Вони дійсно це сказали. На російському телеканалі «Росія-1», представляючи пісню Джамали «1944» під час трансляції пісенного конкурсу «Євробачення», диктор повідомив, що «в Європі цю композицію сприймають як ще одну молитву про долі людей, які свідомо чи несвідомо залишають свої будинки в пошуках кращого життя».
Давайте запам'ятаємо цей момент. Українська співачка кримськотатарського походження Джамала співає пісню, яка називається «1944», і розповідає про трагічну історію кримськотатарського народу – депортацію кримських татар того ж року, організовану радянською владою.
Ця пісня – крик болю. Там немає ні слова про «краще життя», зате є слова про незнайомців, які «приходять до твого дому... вони вбивають вас усіх і кажуть: ми не винні». Нічого не нагадує? Ах так, це ж дії сучасної Росії у Криму й на Донбасі. Це ж дії Російської Федерації одразу після знищення «Боїнга».
«Ми не винні», – говорить Росія, ховаючи за спину закривавлені руки. «Ми не винні», – повторюють услід за телевізором росіяни
«Ми не винні», – говорить Росія, ховаючи за спину закривавлені руки.
«Ми не винні», – повторюють услід за телевізором росіяни.
Тим часом диктор на телеканалі «Росія-1», представляючи пісню Джамали, як «молитву про долі людей, які свідомо чи несвідомо залишають свій дім у пошуках кращого життя», глибокодумно додає: «Це проблема, яка перейшла зі століття двадцятого в наше 21 століття». Забувши при цьому пояснити телеглядачам, що саме Російська Федерація доклала максимум зусиль для того, щоб «ця проблема» стала реальністю в наші дні.
Сотні тисяч біженців, що з'явились у двадцять першому столітті через російську окупацію Криму, військові дії Росії на Донбасі, російські авіаудари в Сирії, не підозрюють, що «залишають свої будинки в пошуках кращого життя». І слава богу: це ж можна з глузду з'їхати, коли випадково дізнаєшся з телевізора, що тебе, який втратив усе, що мав, – дім, близьких, рідні могили, – країна-агресор оголосила добровільним «шукачем кращого життя».
Це, знаєте, треба мати особливе мислення й нескінченний запас цинізму. Що, втім, не дивно в країні, де споконвіку пояснювали, що жертва (зґвалтування, домашнього насильства, пограбування щодо) сама винна.
Ось це гопницьке «жертва сама винна» і стало національною ідеєю Російської Федерації, яка не визнає своїх жертв
Ось це гопницьке «жертва сама винна» і стало національною ідеєю Російської Федерації, яка не визнає своїх жертв, яка знущається над ними, яка звинувачує їх у «добровільності» їхніх нелюдських страждань.
Слова «в пошуках кращого життя» стали в Росії якимось евфемізмом для незручного слова «депортація». Країна-агресор намагається виправдатися не перед зовнішнім світом – ці слова звернені до внутрішньої аудиторії. Нібито й не було цього жахливого злочину 1944 року, який одні громадяни СРСР здійснили проти інших громадян СРСР.
Вигнати з дому на світанку, посадити до вагонів для худоби, везти через усю країну людей, які вмирають від голоду, спраги і хвороб, вирвати з рук матері тіло померлого немовляти й викинути його з вагона, не давши поховати на найближчій станції, десятиліттями забороняти вижившим і їхнім дітям повертатися на Батьківщину, а незгодних – кидати за ґрати, доводити до голодування, до самоспалення... Ось що назвали на російському телеканалі «добровільним пошуком кращого життя».
Якщо це не обличчя країни-психопата, то я не знаю, як назвати таке утворення.
Леся Приморська, кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
