Олег Панфілов: Тигр Амур, козел Тимур і президент Путін

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

Ні, я такого не міг уявити, хоча вивченням російської пропаганди займаюсь майже 25 років. Усяке було – був Путін у літаку (хоча ніколи не мав навичок пілотування), Путін на дельтоплані (перший раз у житті), Путін у танку – хоча чекіст, Путін – на татамі (професійні дзюдоїсти регочуть). Тепер на екранах російського ТБ – козел Тимур і тигр Амур. Не знаю, з якої причини, але козлу й тигру виділяють перші шпальти державних газет, про них знімають репортажі й фільми, агентства щодня дають новини. Тепер козла й тигра за популярністю можна порівняти з Путіним, але навіщо?

Зрозуміти таку колізію не можу: може, піарники щось придумали, але як завжди до кінця не доробили? Можливо, ідея була в тому, щоб показати, як у Росії люблять тварин – адже Путін уже нібито рятував тигрицю і стерхів. Можливо, репортажі про козла й тигра мали врівноважити інформаційну політику – збалансувати показ Путіна й козла, щоб люди не обурювалися, що в новинах один Путін. Можливо, був сценарій, що якщо у козла з тигром налагодяться стосунки, то Путін виступить боярином. Щоправда, обидві тварини – самці. Не знаю, я розгубився, намагаючись пояснити таку популярність.

Історія майже схожа на старі радянські репортажі, коли народ консолідували навколо незначної події, як у 1924 і 1953 роках усе населення Радянського Союзу припадало до бюлетенів і рупорів гучномовців, щоб дізнатися про стан здоров'я товаришів Леніна і Сталіна, відповідно. Як тоді люди ловили кожне слово прокурорів на судах над «ворогами народу» й поспішали прокричати своє – «смерть, смерть зрадникам батьківщини!». Масовий психоз – давній винахід пропаганди, Гітлер і Геббельс добре про це знали, у них також були свої «козли».

Минулого року рупор російської пропаганди, канал Russia Today зняв фільм «Бездомні Нью-Йорка», повернувши росіян до можливості виявити солідарність, як 50 років тому Центральне ТБ СРСР показувало несамовиту історію про американського бездомного Джо Маурі, друга радянського журналіста Генріха Боровика. Саме Боровик, захлинаючись, розповідав про важку долю Джо, який плутано лаяв владу США, а 1986 року удостоївся прийому у голови Верховної Ради СРСР Андрія Громико. Радянські телеглядачі на той час були знайомі з фільмом Боровика «Людина з 5-ї авеню». Радянська влада використовувала Джо Маурі по повній програмі – зустрічі у школах і трудових колективах. Населення СРСР збирало підписи на підтримку Маурі, Андрій Громико збирався виступити із трибуни ООН на захист американського бездомного. Прилетівши вчергове до Москви 2003 року, Маурі зізнався «Експрес газеті», що погодився лаяти свою батьківщину тільки через особисту вигоду.

2003 року Джо Маурі в «Шереметьєво» зустрічав тільки журналіст Йона Андронов, не було телекамер, квітів і килимової доріжки. Цього разу він був більш відвертий і розповів про те, як його обробляли радянські журналісти, перш за все, Генріх Боровик. «Я одразу зрозумів, що він хоче мене використати із пропагандистською метою, – зізнався Джо в інтерв'ю «Експрес-газеті». – Його група тинялась якимись брудними занедбаними оселями, і мене притягли туди й попросили позувати. Щоб було зрозуміло, як живуть бідні у США. Боровик натякнув, мовляв, що на мене чекає непоганий гонорар». У США до цієї історії поставилися погано. Джо Маурі, хоч і був бездомним, але працював, а за брехню його вигнали і з роботи.

Таких історій було багато – радянська пропаганда удосконалювала свій досвід. Весь радянський народ хвилювався за іспанців у 30-х роках, за «пригноблених» в'єтнамців і ангольців, за Анджелу Девіс і Леонарда Пелтієра. Радянський народ виховували в почутті жалю до всіх, щоб вони не звертали уваги на власні проблеми. Як, наприклад, працювали всі телеканали соціалістичних країн, а кубинське – до недавнього часу, за принципом – усюди погано, а якщо всюди погано, то значить ми живемо краще. В умовах «залізної завіси» це діяло безвідмовно, оскільки перевірити пропагандистську «локшину» було неможливо.

У пропаганді існують свої закони і правила: окрім дезінформації, брехні і «красивих» історій, які піднімають патріотичний дух, зараз званий «скрєпами», важливу частину займає героїзація людей. Не важливо, який подвиг здійснила та чи інша людина, головне – вчасно придумати подвиг і своєчасно його подати споживачам. Більшовики почали з героїзації Чапаєва, Котовського, Будьонного, Фрунзе й інших, щоб населення повірило в якісь ідеали, а не ставило питань про те, чому всі ці червоні командири були вбивцями і злочинцями. Потім були генерал Панфілов, Зоя Космодем'янська, Олександр Матросов і тисячі інших, які мали затьмарити свідомість радянських людей, щоб вони не питали, за що загинули кілька десятків мільйонів чоловік. Яким може бути те «світле майбутнє», якщо влада знищує власне населення?

У нинішньої героїзації сучасної російської пропаганди сталися великі проблеми – у Росії тільки один герой, у якого, якщо вірити державній соціології, 90 відсотків прихильників. Інших героїв просто не може бути: Кадиров не годиться, він – чеченець, а з середини 90-х років та ж пропаганда розвинула у населення чеченофобію. До того ж треба пояснювати, які такі подвиги зробив герой Росії, академік і друг Тіни Канделакі. Якщо уважно переглянути репортажі російського ТБ, то можна виявити відсутність інших героїв, їх просто немає. Зробити героєм Медведєва не під силу навіть найдосвідченішим фахівцям. Є тільки Путін.

Якщо немає людських героїв, то з'явилися тварини. В принципі, піар-хід «Путін і тварини» розроблявся з самого початку, 16 років тому. Спочатку з собаками, потім із цуценятами улюблениці Коні, яких роздавали дітям, які написали листа «улюбленому президенту». Численні фотографії Путіна, який цілує взасос стерлядь, дивиться вологими очима на приспану ним тигрицю, орлиний погляд лідера зграї під час прольоту зі стерхами. Пропаганда вигадала безпрограшний хід – більшість людей любить тварин, а значить, має полюбити й Путіна.

Не важливо, хто й коли придумав історію про козла й тигра, нічого незвичайного в стосунках тварин різних видів немає, але в Росії почався інформаційний психоз – агентства навперебій передають повідомлення – чи любить Амур м'ясо, чи не вегетаріанець він, чи все в нього нормально з психікою, чому Тимур відкинув наречених із шести кіз, чому віддав перевагу тигру. Була навіть історія трирічної давності про те, що Амур все-таки зжер Тимура. Писали багато, але офіційно цю трагічну новину не спростовували й не зізнавалися, як і раніше Тимур – герой. Ніхто не може перевірити, чи той він, не підміна чи не двійник, як підозрюють і Путіна?

В інтернеті з'явились навіть дисиденти, які стверджують, що народженого 14 липня 2014 року в передмісті Владивостока козла звали Барон, і 2 листопада минулого року він був проданий у сафарі-парк. Що з народження в нього був кепський характер, і він встиг тричі бути одруженим і в нього 8 козенят. А тепер замріть, а краще сядьте й обхопіть сидіння руками – Гугл нарахував 466 тисяч лінків на новини про Тимура й Амура. Півмільйона! Тепер росіяни можуть бути задоволені – їм розповідають не тільки про Путіна, а й про іншого козла.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції