Доступність посилання

Свідчення окупації. Захоплення Джанкоя


Березень 2014 року
Віталій Джанкоєць

Усі події так званої «кримської весни» дуже близько торкнулись мого міста – Джанкоя. Це місто було одним із перших, де з'явились «зелені чоловічки».

Пам'ятаю, усе починалось так. «Ленінопад», що прокотився Україною, викликав у багатьох жителів мого міста обурення. Наприкінці лютого 2014 року всім містом і районом пройшла чутка, що до нас приїхали «бандерівці» із Західної України зносити в селах пам'ятники Леніну і влаштовувати провокації. Ось із цього моменту історія почала набирати обертів. Як зараз пам'ятаю, 24 лютого 2014 року, в понеділок, місто облетіла новина, що до Криму через Чонгар прямує сорок автобусів із бандерівцями, щоб захопити центр Джанкоя і звалити пам'ятник Леніну на Центральній площі. Незважаючи на те, що був робочий день, керівники багатьох підприємств (зокрема і мого) запропонували працівникам-чоловікам зібратись на Центральній площі для захисту від провокаторів. Природно, таке рішення було ухвалене зверху й тому не мало жодних наслідків, ні для керівників підприємств, ні для працівників. Організували акцію добре, прямо за зразком Майдану: бочки з вогнем для зігріву, дерев'яні настили і шини. Депутати міської ради допомагали їжею і грошима. Місцеві жителі приходили хто підтримати, хто просто подивитись-пофотографуватись.

Пияцтво на цій «акції захисту» процвітало пишним цвітом, міліція постійно робила присутнім зауваження про те, щоб вони не пили на людях у громадських місцях. Але «охоронці Леніна», як їх прозвали, мабуть, відчували заступництво начальства і не звертали уваги. Так минули три дні.

Значна частина жителів міста і району були в ейфорії. Менша частина, як і я, замовкли і стали непомітними

27 лютого 2014 року один депутат міської ради (зараз уже депутат Держради Криму) кинув клич, що «бандерівці» вже дістались до Херсона, і що краще не тут стояти, а поїхати на Чонгар і взагалі їх не пустити до Криму. Негласно учасникам було обіцяно по двісті гривень за добу. Того ж дня з'явились вони, «зелені чоловічки», «визволителі» Криму, сімферопольським шосе величезною колоною автотехніки приїхали у Джанкой, частина поїхала в бік Армянська, а частина – на Чонгар, до наших «охоронців», які до цього часу стали себе називати «самообороною міста Джанкоя і Джанкойського району». Відтоді траса була заблокована.

З цього моменту почали ходити чутки про підготовку до референдуму, що незабаром і підтвердили телеканали з газетами. Потім вимкнули українські канали та увімкнули російські. Значна частина жителів міста і району були в ейфорії. Менша частина, як і я, замовкли і стали непомітними.

«Самооборона» все більше і більше набирала впливу, кількість її членів зростала, я би сказав, у геометричній прогресії. У нас у Джанкої дуже багато непрацюючих людей, особливо молоді – ось вони всі раптом стали «патріотами» і повалили захищати Джанкой від міфічних «бандерівців», які так і не приїхали на своїх сорока автобусах.

Природно, люди просто так би в «самооборону» не йшли, все вирішували гроші. І, як кажуть, – непогані гроші

Природно, люди просто так би в «самооборону» не йшли, все вирішували гроші (там дуже мало було саме гідних, ідейних людей). І, як кажуть, – непогані гроші. Ви просто не уявляєте, що у місті почало коїтись на початку березня. Люди, які не мали раніше грошей, які підробляли випадковими заробітками, усі колишні й теперішні алкоголіки та наркомани раптом отримали таку собі владу. Міліція стала для них не указ. Вони що хотіли те й робили. П'яні їздили за кермом центральними вулицями міста з криками «За Росію!», у місцевих барах і кафе не було дня, щоб «самооборона» з кимось не зав'язала бійку. Був навіть такий випадок (зі слів мого друга, який працював на той час в міліції): йдуть вони з нарядом пізно увечері й бачать, як під будівлею нашого райвиконкому, майже біля його центрального входу, стоять «самооборонівці» і справляють малу потребу. Природно, наряд міліції зробив їм зауваження і хотів забрати їх за хуліганство, але ті сказали, що тільки спробуйте нас зачепити і вже будете розмовляти не з нами, а зі своїм начальством. Так у нас міліція стала на другий план. І про це – окрема розмова.

Якщо раніше «зелені чоловічки» обходили наше місто стороною і стояли тільки в Армянську і на Чонгарі, то в одну березневу ніч вони з'явились і у нас у місті. Навіщось вибили вікна на першому поверсі та захопили Джанкойське відділення Укртелекому (хоча їм опиратись ніхто й не думав), захопили міську раду і змінили український прапор на російський. Відтоді вони залишились у місті на постійне перебування.

Міліції наказали сприяти «зеленим чоловічкам» в охороні важливих об'єктів міста. Так вони разом і чергували: два міліціонери і два «чоловічки»​

З появою «зелених чоловічків» міліція кардинально змінилась: якщо раніше вона хоч якось перешкоджала діяльності «самооборони», то тепер самоусунулась. Зі слів того мого друга, який спостерігав високодуховні дії «самооборони», особовому складу міліції дали таку вказівку: через те, що з Києва наказів немає, дотримуватись нейтралітету, не реагувати на провокації, в рамках закону сприяти «самообороні».

Тобто «самооборона» взяла на себе активну роль у захисті правопорядку в місті (ну, ви розумієте, який насправді був цей правопорядок, беручи до уваги, хто був у «самообороні»). Ще пізніше, коли призначили дату референдуму, міліції наказали сприяти «зеленим чоловічкам» в охороні важливих об'єктів міста. Так вони далі разом і чергували: два міліціонери і два «чоловічки» (принаймні, так було в міській раді та Укртелекомі). Після референдуму міліція майже поголівно відмовилась від українських паспортів і перейшла, за невеликим винятком, повним складом до Росії, зрадивши Україну.

У Джанкої відбулися дві проукраїнські акції, проте учасникам цих акцій стільки довелось перенести від проросійськи налаштованих людей. Стільки отрути і ненависті складно собі уявити. Але активісти дали зрозуміти, що Джанкой ще побореться.

Багато хто повірив, для них це було насправді свято. Бачили б ви цей божевільний погляд у кожного, хто брав участь у цій вакханалії

І ось настала «довгоочікувана» дата референдуму, передвиборна агітація була проведена колосальна, навіть держоргани приєднались (наприклад, міністерства розсилали своїм підлеглим установам листівки про те, як класно жити в Росії і які там величезні зарплати).

Багато хто повірив, для них це було насправді свято. Мене просто нудило від цієї «всенародної любові» до Путіна і від того, як її виражали. Бачили б ви цей божевільний погляд у кожного, хто брав участь у цій вакханалії.

Я, пам'ятаю, не витримав, прийшов додому і вивісив у себе на балконі прапор України. Мати з батьком як побачили, то почали вимагати зняти його. Вони ж у мене заросійщені, у них свято, і я їм його псував. Тоді я з батьками сильно посварився, хоча зараз усе нормально, болючі теми тепер обходимо стороною. Мати змирилась, що прапор так і висітиме у мене в кімнаті.

Але повернемось до референдуму. Референдум на нашій дільниці охороняла «самооборона», десь людей десять, міліції я там не побачив. Моя знайома працювала членом виборчої комісії, тому я знаю, який був результат і яка була явка на нашій дільниці (сказати не можу, в силу певних причин). Я спочатку здивувався такій низькій явці, але потім зрозумів. Адже на моїй дільниці живе дуже багато кримських татар, вони цей референдум просто проігнорували.

З того часу так ми і живемо. Обіцяні зарплати люди так і не побачили. Хоча варто сказати, що в червні-листопаді 2014 року зарплати у бюджетників стали дуже пристойні. Але це просто пояснити: були українські зарплати і надбавки плюс російська доплата. Виходила пристойна сума. Та й ціни на ринках і магазинах ще не виросли. Було добре, людям подобалось.

Потім почало все стрімко погіршуватись. У січні-лютому 2015 року зарплати не було. Говорили, що грошей у бюджеті не вистачає на всіх. Але все ж наприкінці лютого люди отримали свою першу російську зарплату і дуже засмутились. Розмір її зменшився вдвічі, а у кого ще більше, а ціни ж на місці не стояли. Бюджетники почали обурюватись. Усі читали новини про те, як бунтують вони в Севастополі. Але поки результатів жодних немає. Все із зарплатами та цінами погано, хто б що не говорив.

Зараз Джанкой став дуже мілітаризованим містом, російські військові зустрічаються на кожному кроці. Усі джанкойці переконалися і побачили знамените російське пияцтво, знаємо тепер не з чуток.

Ті ж колишні регіонали крали раніше, крадуть і зараз. Але ні, винні «бандерівці» – досі провокації влаштовують

В усьому прийнято звинувачувати Україну, що б не сталосЬ. У всіх невдачах кримського уряду винна Україна і трохи – США. Люди досі не зрозуміли, що влада не змінилась, ті ж регіонали залишились на місцях, ті ж колишні регіонали крали раніше, крадуть і зараз. Але ні, винні «бандерівці» – досі провокації влаштовують.

Пиляють бюджет дуже добре. Наприклад, відремонтували насосні станції, списавши на них купу грошей, прекрасно знаючи, що води в Північно-Кримському каналі не буде. Нещодавно запропонували аграріям кинути займатись сільським господарством і виноградарством, а почати розводити баранчиків і овець: навіщо у полях пропадати, якщо їх поливати нічим?

Красень-вокзал, відбудований Україною, тепер нікому не потрібен, потяги у Джанкой перестали ходити.

Інвестиції, як казав Константинов, пливуть до нас рікою. Але щось не видно їх.

Люди стали думати, у багатьох настало прозріння. Ті, хто раніше був затятим «русистом», тепер пом'якшали і чують доводи опонента. Багато хто радіє, що змогли зберегти український паспорт. Ситуація змінюється. Однак вибір зроблений за кримчан, і Україні буде ой як важко повернути Крим назад. Як сказав один мій хороший друг: «Раніше ми були воротами Криму, а тепер стали дупою імперії».

Віталій Джанкоєць, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

XS
SM
MD
LG