Спеціально для Крим.Реалії
Більшість важливих подій у сучасній Росії в останні 2 роки є прямим наслідком спецоперації Путіна в Криму. Остаточний розрив з Україною, брехня і жертви Донбасу, небувале зростання шовінізму, тиск на опозицію, вбивство Нємцова, санкції, криза, Сирія, Синай, Туреччина... Крим став спусковим гачком, що запустив цілу серію по-справжньому доленосних подій із довгочасними наслідками для всього регіону. Путін під радісні оплески 85% переступив червону лінію, за яку назад відступити неможливо, а йти вперед все складніше і небезпечніше. Як загнаний вовк, імперія, яка стрімко втрачає резерви, кидається від однієї помилки до іншої. Головне питання зараз – що далі, що ще після Сирії, чи можливі зміни?
Це ті питання, на які зараз відчайдушно шукає відповідь нечисленна частина російського суспільства, яка зберегла ясність мислення. На жаль, із того стану, в який потрапила Росія, вже не бачиться простого виходу. Відповіді можуть виявитися катастрофічними для самої країни та її сусідів. Інстинкт самозбереження, так добре розвинений у людей із характером і біографією Путіна, поступився місцем марнославству і солодкому усвідомленню безкарності. А населення, яке легко підсіло на гачки пропаганди, здається, не бажає навіть чинити спротив. При цьому, шансів на те, щоб і країну змінити, і з Кримом залишитись, немає жодних, як би не хотілось це видати за дійсність деяким лідерам позасистемної опозиції.
Опозиція, що йде на вибори з «Кримнашем» – це те саме, що «Єдина Росія» з гаслами про його повернення
По-перше, російське суспільство. Саме після Криму воно остаточно втратило позив до змін, підтримка реальної опозиції мізерно мала. Якщо до Криму була політична Болотна, то після – хіба похмурі акції незадоволених далекобійників. Зусиллями пропаганди з опозиціонерів зліпили образ зрадників і маріонеток Заходу, а шанси реально поборотися за хоча б невелике представництво в Думі нульові. Відсутність необхідності до змін, патерналізм і ностальгія за совком – це прямий шлях до подальшої деградації. Виїзд за кордон найкращих умів, найкращих підприємців і прогресивної молоді набирає обертів, що ще міцніше консервує ситуацію. Хоч як би не намагались деякі діячі російської опозиції довести, що Крим не бутерброд, але пропонувати зараз Росію з Кримом – це все одно, що не пропонувати ніякої альтернативи взагалі. Опозиція, що йде на вибори з «Кримнашем» – це все одно що «Єдина Росія» йде на вибори з гаслами про його повернення.
По-друге, це економіка, яка після Криму втратила шанси на перетворення. Ні влада, ні суспільство не відчувають прагнення щось змінювати. Ціни на нафту вже ніколи не будуть колишніми, так і не є вже єдиною відповіддю на численні виклики, що стоять перед країною. Але країна живе як колись, не прагнучи щось змінити. Росія гостро потребує західних технологій, навіть у такій інтимній для себе сфері, як видобуток енергоносіїв. Не кажучи вже про те, що реальна модернізація економіки без технологій і управлінських моделей Заходу неможлива. Риторика Путіна говорить, що він цілком серйозно розглядає тривалу заморозку конфлікту на Донбасі і здавати бойовиків не буде. Це означає, що продовжуються санкції, які з кожним роком будуть мати все більш руйнівні наслідки. Видобуток нафти буде падати разом із падінням її вартості, що врешті-решт приведе до краху архаїчної моделі. Зняти санкції і почати залучати інвесторів можна, тільки повернувши Крим і Донбас.
Тільки з поверненням Криму Росія може позбутись образу головного зовнішнього ворога провідних країн
По-третє, відносини зі світом. Гостра недовіра, яку відчувають щодо Росії західні лідери, відкидає взаємини на десятки років назад. Криза стала прямим результатом Криму і подій, які пішли слідом за ним. Так, Захід поки що зацікавлений у російському ринку збуту і поки що йому потрібні енергоресурси країни. Однак, у міру економічного слабшання Москви, диверсифікації джерел поставок нафти і газу та розвитку альтернативної енергетики інтерес цей буде постійно падати. Кремль добровільно робить із країни такий зручний і такий необхідний для демократичного світу образ головного світового лиходія. Де є умовне добро (західні цінності, демократія, права людини) там обов'язково має бути присутня альтернатива (авторитаризм, неприйняття толерантності, зневажливе ставлення до свобод), в іншому випадку, без гучних перемог добро незабаром втратить свій привабливий блиск навіть для внутрішнього обивателя. Приклад США, де несподівано популярний став Трамп, тому прекрасна ілюстрація. Чи можлива була поява Трамп під час жорстоких геополітичних сутичок з СРСР? Однозначно ні. Тільки з поверненням Криму Росія може позбутись образу головного зовнішнього ворога провідних країн.
То чого ж чекати далі? Якщо ситуація розвиватиметься в тому ж руслі, що і зараз, то виключати не можна нічого. Військовий конфлікт з однією із країн НАТО, жорстоке придушення бунтів невдоволених бюджетників, наростання політичних репресій за сталінськими лекалами, зростання сепаратистських настроїв всередині країни. Можна продовжувати. Кожен із цих варіантів розвитку подій стане трагедією, але ж вони можуть запуститись одночасно.
У кращому ж випадку, Росія зануриться в дуже тривалу і болісну стагнацію. У міру згасання економіки і відсутності перспектив у країні почнуть зароджуватись нові життєві сили, які зможуть запустити механізм змін. Але новим людям, перш ніж почати змінювати країну, потрібно буде позбутись важкого вантажу минулого. Перше, що вони повинні будуть зробити – це попросити вибачення в України і сісти за стіл переговорів з українською владою з приводу безболісної реінтеграції віджатих Путіним територій. Не позбувшись від імперських фантомних болів, країна не матиме жодного шансу на оновлення.
Іван Сергєєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
