати нікуди не збираються.
За інформацією кримськотатарських організацій Європи, станом на сьогодні до Польщі виїхали 154 кримських татарини, до Франції – дві кримськотатарські родини. Поки в Європі прохання кримськими татарами політичного притулку не набуло масового характеру. Більшість кримських татар виїхала з окупованого Криму до Львова та Києва.
