Крим ніколи не буде колишнім, і навряд чи залишимось колишніми ми, українці і росіяни, – так сильно нас змінила весна 2014-го і наступні події. Про те, як Крим змінив Росію, що за доля чекає на героїв «кримської весни» і яка сюжетна лінія лягла би в основу кримського епізоду проекту «Ляльки», якби той дожив до наших днів, Крим.Реалії розповів російський письменник, теле- і радіоведучий Віктор Шендерович.
– Як Крим змінив Росію?
– Для Росії анексія Криму – це дуже драматична подія. У довготривалій перспективі, а саме – за півтора століття, кримська авантюра може стати причиною дуже серйозних нещасть для Росії. Але це все тоне в ейфорії, в патріотичному підйомі, в абсолютно прекрасному єднанні народу, адміністрації тощо. Потім усе це починає валитись – нічого нового.
Кримське питання для Росії емоційно дуже зрозуміле. І я б розділяв циніків у керівництві, в адміністрації і людей, у яких адміністрація зіграла на дуже ностальгічних почуттях. Тому що Крим для Росії ми не можемо сприймати як, скажімо, війну в Сирії. Нам, звісно, намагаються пояснити, що там є наші інтереси, але навіть найзатятіші путіністи чешуть ріпу з цього приводу.
Крим – зовсім інша справа емоційно. Лівадія, царська сім'я, Волошин, Чехов, наше власне дитинство і так далі. У цьому сенсі, звісно, на ностальгії було зіграно, на людській ностальгії. Але ми говоримо про те, у що це обійдеться країні. А країні це обійдеться дуже дорого, як будь-яка дурість. Тому що в кінцевому рахунку, як говорив Талейран, це більше, ніж злочин, це помилка. За кримську авантюру, за цей формально прив'язаний до Росії на карті шматок вона платить і грошима, і статусом, і історією, і життями, в кінцевому рахунку... Тому що все, що сталось далі, – це наслідок того виходу з цивілізованого світу, який Росія зробила саме анексією Криму.
Це були наші Судети, і аналогія абсолютно очевидна. До речі, анексія Судет була теж із захопленням сприйнята в самих Судетах, і було набагато більше підстав це робити, і там дійсно треба було захищати німецьке населення, і все було так. Тільки це зовсім не зменшило ціну, яку довелось платити.
Тому Росія дорого заплатить за це. Уже платить і ще довго і дорого буде платити за кримську авантюру.
Росіян це змінило... Це дуже сильно допомогло Путіну тактично. Взагалі Путін, як правило, виграє тактичні сутички і програє стратегічні. Тактично – так, виграш. Він був кульгавою качкою після 2012 року, він був просто узурпатором, людиною, яка просто захопила владу, тому що третій термін ні в які ворота вже не ліз, це було абсолютно очевидне захоплення і утримання влади. Він був злочинцем... Як Уго Чавес, Лукашенко... І раптом Крим – і він стає символом патріотичних сподівань росіян. Він ніби увійшов із росіянами в душевний любовний союз. І, звісно, ця тактична перемога Путіна вже обертається стратегічною поразкою Росії.
– Кримчанам дуже багато обіцяли. Ще два роки тому обіцяли Силіконову долину, зараз – нові гілки енергомосту... В умовах економічної кризи в Росії чого можуть дочекатись кримчани?
– Розумієте, зловтішатись не хочеться. Це люди. Люди, які випробували на собі дурниці з боку і української адміністрації, вибачте. Якщо б не було цієї дурі часів українського панування, така кількість кримчан не вітала би так «повернення» до Росії. Це різні люди, і вони, звісно, сприйняли з надією «повернення» Росії. А Путін вкотре всіх обдурив, Путін вкотре обійшовся піаром, нагнав собі рейтингу – більше, власне кажучи, йому нічого й не було потрібно, інших завдань не було.
Сьогодні ситуація з Кримом і кримчанами дуже драматична. Буде ще драматичнішою, тому що коли економічний колапс досягне зовсім нестерпних розмірів, Росія почне торгуватися з Заходом за повернення в клуб, і, звісно, Крим знову стане розмінною монетою. І ось тоді ситуація буде не тільки драматичною, а й, боюся, небезпечною. Безумовно, передача Криму назад, без усіляких гуманітарних гарантій, може обернутись такою історією, поруч з якою Косово здасться дитячим садом. Просто урочистий прихід «Правого сектора» до Криму – це новий виток гуманітарної катастрофи, маятник відлітає в протилежний бік. І цього допустити, звичайно, не можна. В цьому і жах, що Путін вивів ситуацію з цивілізованої рівноваги, маятник пішов мотатись по краях, а це тільки кров і насильство. І ось тут я передбачаю, на наступному витку, вже не просто драматичні, а дуже драматичні події.
Путін обдурив кримчан, як обдурив усіх, обманює завжди. І Крим платить за цю ейфорію вже зараз. І плата може бути ще серйознішою
А поки що Путін обдурив... Власне, чому він має робити виняток для кримчан? Він обдурив і кримчан теж, як обдурив усіх, обманює завжди. Вірити йому не можна, але хотілось. Приймали бажане за дійсне. Ніякої Силіконової долини не буде показано, її і у Сколково немає, і бути не може. А Крим і кримчани, на жаль, платять за цю ейфорію вже зараз. І плата може бути ще серйознішою.
