Доступність посилання

Коли говорять, що події Другої світової війни зачепили тією чи іншою мірою кожну сім'ю – це не перебільшення. Ми згадаємо сьогодні лише кілька історій тих, хто пройшов пекло війни й вижив...

Їхні долі багато в чому склалися по-різному, а схожі вони тим, що важкі дороги війни пройшли гідно, але радість перемоги назавжди була затьмарена гіркотою від втрати батьківщини – Криму...

Бекір Османов
Бекір Османов

Із початком війни агроном Бекір Османов опинився в Куйбишевському партизанському загоні, що був розгромлений німцями в листопаді 1941 року. Потім його «партизанська робота» проходила в складі Севастопольського загону.

Протягом 1941-1942 років ім'я партизана Османова було легендарним, німці організували справжнє полювання за ним... Але він був невловимим. Причина цього була проста – Бекір дуже добре знав тутешні місця – гори й ліси південного Криму. Та й місцеве населення – кримські татари – допомагали йому й не видавали ворогові.

Підірвавшись на міні, на літаку партизан Бекір Османов був вивезений на Велику землю, довгий час пролежав у госпіталі в Сухумі. Під час відновлення виїхав до Агдамського району Азербайджану, де в евакуації перебувала його родина, потім – до Краснодару (тут розміщувався Кримський обком ВКП (б). При звільненні Криму його призначили першим замнаркома землеробства. А 18 травня 1944 року разом із іншими кримськими татарами його вигнали з рідного Криму...

Уже після війни літописці історії партизанського руху в Криму Вергасов і Козлов посилено працюватимуть, щоб у спотвореному світлі представити участь кримських татар у партизанському русі, примудрившись оббрехати й назвати зрадником навіть знаменитого партизана Бекіра Османова... За це вони отримували гідну відсіч від активістів кримськотатарського національного руху.

1966 року він, який вступив у партію в січні 1942 року в партизанському лісі, був виключений із лав КПРС за участь у боротьбі свого народу за повернення на батьківщину...

Його професіоналізм – одна з причин, чому і в місцях вигнання Османову вдалося займатися улюбленою справою – навіть тоді, коли він брав активну участь у національному русі свого народу. І не просто брав – а був одним із його організаторів і найавторитетніших у русі особистостей.

Завдяки Бекіру Османову сотні людей прийшли в національний рух. 1966 року він, який вступив у партію в січні 1942 року в партизанському лісі, був виключений із лав КПРС за участь у боротьбі свого народу за повернення на батьківщину...

20-річним юнаком Мідат Абієв, прямо з-за студентської парти, був призваний до лав Червоної Армії. Війну він зустрів у складі танкового полку під командуванням майора Мозгового. Полк брав участь у боях під Вязьмою.

Мідат Абієв із родиною
Мідат Абієв із родиною

Мідата відправили до санітарної частини інструктором. Під свистом куль і виттям снарядів він виносив із поля бою поранених бійців. Ризикуючи власним життям, юнак врятував чимало життів солдатів і офіцерів. За відвагу й самовідданість він був представлений до урядової нагороди – Ордену Вітчизняної війни I ступеня. Але отримати його не встиг – 12 жовтень 1941 року його полк потрапив в оточення. Санінструктор Абієв опинився в полоні й був відправлений до табору для військовополонених у Польщі.

У полоні він потрапив до санчастини табору, лікував і доглядав хворих військовополонених. Щоб хоч якось підбадьорити їх, Мідатов розповідав про успіхи Червоної Армії під Сталінградом, про інші успішні операції радянської армії, про які йому розповідали новоприбулі військовополонені. В кінці-кінців Мідатова оголосили провокатором і за антифашистську агітацію відправили до концтабору міста Штутгарт. Було це 1943 року.

А 1944-го Мідата перевели до концтабору смерті «Берген-Бельзен». Разом із товаришем, під конвоєм, його привезли до місця призначення, де їх зустріли два німецькі офіцери. За невміння відповісти на запитання німецькою офіцер відшмагав їх батогом і відправив до санчастини концтабору, де вони пропрацювали до самого звільнення...

