Спеціально для Крим.Реалії
Два роки тому, в дні початку окупації, у автора цих рядків трапилась розмова з одним затятим фанатом Росії. Цей хвацький, успішний підприємець плекав надії на російський порядок, який обов'язково усуне всюдисущу українську корупцію і принесе на півострів рясні потоки інвестицій. У нього було кілька великих об'єктів нерухомості на ПБК, а тому ще одна його мрія була – продати все втридорога горезвісним «москвичам», які за шматок землі з недобудовою біля легендарного Севастополя готові будуть платити втридорога.
За останньою інформацією, з переоформленням недобудови вийшли проблеми. Люди, готові «вирішити» питання, просять третину від її «втридорога». У бізнесі все так само негладко. Довелось закрити декілька вкрай прибуткових торгових точок через неможливість отримати ліцензію на продаж основного товару – алкоголю. Спілкування з російською бюрократичною машиною і знайомство з особливостями ведення бізнесу мого знайомого «нового росіянина» приводить у лють. А загалом, віра у світле російське майбутнє досі живе в цій людині. Його рефлексія зводиться до пошуку винних серед кримських «пацанів», якими він називає так зване керівництво Криму. Мовляв, прокрались, знахабніли, але, коли до Путіна дійде справжній стан справ, він обов'язково жорстко наведе справжній російський порядок.
Крим став тією самою «вітриною Росії», про яку під час окупації говорили заїжджі росіяни
Однак проблема логічних міркуваннях знайомого в тому, що він уявляє кримську історію як прикру випадковість, яка просто потребує втручання центральної влади. У той самий час, образ Росії, як і раніше, є дуже привабливим орієнтиром. Насправді ж Крим став тією самою «вітриною Росії», про яку під час окупації говорили заїжджі росіяни. «Потрібно тільки почекати, з Криму зроблять вітрину, грошей Москва жаліти не буде», – говорили вони. Народ метикував і підвищував ціни на свої об'єкти, прицінюючись до нових машин.
З Криму дійсно вийшов цілком зразковий російський регіон, в якому найбільш наочно продемонстровані всі найбільш характерні риси путінської дійсності. Так зване керівництво являє собою класичного вихідця з 90-х і будівельника, для якого влада виявилась єдиним порятунком від непідйомних боргів і обурених інвесторів. Хіба мало таких персонажів у Росії? Аксьонов і Константинов – це просто зразкові представники чиновницького класу країни.
Нещадна війна держави з малим бізнесом стала притчею во язицех. Нескінченні нові побори і обмеження, непідйомні ліцензії й абсолютна неможливість захистити свої законні інтереси в суді – це цілком стандартна норма російського життя. Відмінність бізнесменів з Пермі від кримських в тому, що перші вже прекрасно засвоїли правила життя джунглів, а другі все ще чекають порядку від Путіна. Проблема в тому, що малий бізнес – це антагоніст режиму, збудованого на експансії силового блоку і бюрократичного апарату. Малий бізнес – це вільний клас, а свобода для Кремля є абсолютно шкідливою надмірністю, що підлягає викоріненню.
Кримському малому бізнесу доводиться обирати між двох зол: пристосовуватись під корупційні апетити місцевих князьків або забирати сім'ю і тікати
І драма кримського малого бізнесу полягає в тому, що обирати доводиться між двох зол. Як і інші жителі півострова, бізнесмени розділились на тих, хто все ще вірить, і тих, хто все зрозумів про російську владу. Тому доводиться або пристосовуватись під корупційні апетити місцевих князьків, або забирати сім'ю і тікати. Потрібно сказати, що других вже чимало. І тут Крим є такою же вітриною Росії – втеча середнього класу світ за очі в останні кілька років тільки набирала обертів. Негативний відбір переживає вся країна, а Крим вітрина цього процесу. Адже до всіх інших принад путінізму на кримському бізнесі ще стоїть клеймо санкцій.
Україна має створити зразкові умови для бізнесу, і тоді частина втікачів із «вітрини», зробить її об'єктом докладання своїх капіталовкладень і підприємницьких талантів. Однак Київ може отримати впливового союзника в особі багатьох тих, хто залишився. Уже зараз підприємці ностальгують за далеко не ідеальними українськими правилами. Найбільш зразковим у цьому плані є приклад Олега Зубкова. Якщо в доступному для огляду майбутньому настане час повертатись до Криму, у Києва буде на кого спертись.
Іван Сергєєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