Чесно кажучи, я не бачу зовсім простих виходів з цієї ситуації. Єдине, що, дивлячись далеко вперед (хоча, може, і не далеко вперед, ми не знаємо, коли гиря до підлоги дійде і коли Росія змушена буде домовлятися), але хочеться відразу застерегти від нових переможців, від нової ейфорії. Треба спробувати все-таки обійтися без кровопролиття, без насильства, без чергового витка дурості, яка обертається кров'ю.
– Є така категорія людей, яких називають переможцями «кримської весни» – це, в першу чергу, Сергій Аксьонов і Володимир Константинов. Але є ще група людей, від яких залежало ухвалення рішень – ми не говоримо зараз про простих кримчан, заручників ситуації. Яка на них чекає доля?
– Мені б хотілось побажати їм суду. Не самосуду, а суду. Не хотілось би, з одного боку, щоб вони пішли шляхом Каддафі, а з іншого боку – взявши напиляне і награбоване, спокійно десь доживали свої дні. Зрозуміло, за якийсь час Сталін говорив генералу Полікарпову, який скаржився на письменників: «У мене немає для вас інших письменників». Розумієте, коли Путін ставив на Крим свого намісника, він ні на кого, окрім бандитів, зробити ставку не міг. Бандити керовані, на бандитів є управа завжди, компромат. Бандити бояться – значить, за Путіним, з ними можна мати справу. Пристойні люди там опинитись просто не могли. У цьому сенсі, сподіваюсь, на них чекає суд. Але до цього ще дуже далеко, я б не говорив, що це головне завдання.
Усі сталіни-гітлери завжди домовляються між собою, ділять здобуте і потім їдуть в одні й ті ж офшорні зони це перетравлювати. А заручники платять за цю ейфорію
Зараз очевидна задача – це не лише увійти Україні до європейської спільноти, якщо вона ще існує, але і спробувати заздалегідь зрозуміти, як зробити так, щоб Крим не перетворився на Косово. Як зробити так, щоб уникнути крайнощів. Повторюсь: маятник, який полетів в один бік, за всіма законами історичної фізики, полетить в інший.
Так, є заручники, так, ці люди помилялись, вони були в ейфорії. Так, мирне цивільне населення завжди потрапляє під жорна історичних процесів. Тому що всі сталіни-гітлери завжди домовляються між собою, за столом переговорів ділять здобуте і потім їдуть в одні й ті ж офшорні зони це перетравлювати. А заручники платять за цю ейфорію.
Для мене абсолютно очевидно, що час розплати вже настав, але це, на жаль, ще не крайній випадок розплати.
– Російська пропаганда дуже сильно зіграла в Криму два роки тому. Навіть зараз дуже багато кримчан упевнені, що там не було ніяких російських військових. Уже навіть Путін визнав, що це були його військові, його операція, а вони кажуть, що це була самооборона...
– З цього приводу є чудова історія. Коли на 60-річчя радянської влади історики почали шукати свідків жовтневого перевороту, який називався Велика Жовтнева революція, знайшлись 80-річні матросики, колишні солдатики – тобто ті люди, які дійсно штурмували Зимовий, брали участь у цих подіях. Їх попросили згадати день 25 жовтня, і вони всі як один згадували фільм «Ленін у жовтні»: як вони лізли на ці ворота, яких не було. Люди з усією очевидністю переказували кіно. Але їм, 80-річним, зовсім щиро здавалось, що це так і було. Вони не збирались нікого обманювати, вони щиро розповідали побачене в кіно. Вони вже не розрізняли пропаганду і власні спогади. Тому нічого нового в цьому ефекті немає – люди, зомбовані телебаченням, люди, яким 115 раз розповіли про те, як це було, – воно так вже і було в їхніх головах. Вони тепер це згадують, нічого нового.
– Якби Вам сьогодні довелося працювати над епізодом проекту «Ляльки», який був би присвячений кримським подіям, яку б сюжетну лінію Ви вибрали?
– Я не готовий зараз імпровізувати, але, по-перше, це буквальні аксьонівські пророцтва – його «Острів Крим», просто разюче. Все-таки російська література – література велика. Зараз таке враження, що вся російська адміністрація читає Сорокіна і реалізує найгірші й найнахабніші його фантазії. Таке враження, що вони пішли в учні до Сорокіна. Звісно, глянувши на аксьонівський «Острів Крим», усі здригнулись, не кажучи вже про прізвище... Бувають дивні зближення, як казав Пушкін. Оскільки історія повторюється, звісно, аналогії були. Це могла би бути і Кримська війна, якийсь історичний сюжет про ту ейфорію, про государя-імператора... Ця ейфорія дуже схожа і така ж смертельна для країни. Певною мірою дає надію те, що незабаром після поразки в Кримській війні попередній тиран помер. Будемо вважати це жартом.