Щодня від виснаження й непосильної праці вмирали військовополонені. Через епідемію тифу із грудня 1944 року по березень 1945 року в таборі померло кілька тисяч людей.

15 квітня 1945 року Мідата звільнили війська союзників. А в серпні, після багаторазових допитів Особливим відділом НКВС, він був знову мобілізований санінструктором до санчастини радянських військ, що перебували в Німеччині.

Про депортацію свого народу Мідат дізнався 1944 року від в'язнів концтабору

Про депортацію свого народу Мідат дізнався 1944 року від в'язнів концтабору. «Весь Крим поставили на колеса», – говорили вони.

Своїх рідних Мідатов Абієв знайшов у Середній Азії 1946 року. А через сорок років, 1985-го, його «знайшла» його фронтова нагорода – Орден Вітчизняної війни I ступеня...

Уродженець кримського села Опук Маяк-Салінською волості Феодосійського повіту Запай Келямов народився у грудні 1914 року. Після закінчення сільської школи в 1931-1934 роках навчався на Кримському робітфаку вчителів, потім вступив на історичний факультет педінституту, який закінчив 1938 року. Дипломований фахівець поїхав працювати по направленню учителем історії до школи міста Керч.

Запай Келямов, 1943 рік
Запай Келямов, 1943 рік

Наприкінці 1938 року Келямова призвали служити в армію (червоноармієць 345-го стрілецького полку 27-ї стрілецької дивізії Білоруського військового округу). Після повернення з армії його призначили завідувачем відділом освіти Орджонікідзевського району, а вже влітку 1941 року він знову був мобілізований.

У боях – із серпня 1941 року. З початку війни Запай Келямов командував стрілецькою ротою Першої Кримської дивізії Кримського фронту. Дивізія перебувала в Феодосії, коли ворог був на підступах до Красноперекопська. Дивізію, у складі якої служив Келямов, направили на цю відповідальну ділянку фронту. Але сили були надто нерівні. Німці змітали все на своєму шляху: бомбили з повітря і спалювали цілі селища й села.

Радянські війська відступали...

Це були страшні дні для Запая Келямова й бійців його дивізії. Відступаючи, вони дійшли до Керченського півострова...

21 березня 1942 року Келямова поранили. Після лікування в Пятигорському госпіталі молодий офіцер поїхав вчитись на Вищі стрілецькі тактичні курси Головного штабу Радянської Армії «Постріл». Через півроку він став командиром батальйону 20-го гвардійського стрілецького полку 7-ї гвардійської стрілецької дивізії.

З червня й до кінця 1943 року він був викладачем тактики офіцерських курсів 34-ої армії Північно-Західного фронту.

На початку 1944 року Келямова направили на Прибалтійський фронт (26-й гвардійський полк 7-ї гвардійської дивізії). Знову були бої, поранення, госпіталь...

У грудні 1944 року офіцер направляється до 42-го полку резерву офіцерського складу 2-го Прибалтійського фронту викладачем тактики.

Запая Келямова нагородили орденами Олександра Невського, Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня й вісьмома медалями.

Шестеро з родини Келямових воювали на фронтах Великої Вітчизняної, один із братів загинув смертю хоробрих під Смоленськом.

Тільки 1947 року Запай Келямов знайшов свою сім'ю у місцях депортації в Зірабулаке Самаркандської області в Узбекистані

Тільки 1947 року Запай Келямов знайшов свою сім'ю у місцях депортації в Зірабулаке Самаркандської області в Узбекистані. Після зняття режиму спецпоселень із кримських татар він працював директором школи, викладав історію. 1992 року, нарешті, повернувся до Криму...

Вони билися за батьківщину й були переможцями тієї страшної війни. Але радість перемоги назавжди була затьмарена для них гіркотою вигнання...

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG