Доступність посилання

Павло Казарін: Путін не для жартів. Про кого не співає Семен Слєпаков


Володимир Путін

Спеціально для Крим.Реалії

Семен Слєпаков заспівав опозиційну пісню. Російські блогери висміяли голову уряду. КВН обсипав жартами місцевих чиновників. І якщо ви думаєте, що це хоч про щось говорить, то ви помиляєтеся.

Це в Римі дружина Цезаря «поза» підозрами. А в сучасній Росії – дуже навіть «під». Більше того – одна з функцій Дмитра Медведєва – це бути жалюгідним і вразливим. Він – щось на зразок пластикової ляльки для биття в японських офісах: його медійне завдання полягає у випусканні громадської пари. І тому нікому не забороняється тренувати власну дотепність на очільникові уряду.

Економічний блок Кабміну – чи не єдина гілка влади в Росії, яку можна критикувати

Більше того: економічний блок Кабміну – чи не єдина гілка влади в Росії, яку можна критикувати. Через це вона навіть виглядає більш людяною ніж інші й, часом, виглядає як майданчик для конкуренції. На одному фланзі – зразково-показовий ліберал Кудрін. На іншому – кондово-патріотичний держиморда Глазьєв. Один – за послаблення «всередині» і примирення «зовні». Інший – за друкарський верстат і суверенітет до останнього шматка хліба. Вважається, що уряд десь посередині, лавірує між цими двома персоналізованими крайнощами. І що перемога одного означатиме поразку іншого. І що заочна конкуренція між «глобалістами» й «автохтонами» йде не на життя, а на смерть.

Хоча все це – не більше ніж імітація. В першу чергу – імітація конкуренції. Щось на кшталт «багатопартійності» російської системи, коли формально в Думі засідають кілька фракцій. Але, по факту, всі ці парламентські крила приклепані до однієї тушки, і все поле політичної конкуренції в Росії зводиться до питання про те, хто сильніше й відданіше любить Володимира Путіна. І хто годиться на роль «улюбленої дружини».

Імітація – головний зміст російської вертикалі, її альфа і омега. Ультрацентралізована Російська Федерація – це імітація самої ідеї федерації

Імітація – головний зміст російської вертикалі, її альфа і омега. Імітація парламенту, багатопартійності, плюралізму. Імітація омбудсмена, виборів і судів. Імітація правоохоронної системи й економіки. Більше того – ультрацентралізована Російська Федерація – це імітація самої ідеї федерації.

Все те, що заведено в Росії називати державними інститутами, служить одній лише меті – зберігати в незмінності ту станову архітектуру, яка гарантує права людей, які перебувають на самому вершечку вертикалі. Гарантом цієї системи виступає не Дмитро Медведєв, а Володимир Путін. Той самий, якого критикувати не можна. Той самий, над ким не дозволено сміятися.

Вся дотепність російських блогерів і гумористів має скляну стелю. Вона є саме на рівні прем'єр-міністра. Друга особа терпить усі іміджеві витрати: його можна і потрібно критикувати, висміювати й обсипати жартами. Але при цьому жоден завзятий жартівник не наважиться перевірити власне гострослів'я на президенті. У будь-яких скетчах про першу особу йому відведена роль джерела влади, якого бояться. Єдиний дозволений формат реприз – це «олюднення»: «Володимир Путін їде в метро». «Володимир Путін зайшов до магазину». «Володимир Путін відкриває шампанське». І сміються в скетчах не над ним, а над тим, як реагують оточуючі на «найлюдянішу людину».

І тому не варто ілюзій. Те, що нам здається сатирою, насправді, лише підвищує рейтинг першої особи. Несерйозність фігур на п'єдесталі лише підкреслює монументальність пам'ятника. Репризи гумористів, які звучать зі сцени, не ставлять під сумнів архітектуру російської влади – вони її лише зміцнюють. Ті, хто в Росії має реальну владу, не стають об'єктами чужої дотепності.

«Спробували б вони зробити це в мечеті». Так здається?

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG