Доступність посилання

Спеціально для Крим.Реалії

Прорадянська ностальгія – це не мрія про минуле. Це мрія про вигадане минуле. Її носій хоче повернутись у ту реальність, якої ніколи не існувало, і саме тому він приречений залишатись незадоволеним.

«Ковбаса за 2.20», «горілка за 3,62», «полиці порожні, а холодильники повні» – формули мрії про минуле дивно живучі. Уявлення про Радянський Союз – це такий собі мікс із фільмів Гайдая і Рязанова, у яких Шурик торжествує над симпатичними хуліганами, міліція ловить контрабандистів на живця-Нікуліна, а апофеоз несправедливості – це спекулянт у виконанні Михалкова, у якого інтелігентний Басилашвілі відбиває Гурченко.

Реальність радянського побуту стерта з пам'яті – остання чверть століття вихолостила весь негатив, дбайливо дозволивши людям придумувати собі минуле. У цьому минулому немає черг за продуктами, немає блату і дефіциту, державна людина – розумна, а держава – дбайлива.

Реальність радянського побуту стерта з пам'яті – у цьому минулому немає черг за продуктами, блату і дефіциту, державна людина – розумна, а держава – дбайлива

Вони продовжують розповідати про те, що СРСР був найбільш читаючою країною. І безглуздо їм пояснювати, що заповнені книжкові полиці, так само як і аншлаги в театрах, були все тим самим проявом тотального дефіциту. Тільки йдеться про дефіцит розваг: в умовах відсутності або недоступності альтернатив люди розбирали книги і квитки.

Я свідомо не кажу про свободу слова – ті люди, які сумують за Радянським Союзом, і зараз не вважають її відсутність якимось недоліком. Але навіть той споживчий рай, який вони собі ностальгічно придумують – адже він зітканий з «Іронії долі» і «Дівчат», «Операції И» та «Москва сльозам не вірить». Якщо показати цим людям «Маленьку Віру», то вони будуть ображені в найкращих почуттях.

Саме ці люди раз у раз ходять на вибори, голосуючи за найбільш ретроградні гасла. Вони відмовляються розуміти, що стара реальність довела свою неконкурентоспроможність ще 1991 року, поховавши державу-носія. Вони мріють про минуле, позбавляючи своїх дітей майбутнього.

Проблема в тому, що навіть якщо їхня мрія здійсниться, вони залишаться незадоволеними.

Вони вірять у Союз, дистильований від недоліків. Від тих реальних проблем, які в ньому були

Вони вірять у Союз, дистильований від недоліків. Від тих реальних проблем, які в ньому були. Навіть якщо перенести їх у реальність сімдесятих – вони не зміняться. Тому що всі ті недоліки, які були органічним продовженням достоїнств, не прописались у їхній пам'яті. Вони не повірять в автентичність побаченого і вважатимуть себе обдуреними.

Біда всіх цих людей у тому, що вони апріорі – протестне голосування. Вони не здатні голосувати за позитивний порядок – лише за той, що буде оголошувати майбутнє плацдармом для воскресіння минулого. Того самого, яке дивиться на нас із радянських кінокартин, але якого ніколи не було в реальності.

Вони ностальгують не так за епохою, скільки за своїм віком. Це встигло змішатись до стану повної нерозрізненості – пам'ять про комсомольську юність, свою юність, відчуття перспектив і горизонтів проектується на державний лад. І будь-яка реконструкція не поверне їм здоров'я і силу – а тому вони все одно будуть похмурі і ображені.

Будь-яка політична сила, яка вирішить осідлати цю хвилю, приречена. Тому що на цю електоральну групу можна підсісти – так само, як можна підсісти на героїн. Усе, що буде зроблене – виявиться недостатнім. Усе, що буде здійснене – половинчастим. Навіть тотальна історична реконструкція (яка є неможливою в принципі) не задовольнить їх. Тому що вони живуть мрією про вигадане минуле.

А тому не варто метати бісер.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG