Спеціально для Крим.Реалії
Одна з теорій про повернення Криму говорить про те, що анексований півострів Росія поверне до складу України після зміни влади в Кремлі. Нібито крах нинішнього режиму розверне країну в демократичному напрямку, після чого питання про повернення всіх раніше захоплених територій постане сам собою. Однак теорія має мало чого спільного з реальним станом справ. Досить подивитись на те, чим зайнята нинішня опозиція і на її ставлення до повернення Криму Україні.
Якщо розглядати шанси російської опозиції на владу виключно з точки зору соціології, справи йдуть катастрофічно погано. Навіть якщо припустити варіант об'єднання основних демократичних сил, шанси хоча б на потрапляння до наступного складу Думи майже нульові. Зусиллями пропаганди в російському суспільстві сформоване негативне ставлення до так званих «лібералів» (хоча справжніх лібералів серед них не так і багато). Інформаційна ізоляція опозиціонерів і відсутність у країні відкритого політичного дискурсу нівелюють шанси на швидку зміну ситуації.
Принцип, згідно з яким досить просто припинити красти, але раніше вкрадене не повертати – це не альтернатива Путіну, це пародія на Путіна
Прорвати інформаційну блокаду можна лише системною роботою в інтернеті і в полі, на вулиці, зі своїм безпосереднім виборцем. Але навіть якщо припустити, що блокада прорвана, а опозиція раптом отримує шанс взяти владу, то цей факт ще нічого не говорить. Відоме «Крим – не бутерброд з ковбасою, щоб його повертати» Олексія Навального багато говорить про ступінь відданості останнього європейським цінностям. Принцип, згідно з яким досить просто припинити красти, але раніше вкрадене не повертати – це не альтернатива Путіну, це пародія на Путіна.
Усі розмови під загальною канвою «ось ми прийдемо і чесний, справедливий референдум проведемо» не містять жодної розумної підстави. Росія надіслала до Криму своїх військових, агресивно промивала місцевому населенню мізки антиукраїнською пропагандою, а потім прийде до цього населення цікавитись його думкою? Абсурд! Насправді жодне перетворення в країні рішуче неможливе без позбавлення від небезпечних імперських ілюзій.
Потрібно пояснювати, що стихійне лихо в російській економіці – це не «обамачмо», не Меркель і не змова масонів. Це Крим
Опозиційні партії роблять принципову помилку, намагаючись загравати з незадоволеними економічним крахом Росії серед прихильників анексії. Усі ті політичні сили, які претендують на звання реальної альтернативи режиму, мають почати саме з пояснення росіянам, чому «приєднання» Криму – це погано, чому вкрадене потрібно повертати. Потрібно пояснювати, до чого веде зневажливе ставлення до міжнародного права. Що стихійне лихо в російській економіці, це не «обамачмо», – це Крим. Що статус Росії як головної загрози сучасної демократії – це не через змову масонів, а через Крим. Що жертви Донбасу і втрата України – це не Меркель, а Крим. Що Сирія і Туреччина – це не боротьба з ІДІЛ, це Крим.
Так, ідея повернення Україні віджатих у неї територій зараз вкрай непопулярна в російському суспільстві. Однак за нинішніх політичних умов шансів навіть на мінімальну фракцію в Думі у опозиції і так немає, вони близькі до нуля. Зараз найкращий час заручитись підтримкою виборця майбутнього. Надія сучасної Росії – це переважно молоді люди, які не дивляться телевізор, натерпілись кризи і відчувають серйозне занепокоєння щодо свого майбутнього в Росії. Нинішній режим впаде, лише якщо ці люди відчують за собою реальну силу і почнуть активно брати участь в політичному процесі. Якщо таких людей не набереться критична маса, на зміну Путіну прийдуть умовні шойгу чи медведєви.
Історична місія нинішньої опозиції – це розстановка акцентів, прискорення формування у нових людей нового, неімперського, вільного від міфів і фобій минулого мислення. Спроби загравати з путінською більшістю ведуть країну до історичного глухого кута. Питання повернення Криму є вододілом між минулим і майбутнім Росії. Крим – це дійсно не бутерброд із ковбасою – це величезна гиря, яка тягне Росію в безодню минулого. Питання в тому, чи готова країна позбутись цієї гирі і повернутись у міжнародне правове поле, чи піде на дно історії разом з усіма «завоюваннями» Путіна. Дивлячись на дискурс усередині російської опозиції і погляди багатьох її представників, є відчуття, що свою історичну місію вона провалить.
Іван Сергєєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
