Спеціально для Крим.Реалії
Зачистка реформаторів і повернення «заслужених» діячів часів Януковича до Генеральної прокуратури, Гройсман, а не Яресько, як ймовірний прем'єр, позбавлення мандата Томенка й Фірсова, а не Кононенка. І все це на тлі війни, втрати території, гострої економічної й політичної кризи. Здавалося б, типовий випадок для всіх так званих failed states. Однак, якщо подивитися трохи ширше на ситуацію в Україні, є привід не тільки для невтішної констатації фактів, а й для оптимістичного погляду на майбутнє.
Просто вражає, як українці щораз так промахуються із владою. Навіть війна й революції, що відбуваються раз на десять років, не повернули тутешніх небожителів на грішну землю. Ще 100-200 років тому при такому збігові несприятливих обставин країна, з високим ступенем імовірності, знову би втратила державність. Нинішньому поколінню пощастило, що по сусідству є лише одна держава, що застрягла в тих далеких часах. У розділеної між сусідами впродовж століть української нації, хоч як це не парадоксально, в таких умовах залишаються непогані шанси на виживання й розвиток. Однак пожертвувати за зволікання з радикальними змінами доведеться багатьом.
По-перше, країна все ще несе на вівтар найцінніший ресурс – людей. Ідуть покоління, які змушені були все життя животіти у злиднях суворої дійсності. Вони погано харчувались, погано лікувались, їздили на поганих машинах поганими дорогами, і, як наслідок, рано помирали. За роки незалежності країна втратила стільки людей, як за роки кровопролитної війни. Затягування з реформами лише підтримує процес.
По-друге, Україна жертвує часом. Світ стрімко змінюється, змінюється його економічна структура, технологічний прогрес прискорюється. Вписатись у число розвинених країн стає все складніше. Кожен втрачений рік тепер прирівнюється до десятиріччя відставання.
Повернення Криму й утримуваних сепаратистами окремих районів Донецької й Луганської областей теоретично можливе лише в разі проведення швидких реформ, зміцнення економіки й державних інститутів
По-третє, на вівтар стають території. Повернення Криму й утримуваних сепаратистами окремих районів Донецької й Луганської областей теоретично можливе лише в разі проведення швидких реформ, зміцнення економіки й державних інститутів. Із кожним новим роком зволікання шанси тануть на очах. Щоб ставити великі цілі, Україні необхідний стрибок, справжній прорив, нове економічне диво. Без боротьби з корупцією й бажання керівництва відмовитись від звичних схем на користь майбутнього – це неможливо. З кожним новим роком під агресивним тиском російської пропаганди й міграції проукраїнських громадян із окупованих територій, Крим і окуповані території на сході країни віддаляються. Ще кілька років і навіть гіпотетичний повний економічний крах Росії та її повне перезавантаження нічого не дадуть.
Однак, у цій сумній картині все ж є привід не впадати у відчай. Хоча відмінності в ступені далекоглядності між Януковичем і Порошенком зовсім не очевидні, існують вони в дуже різних суспільно-політичних і економічних умовах. На Порошенка чиниться безпрецедентний тиск із усіх боків. Громадянське суспільство, кредитори й економіка, що розвалюється, дозволили провести деякі найважливіші зміни. У найближчі пару років за рахунок них у країни є запал для поступового відновлення економіки. Цього зростання буде недостатньо, щоб ставити якісь амбітні політичні цілі, на кшталт відновлення територіальної цілісності. Для прориву потрібна справжня боротьба з корупцією й нове економічне диво. Однак розвиватися країна буде.
Питання кристалізації із соусу українського громадянського суспільства, впливової реформаторської сили нового типу – це питання найближчого часу
Окрім того, тиск на владу з кожним днем зростає. Низка гучних скандалів і очевидних провалів із величезною швидкістю позбавляє її представників політичного майбутнього. Питання кристалізації із соусу українського громадянського суспільства, впливової реформаторської сили нового типу – це питання найближчого часу.
Так, усім би нам хотілося, щоб реформи були такими ж швидкими й радикальними, як у Сінгапурі чи Грузії. Але не пощастило нам із лідерами. Однак пощастило з людьми. Народ, який здатний на рішучий спротив несправедливості й масовий протест, який здатний зупинити одну з найсильніших армій світу, без сумніву, зможе породити здорову й сильну державу. «Борітеся – поборете!» – говорив класик. Немає приводу йому не вірити.
Іван Сергєєнко, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
