Доступність посилання

ТОП новини

Активістка: бути активним українцем у Криму ризиковано, залишатись пасивним – ще гірше


Роботи з конкурсу дитячого малюнка «Мрія маленького українця». Організатор конкурсу – Український культурний центр у Криму

Проукраїнські громадяни в Криму часто не знайомі між собою, а якщо і знайомі, то погано організовані. Чи здатні місцеві жителі започаткувати потужну культурну течією в Криму і які у них проблеми – про це говоримо з координатором руху «Євромайдан-Крим» Сергієм Мокренюком.

– Сергію, як багато людей у Криму, на вашу думку, почуваються українцями?

Мокренюк: Потрібно, напевно, розрізняти тих, хто почувається українцем за національною ознакою, і тих, хто вважає себе таким за ознакою громадянства. Судячи зі статистики, не менше 30% українців чітко ідентифікують свою приналежність до нашої держави.

– Наскільки складно зараз бути українцем і демонструвати це в Криму?

Для людини, яка зараз опинилась в окупації, вважати себе українцем – значить протистояти суспільству, навколишньому середовищу
Сергій Мокренюк

Мокренюк: Це дуже складно. Для людини, яка зараз опинилась в окупації, вважати себе українцем – значить протистояти суспільству, навколишньому середовищу. У кримчан, за винятком, напевно, кримських татар, немає прекрасної традиції щільно підтримувати суспільні зв'язки. У кримських татар завдяки цьому є можливість і місце говорити у своєму колі. В українців за духом, які не є кримськими татарами, таких місць немає. Тому, наприклад, кількість прихожан Української православної церкви Київського патріархату значно зросла.

– Українці не мають свого Меджлісу в Криму. Що їм робити?

Мокренюк: Так, його немає, але і не потрібно. Просто ті, хто перебуває в Криму, мають самі зрозуміти, що їм потрібно самоорганізовуватись і об'єднуватись не стільки за національною ознакою, скільки за принципом приналежності до держави. Це як гігієнічний принцип: хочеш бути здоровим – мий руки перед їжею. Ось і тут потрібно максимально випасти з російського ефіру – це сміття, бруд. Просто вимкнути весь російський контент і максимально спілкуватися з людьми, близькими за духом. Не варто говорити про політику. Найбільша цінність для нас як держави – що в окупованому Криму продовжують жити українці, адже це подвиг.

– А як спілкуватись у Криму? Це досить складно, адже висловлювати проукраїнські погляди ризиковано.

Мокренюк: Так, це виклик. Проукраїнським громадянам у Криму потрібно просто змінювати спосіб життя. Не пити, бо туги заллєш. Знаходити таких самих, як ти. Займатися самоосвітою, вивчати українську мову, кримськотатарську, англійську, читати книги, слухати музику, займатися спортом. Чоловікам – відтискатись, жінкам – присідати. Вивчати фінанси, економіку. Не витрачати час на суперечки з ідіотами, грубо кажучи. Виробити звичку розвиватись. Витрачати свій час на дітей, своїм прикладом показувати їм, як треба жити в тяжких умовах. У мене зараз немає мого моря, як би я не хотів. Але щодня о 4 ранку мене будить дятел, який довбає дерево. Це дратує, але о 8 годині я виходжу на вулицю і радію, що він є. Що є соловей, який оселився у мене у дворі і співає вечорами. Це прості речі, яким потрібно радіти.

– Хотілось би згадати історію активіста Володимира Балуха, який ще під час Євромайдану вивісив прапор на будинку в Роздольненському районі в Криму, не зняв його і після подій «кримської весни». Це закінчилось тим, що в квітні 2015 року в будинках Балуха і його матері пройшли обшуки, прапор зірвали, 14 листопада того ж року був повторний обшук. Балуха звинувачують в образі поліцейського, зараз йде повторний розгляд цієї справи. Це приклад того, що може бути з людиною, яка намагається зберегти українську ідентичність. З нами на зв'язку з Сімферополя представник Українського культурного центру Олена Попова. Олено, чи легко в Криму зберегти українську ідентичність?

Попова: Я б хотіла додати дещо до слів попереднього спікера, щодо «чоловікам – відтискатись, а жінкам – присідати». Ця порада дуже кумедно виглядає – можливо, має місце нерозуміння того, що тут відбувається? У нас самих немає чіткого уявлення, яким чином поводитись і організовуватись. Якби хтось пояснив, як це зробити, я була б дуже рада. Але навряд чи тут допоможуть відтискання і присідання. Ми зустрічаємось, у нас є можливість ходити на природу – це місце збору, де нам не можуть перешкоджати у спілкуванні. Ми могли б зустрічатись і в місті – наприклад, у клубах, але це вимагає грошей, потрібно платити оренду за приміщення. Ми проводили захід у лютому, до Дня конституції Пилипа Орлика. Орендували приміщення, все було добре, але головна перешкода – відсутність коштів на регулярне проведення таких заходів. Нам не дають дозволів на проведення мітингів, культурно-мистецьких заходів. Радує, що у севастопольців ситуація інша. Нещодавно вони проводили захід до Дня матері, 22 травня. У них є приміщення, в якому і до анексії збирались представники різних національних громад, земляцтв. Там ця традиція залишилась, а ось у Сімферополі можливості використовувати якісь площі для зустрічей і громадської діяльності немає.

– Олено, ви все ж організували культурний центр. Хотілось би почути від вас рекомендацію, як поводитись у цих непростих умовах, знаходити людей, близьких за духом, у загальній атмосфері недовіри.

Попова: Так я б сама із задоволенням скористалась такою порадою. Ми запрошуємо людей, розміщуємо в Мережі оголошення про зустріч. Відгукуються одиниці. Розклеювання листівок із запрошеннями може бути розцінене неправильно.

– А чому відгукуються одиниці?

Попова: Думаю, це апатія, яка останні два роки має місце в Криму. У людей немає бажання організовуватись за національною ознакою. Вони з підозрою ставляться до нашої ініціативи, вважають, що це найкращий спосіб «засвітитись» перед силовими структурами і накликати на себе додатковий негатив. Так, ризик є. Але зовсім нічого не робити, залишатись пасивним – ще гірше. Напевно, це єдина порада, яку я можу дати.

– З нами на зв'язку слухачка з Севастополя Тетяна. Скажіть, чи почуваєтесь ви себе українкою, і як ви живете за нинішніх непростих умов?

Люди всі ці два роки намагаються знайти близьких за духом. Якщо у когось проблема, абсолютно незнайомі люди знаходять у собі сили і бажання допомагати
Тетяна

Тетяна: Доброго ранку! Вибачте, я буду говорити російською. Знаєте, українцям зараз почуваються навіть не за національністю, а за духом. Щодо порад, які дає Сергій Мокренюк, відразу видно, що людини давно немає в Криму, він не знає, що тут відбувається. Люди співорганізовуються, всі ці два роки намагаються знайти близьких за духом, зустрічаються, допомагають один одному. Якщо у когось проблема, абсолютно незнайомі люди знаходять у собі сили і бажання допомагати. Таких прикладів достатньо. На жаль, останнім часом багато проблем у зв'язку з постановою Кабміну Яценюка, якою було заборонене ввезення і вивезення багатьох речей із Криму. Тепер люди, які приїхали на материк, можуть вивезти з Криму ласти, друкарську машинку та бінокль, але аж ніяк не потрібні їм речі.

– Сергію, а як іде діалог із громадянським суспільством у питаннях того, що робить влада відносно кримчан, які залишилися на півострові?

Мокренюк: Діалогу сьогодні немає, найяскравіший приклад – те, що всі два роки окупації не було публічно, прозоро і зрозуміло зроблено жодного призначення. Коли йшлось про формування Міністерства, що займається проблемами тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, заступником міністра призначили Юсуфа Куркчі. Одне питання – чому знову це зробили таємно, наплювавши на думку тих, хто займається проблемами Криму кожен день? Це питання не до Куркчі, ні. Слухачка згадала постанову № 1035 – вона однозначно підлягає скасуванню. Постанова про визнання кримчан нерезидентами, Закон про тимчасову вільну економічну зону – давайте подивимось, якими будуть перші кроки пана Куркчі. Держава не хоче чути громадянське суспільство, це незручно. Тому що немає чіткої позиції щодо Криму.

– Пані Тетяно, що можна зробити для тих, хто залишається в Криму?

Тетяна: Потрібен сильний зв'язок. Хоча б онлайн – наприклад, гаряча лінія, де люди могли би ставити елементарні запитання, пов'язані з документами, юридичними нюансами. Це вкрай необхідно.

  • 16x9 Image

    Сергій Мокрушин

    Народився в місті-герої Керчі. Отримав диплом Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за спеціальністю «журналістика». Починав роботу на ДТРК «Крим», останні 4 роки до окупації вів тему бюджетних закупівель і корупції в Кримському центрі журналістських розслідувань. Виїхав з Криму через рік після окупації. 

XS
SM
MD
LG